Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 753/4260/18

провадження № 61-11690св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",

третя особа - виконувач обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" Кравцов Євген Павлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - виконувач обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" Кравцов Євген Павлович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, скасування наказу про припинення трудового договору

за касаційною скаргою адвоката Дзери Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним пункт 8.1 трудового договору від 08 лютого 2017 року № 22, укладеного між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") та ОСОБА_1, у частині визначення строку його дії; скасувати наказ (розпорядження) АТ "Укрзалізниця" від 07 лютого 2018 року № 172/ос (табельний номер 3453) про припинення трудового договору (контракту); поновити його на роботі на посаді директора департаменту реформування та корпоративного розвитку АТ "Укрзалізниця" (далі - Департамент); стягнути з АТ "Укрзалізниця" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 08 лютого 2017 року між сторонами підписаний трудовий договір № 22, за пунктом 8.1 якого строк його дії до 07 лютого 2018 року. Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 08 лютого 2017 року № 184/ос його переведено на роботу з посади начальника Департаменту на посаду директора Департаменту, на умовах укладення трудового договору.

Наказом відповідача від 07 лютого 2018 року № 172/ос позивач звільнений з посади директора Департаменту за закінченням строку дії договору.

ОСОБА_1 не погоджується зі строковістю трудових відносин з відповідачем, вважає умови трудового договору в частині визначення строку його дії такими, що суперечать законодавству України, а рішення відповідача щодо припинення з ним трудового договору незаконним, оскільки умови щодо його строковості погіршили становище позивача як працівника порівняно з тими умовами, що визначені законодавством України.

Він жодного разу не висловлював волевиявлення щодо укладення з ним саме трудового договору на визначений строк. Крім того, його звільнення відбулося з порушенням, оскільки наглядова рада відповідача не надавала попереднього погодження як на призначення його на посаду директора Департаменту на умовах укладення строкового трудового договору, так і на припинення з позивачем трудових відносин по закінченню такого строку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 04 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2020 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. Строковий трудовий договір позивач уклав за власним бажанням, підстави для визнання його недійсним в частині строку його дії не встановлені. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту за закінченням строку трудового договору, підстав для його поновлення на роботі також немає, як і немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 квітня 2020 року, адвокат Дзера Ю. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 рок, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 760/11151/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, щофакт укладення трудового договору на певний строк повинен бути відображений в заяві працівника, в іншому випадку, це є підставою для визнання такого трудового договору в частині визначення строку недійсним. Також у заяві про укладення строкового трудового договору працівник повинен вказати причини і обставини, що спонукають його найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк протягом якого працівник працюватиме.

Водночас суди у цій справі встановили власну підставу для визнання строкового договору дійсним, а саме погодження працівника на строковий трудовий договір шляхом його підписання, що не відповідає частині другій статті 23 КЗпП України, яка оперує словосполученням "інтерес працівника щодо трудових відносин на визначений строк". Таким чином, суди помилково змішали вказані правові категорії, що не є між собою тотожними.

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, викладеного у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 760/11151/16-ц (провадження № 61-31989св18), строковий трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, в разі, якщо такий строковий договір укладений відповідно до закону. Якщо строковий трудовий договір укладено всупереч статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.

Однак суди не дослідили причин, за яких з позивачем не міг бути укладений трудовий договір на невизначений строк, як це передбачено частиною другою статті 23 КЗпП України, а також наявності або відсутності підстав, передбачених цією статтею (1) характер роботи або (2) умови виконання роботи, або (3) інтереси працівника, або (4) визначених законодавством випадків), для укладення між позивачем та відповідачем строкового трудового договору, хоча для того щоб строковий трудовий договір відповідав частині другій статті 23 КЗпП України (322-08) , тобто був таким, що укладений у законний спосіб, необхідно встановити, що при його укладенні була наявна хоча б одна з підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, за яких такий трудовий договір не міг бути укладений не невизначений строк.

10 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Укрзалізниця" на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі рішень. Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

08 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 2015 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "Укрзалізниця".

Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року начальника Департаменту ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту на умовах укладення трудового договору.

08 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" Балчуна Войцеха із заявою в якій просив призначити його на посаду директора Департаменту на умовах трудового договору.

08 лютого 2017 року між ПАТ "Укрзалізниця" в особі голови правління Балчуна Войцеха та члена правління Михальчука С. Д. і ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 22, за умовами якого позивач призначений на посаду директора Департаменту на умовах договору строком з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року включно.

08 лютого 2017 року наказом Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" № 184/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту на умовах трудового договору строком до 07 лютого 2018 року. Підставою є рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року та заява ОСОБА_1 .

На підставі наказу № 184/ос посадовий оклад позивача збільшився з 10 176,00 грн до 108 000,00 грн на місяць.

Також 08 лютого 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду до трудового договору № 22, якою погоджені умови виплати преміювання, матеріальної допомоги при виході на пенсію.

05 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомило ОСОБА_1 про закінчення строку дії трудового договору з 07 лютого 2018 року та про припинення з ним трудових відносин.

07 лютого 2018 року наказом ПАТ "Укрзалізниця" № 172/ос про припинення трудового договору ОСОБА_1 . Звільнено з 07 лютого 2018 року з посади директора Департаменту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Встановивши, що позивача, який займав посаду начальника Департаменту, на підставі його заяви призначено на бажану посаду директора Департаменту на умовах трудового договору із суттєво більшим посадовим окладом і строком дії з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року (пункт 8.1 трудового договору); волевиявлення ОСОБА_1 на укладення трудового договору підтверджується його заявою, особистими підписами на кожній сторінці трудового договору, в якому зазначений строк його дії, а також на наказі відповідача, де вказано, що працівника прийнято на роботу на умовах строкового трудового договору із зазначенням відповідного строку його дії, з яким позивач ознайомлений під підпис; протягом дії договору позивач його умови не оскаржував та не ініціював унесення змін і доповнень до нього; належних і допустимих доказів на підтвердження того, що цей договір він підписував під тиском посадових осіб відповідача, або його волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що він не усвідомлював значення договору чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії, позивач не надав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору.

Такі самі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19).

Аргументи касаційної скарги про те, що у заяві про прийняття на роботу не зазначено про строковість трудових правовідносин з роботодавцем, а тому позивача прийнято на роботу на безстроковій основі, є безпідставними, оскільки він за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його.

Висновки судів у цій справі не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 17 січня 2019 року у справі № 760/11151/16-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 727/4897/19, та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.

Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і умов укладеного між сторонами трудового договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на працю відповідач не порушив, у зв`язку з чим правових підстав для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (статті 235 КЗпП України) немає.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про незаконність його звільнення, а також визнання укладеного з ним трудового договору безстроковим.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки, з якими повною мірою погоджується Верховний Суд.

Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, вмотивованість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю (повідомленням) сторін у справі

Адвокат Дзера Ю. М. як представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявляє клопотання про розгляд касаційної скарги за участю сторін у справі.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки Верховний Суд розгляд справи здійснює у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а необхідності виклику учасників справи для надання пояснень не встановив, тому в задоволенні цього клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання адвоката Дзери Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги з викликом (повідомленням) сторін у справі відмовити.

Касаційну скаргу адвоката Дзери Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко