розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року у складі судді Байбари Г. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області (далі - Регіональний сервісний центр МВС у Дніпропетровській області), про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2012 року вона придбала та зареєструвала на своє ім`я автомобіль марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, та отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . З метою передачі права законного користування даним автомобілем на три роки, вона 28 жовтня 2016 року оформила довіреність строком на три роки на ім`я свого сина ОСОБА_4 та ОСОБА_3, який користувався цим автомобілем для своєї підприємницької діяльності. Звернувшись 29 березня 2018 року до Територіального сервісного центру МВС України в Дніпропетровській області, вона випадково дізналася про те, що її автомобіль 27 січня 2018 року був відчужений ОСОБА_3 своїй дружині - ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу.

02 квітня 2018 року вона скасувала видану нею довіреність. Вважала, що ОСОБА_3 не мав повноважень продавати автомобіль, відчужив його без її дозволу та волі, як власника майна, не мав повноважень підпису договору купівлі-продажу, а був лише уповноважений укладати від її імені договори цивільно-правового характеру, у даному випадку договір купівлі-продажу, але тільки укладати, без права підпису, грубо порушив вказані у довіреності від 28 жовтня 2016 року норми статті 238 ЦК України. На момент укладення договору купівлі-продажу вона не була обізнана щодо його умов та ціни продажу, вона не отримувала кошти, передбачені пунктом 3.1 договору. Крім того, на підставі частини третьої статті 238 ЦК України ОСОБА_3 не мав права укладати договір купівлі-продажу із своєю дружиною, оскільки фактично такий договір укладений в його інтересах.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2018 року № 1233/2018/803785, а саме: автомобіля марки Mercedes-Benz, модель 350, VIN НОМЕР_3, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що був незаконно укладений між її представником за довіреністю від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2, яка є дружиною її представника, з порушенням ряду позицій закону: не мав повноважень продавати її автомобіль; продав авто без її дозволу та волі (стаття 241 ЦК України); не мав повноважень підпису договору купівлі-продажу замість неї, а тільки мав право укладати від її імені договори цивільно-правового характеру, у даному випадку договір купівлі-продажу, але тільки укладати без права підпису; грубо порушив вказані у довіреності від 28 жовтня 2016 року норми статті 238 ЦК України по оформленню автомобіля на свою дружину, як зазначено у довіреності.

Також просила застосувати наслідки недійсного правочину шляхом скасування реєстрації вказаного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 та зареєструвати (поновити реєстрацію) автомобіль за нею, як власником, у тому числі видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки Mercedes-Benz, модель 350, VIN НОМЕР_3, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та повернути державний номерний знак НОМЕР_1 на її ім`я у встановленому законом порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27 січня 2018 року № 1244/2018/803785 автомобіля марки "Mercedes-Benz", модель 350, VIN код НОМЕР_3, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, колір синій, який був укладений ОСОБА_3 від імені продавця ОСОБА_1, на підставі виданої нею довіреності від 28 жовтня 2016 року, та покупцем ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3, уклавши зі своєю дружиною ОСОБА_2 договір купівлі-продажу транспортного засобу, порушив вимоги частини третьої статті 238 ЦК України, вчинивши правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, оскільки уклав договір від імені довірителя на свою користь та членів своєї сім`ї, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2018 року № 1233/2018/803785.

Суд також дійшов висновку, що визнання спірного правочину недійсним, є підставою для поновлення реєстрації права власності позивача на автомобіль відповідним територіальним органом з надання сервісних послуг МВС, тому заявлені позивачем вимоги про скасування реєстрації на автомобіль на ім`я ОСОБА_2 та реєстрацію (поновлення реєстрації) на її ім`я з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та повернення попередніх державних номерних знаків, є безпідставними, оскільки процедура державної реєстрації, перереєстрації, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків державної реєстрації відносяться до компетенції територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля. Апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_3, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, уклав спірний договір купівлі-продажу автомобіля від імені ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах своєї сім`ї, чим порушив вимоги частини третьої статті 238 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що довіреність, яка була видана 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 ОСОБА_3 була удаваним правочином, а насправді вони уклали договір купівлі-продажу автомобіля. Тому, останній мав права в подальшому відчужувати автомобіль своїй дружині.

Вважає, що суди, встановивши удаваність вказаного правочину, мали визнати його таким без пред`явлення відповідних вимог, що, на її думку, відповідає правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 16 червня 2018 року у справі № 916/933/17.

Вважає, що судами не було забезпечено повного та всебічного розгляду справи, не надана належна правова оцінка наявним у матеріалах справи доказам.

Суди не надали належної правової оцінки тому, що вона у будь-якому разі придбала автомобіль за власні кошти, а не за спільні сумісні кошти подружжя.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а підстав для відкриття касаційного провадження немає, тому просить відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі.

У грудні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, а постанови Верховного Суду, на які посилається заявник, не є подібними до цієї справи та не впливають на правильність її вирішення, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 червня 2012 року ОСОБА_1 придбала автомобіль марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, який 26 червня 2012 року був зареєстрований у ВРЕР ДАІ № 1 ГУМВС України в Дніпропетровській області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .

28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надала довіреність, якою за попередньо досягнутою домовленістю уповноважила ОСОБА_3 та свого сина - ОСОБА_4 (кожен діє самостійно) розпоряджатися від її імені, а також при здійсненні повноважень за цією довіреністю користуватися автомобілем Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, а також надала право укладати від її імені договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, укладати та підписувати від її імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати гроші за проданий транспортний засіб. Довіреність видана з правом передоручення, з правом виїзду за кордон і дійсна до 28 жовтня 2019 року. Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лешенко О. В., зареєстрована у реєстрі за № 2609 (том 1, а. с. 19, том 2, а. с. 28).

28 жовтня 2016 року ОСОБА_3 видав довіреність, якою, за попередньо досягнутою домовленістю, уповноважив ОСОБА_1 та ОСОБА_4 управляти і розпоряджатися, обмінювати, здавати в оренду, продавати за ціною і на умовах за їх розсудом належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, виданого Центром ДАІ 1202 09 липня 2015 року, автомобіль марки Skoda Octavia А5, номерний знак НОМЕР_6 . Вказана довіреність була видана строком на три роки, до 28 жовтня 2019 року з правом передовіреності, з правом користування автомобілем за межами України.

28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 склав розписку, в якій зазначив, що отримав 15 000 доларів США взамін автомобіля Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, претензій не має.

27 січня 2018 року ОСОБА_3, діючи на підставі виданої 28 жовтня 2016 року довіреності, уклав від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1244/2018/803785, згідно з яким продав своїй дружині - ОСОБА_2 за 313 595 грн автомобіль Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 (том 1, а. с. 18, том 2, а. с.23).

02 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Лещенко О. В. із заявою про скасування довіреності від 28 жовтня 2016 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) та постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 444/848/16-ц, від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Частиною першою статті 60 СК України майно передбачено, що набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Встановивши, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (з 21 березня 2015 року), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3, уклавши зі своєю дружиною ОСОБА_2 договір купівлі-продажу транспортного засобу, порушив вимоги частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки уклав договір від імені довірителя на свою користь та на користь членів своєї сім`ї, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2018 року № 1233/2018/803785.

Доводи касаційної скарги заявника на те, що довіреність, яка була видана 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 ОСОБА_3 була удаваним правочином, а встановивши удаваність вказаного правочину, суди мали визнати його таким без пред`явлення відповідних вимог, є безпідставними та не впливають на правильність вирішення судами справи, оскільки удаваний договір, є оспорюваним правочином. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України) та є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійним (стаття 204 ЦК України).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тлумачення наведених норм процесуального та матеріального права дозволяє дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд першої інстанції правильно вказав, що учасники справи не заявляли зустрічних позовних вимог про визнання правочину удаваним, а тому суд позбавлений можливості розглядати їх самостійно, за власної ініціативи, оскільки це буде виходом за межі заявлених позовних вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду у постанові від 16 червня 2018 року у справі № 916/933/17 є помилковими, оскільки в указаній справі відповідні вимоги були заявлені, на відміну від справи, яка переглядається, та суд розглянув справу в межах заявлених вимог.

Вказане стосується й посилання касаційної скарги на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 444/848//16-ц (провадження № 61-33882св18), у якій було залишено в силі рішення суду, яким замість удаваної довіреності було визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона у будь-якому разі придбала автомобіль за власні кошти, а не за спільні сумісні кошти подружжя, по-перше, не виключає застосування статті 238 ЦК України, а по-друге, нею не доведені, що було її процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, а конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону та з якою погоджується Верховний Суд.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.