за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2010 року у складі Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року у складі колегії суддів: Талалай О.І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 95 160, 00 грн, посилаючись на те, що 01 жовтня 2005 року він позичив ОСОБА_2 2 000,00 дол. США, а 30 січня 2007 року ще 10 000,00 дол. США. Оскільки на його вимогу відповідач борг не повертає, просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 07 жовтня 2010 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив. Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1, що зареєстрована за ОСОБА_2, посилаючись на наявність підстав для забезпечення позову.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області заочним рішенням від 17 грудня 2010 року позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000,00 дол. США боргу та 1 071,60 грн судових витрат.

Рішення міськрайонного суду мотивоване доведеністю заявлених вимог.

ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, подала апеляційну скаргу на вказану ухвалу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилається на незаконність ухвали суду, порушення норм матеріального та процесуального права.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2010 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявність арешту, накладеного на квартиру в межах цієї справи, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 серпня 2020 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 жовтня 2010 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначає те, що суд попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 та постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц, від 20 серпня 2018 року у справі № 917/1390/17, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 та від 19 листопада 2019 року у справі № 686/560/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди не врахували інтересів іпотекодержателя, які порушено у зв`язку з накладенням арешту на предмет іпотеки, який є перешкодою для здійснення іпотекодержателем перереєстрації права власності на предмет іпотеки та порушує права іпотекодержателя, які є пріоритетним з моменту державної реєстрації іпотеки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

08 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 грудня 2006 року між ОСОБА_2 і АБ "Укоопспілка" укладено договір про надання кредиту № 2 та 22 червня 2007 року кредитний договір № 3, на підставі яких позичальник отримала кредитні кошти.

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 і банком 25 червня 2007 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

13 лютого 2019 року між ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" і ТОВ "Креді Фінанс Актив" укладено договори про відступлення прав вимоги, за умовами яких банк відступив новому кредитору належні банку майнові права до ОСОБА_2 за кредитними договорами, та договір купівлі-продажу майнових прав, які виникли або можуть виникнути в майбутньому та які включають право вимоги до боржників, які виникли за укладеними кредитними договорами, зокрема з ОСОБА_2

14 лютого 2019 року на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором ПАТ "Акціонерний банк "Укоопспілка" відступило ТОВ "Креді Фінанс Актив" права за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Гусєвою Л. В. 25 червня 2007 року.

24 вересня 2019 року між ТОВ "Креді Фінанс Актив" та ОСОБА_3 укладено договори № 1 та № 2 про відступлення права вимоги, за умовами яких кредитор відступив новому кредиторові, а новий кредитор набув належні кредиторові майнові права до боржника ОСОБА_2 за кредитними договорами № 2 від 13 грудня 2006 року та № 3 від 22 червня 2007 року.

Згідно з договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 вересня 2019 року ТОВ "Креді Фінанс Актив" відступило ОСОБА_3 права за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Гусєвою Л. В. 25 червня 2007 року.

Зазначені відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та третьої статті 151 ЦПК України, в чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції редакції, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 152 ЦПК України, в чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції редакції, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

З урахуванням того, що між сторонами у справі виник спір, який має майновий характер, а без забезпечення позову може бути утруднено виконання можливого рішення суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири, яка належить відповідачу, що було співмірним із заявленими позовними вимогами та в достатній мірі забезпечувало інтереси позивача.

Згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки стосовно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки як виду забезпечення такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно. Законом України від 03 липня 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" (2478-19) внесені зміни до частини четвертої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" шляхом її доповнення пунктом 7 такого змісту: "Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33- 38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем".

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" (2478-19) визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Таким чином, зазначені зміни були введені в дію з 04 лютого 2019 року.

Ураховуючи наведене, правильним є висновок апеляційного суду про те, що наявність арешту, накладеного на квартиру в межах цієї справи, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/ 1953/13-ц (провадження № 61-8894св20), від 21 грудня 2020 року у справі № 2-6618/10 (провадження № 61-8890св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19 (провадження № 61-8963св20), від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 та постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц, від 20 серпня 2018 року у справі № 917/1390/17, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18 і від 19 листопада 2019 року у справі № 686/560/17.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав вважати, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішеня порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.