У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л., акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ ПриватБанк") про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що 22 травня 2006 року між ним та ЗАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № DNROGK00000264, за яким йому було надано кредит у розмірі 25 000,00 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 3 759,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

22 травня 2006 року між сторонами був укладений договір іпотеки

№ DNROGK00000264, згідно якого він на забезпечення зобов`язань за укладеним з банком кредитним договором від 22 травня 2006 року № DNROGK00000264, передав у іпотеку належне йому нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

15 грудня 2016 року йому стало відомо, що 30 листопада 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л. Л. на підставі договору іпотеки здійснено реєстрацію права власності на належне йому нерухоме майно на користь АТ КБ "ПриватБанк", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32641352.

Відповідне рішення нотаріуса він вважав незаконними та таким, що підлягає скасуванню оскільки прийняте рішення суперечить нормам законодавства України, положенням договору іпотеки враховуючи, що договір іпотеки від 22 травня 2006 року містить в собі іпотечне застереження, а саме, зміст пунктів 15.7.1, 15.7.2, 15.9, 21-26, що регламентує порядок звернення стягнення і реалізації предмету іпотеки та яке згідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) в редакції до 2009 року (час укладання договору іпотеки), жодним чином не прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та не є правовою підставою для реєстрації права власності, оскільки дане іпотечне застереження, як і сам договір іпотеки, не міститься в Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, що зазначені у додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (у редакції, чинній на час виникнення даних спірних відносин), а отже, договір про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, між ОСОБА_1 та банком взагалі не укладався. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за банком права власності проведено з порушення вимог статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки наявні умови, які встановлювали заборону на відчуження майна: загальна площа квартири складає 48,20 кв. м, нерухоме майно є його постійним місцем проживання, відсутня згода власника на відчуження майна, а також, що всупереч частини третьої статті 37, статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель не проводив оцінку предмета іпотеки на момент набуття права власності

(30 листопада 2016 року) та він не отримував повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення від 30 листопада 2016 року індексний номер: 32641352, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2, зареєстрованого приватним нотаріусом ДМНО Вдовіною Л. Л., скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17728870 про державну реєстрацію права власності АТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що сторонами при укладенні договору іпотеки

від 22 травня 2006 року було досягнуто згоди щодо можливого способу позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі письмового застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в договорі іпотеки, про що згода власником/іпотекодавцем була надана при підписанні договору іпотеки та є способом його волевиявлення в розумінні статей 205, 207, 628 ЦК України щодо визначення можливого позасудового звернення стягнення. При цьому, судами зазначено, що встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) нерухоме майно, яке виступає предметом іпотеки, та норми закону, не містять прямої заборони на позасудове в врегулювання, передбачене статтею 36 Закону України "Про іпотеку".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення про реєстрацію за банком права власності на спірну квартиру є незаконним, так як застереження в Іпотечному договорі не є правовою підставою для такої реєстрації, оскільки воно, так само, як і сам Іпотечний договір, не містять в Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна. Заявник зазначає, що договір про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, між ним та

АТ КБ "ПриватБанк" не укладався. Також, заявник зазначає, що не отримував письмових вимог про задоволення вимог іпотекодержателя та не надавав згоди на відчуження майна, а банком порушено вимоги, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , а тому викладені доводи свідчать про незаконність та безпідставність набуття АТ КБ "ПриватБанк" права власності на предмет іпотеки.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Зупинено дію рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська

від 13 березня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду

від 07 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

09 квітня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 22 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк", було укладено кредитний договір № DNR0GK00000264, за яким ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 25 000,00 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 3 759,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 21 травня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 22 травня 2006 року між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 на забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 22 травня 2006 року, передав в іпотеку належну йому на праві власності двокімнатну квартиру, загальною площею 48,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу від 22 травня 2006 року (а. с. 12).

Договір іпотеки від 22 травня 2006 року містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", а саме, пункт 26 договору визначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 грудня 2016 року № 75922070, 28 листопада 2016 року за рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 17728870, згідно з яким було зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_2 . Підставою виникнення прав власності, зокрема є: договір іпотеки від 22 травня 2006 року (а. с. 17-19).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку" (898-15) ).

Отже, Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Такі висновки щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року № 524/10011/17.

З кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем АТ КБ "Приват Банк", який було забезпечено договором іпотеки від 22 травня 2006 року, вбачається, що він наданий на споживчі цілі.

Судами не було встановлено, що відповідач надав докази у спростування того, що позивач використовує спірну квартиру як місце постійного проживання позивача.

Судами не було встановлено, що відповідач довів на підставі належних доказів, що позивач має на праві власності інше житлове приміщення.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири складає 48,2 кв.м.

За таких обставин, з урахуванням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем.

З врахуванням наведеного суди першої і апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для поширення дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірні правовідносини.

щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободу та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) дійшла висновку про те, що спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (пункт 36).

Колегія суддів вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з АТ КБ "ПриватБанк" з приводу порушення останнім права власності позивача на нежитлове приміщення внаслідок наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за АТ КБ "ПриватБанк" права власності на нежитлову будівлю літ. А-2 з масандрою, ганки літ. а. а1, загальною площею 334,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74)).

Ефективним способом захисту права власності позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права на нерухоме майно (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем і відповідачем.

Позовна вимога про визнання незаконним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення не може бути звернена до приватного нотаріуса, а звертається до особи, яка порушує право власності.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, провадження № 14-397цс19.

За наведених підстав, ефективним способом захисту права власності позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права на нерухоме майно, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про визнання протиправним та скасувати рішення від 30 листопада 2016 року індексний номер: 32641352, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2, зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. слід відмовити саме з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки судами встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ОСОБА_1 до апеляційної та до касаційної скарг додано копію дубліката посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії

НОМЕР_1 (категорія 2).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за подання позову було сплачено 1 280,00 грн, що підтверджується квитанцією від 07 червня 2017 року № 122058196А на суму 640,00 грн та квитанцією від 29 червня 2017 року № 10 на суму 640,00 грн (а. с. 2, 3).

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позову, судові витрати понесені ОСОБА_1 за подання позову в розмірі 640,00 грн слід стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 .

Судові витрати, які повинні були бути сплачені (пропорційно до задоволеної частини позовних вимог) за подання апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1 280,00 грн слід стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави.

Судові витрати, які повинні були бути сплачені (інша частина позовних вимог) за подання апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1 280,00 грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого

2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни, акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно задовольнити частково.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис

№ 17728870 про державну реєстрацію права власності акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, на нерухоме майно, а саме квартири

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 640,00 грн за подання позову.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" (код ЄДРПОУ 14360570) на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України) судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної та касаційної інстанцій в розмірі 2 240,00 грн.

Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (Державна судова адміністрація України) судові витрати, які повинні були бути сплачені за подання апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 1 280,00 грн.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. С. Жданова
	А. Ю. Зайцев
	В. М. Коротун