У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "ПУМБ"), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "ПУМБ"), звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, третя особа - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Батьківщина" (далі - ПОСП "Батьківщина"), про стягнення заборгованості за договором поруки, посилаючись на те, що 18 квітня 2013 року між банком та ПОСП "Батьківщина" було укладено кредитний договір № DNI-22-482/13 (далі - Кредитний договір) з подальшими додатковими угодами до нього від 11 жовтня 2013 року № 1, від 11 грудня 2013 року № 2, від 07 травня 2014 року № 3, від 11 червня 2014 року № 4, за умовами якого ПОСП "Батьківщина" отримало кредит у розмірі 5 500 000 доларів США у вигляді поновлювальної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування відповідно до наведеного в договорі графіку. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 11 грудня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № DNI-22-942/13 (далі - Договір поруки) з подальшою додатковою угодою від 07 травня 2014 року № 1, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього. ПОСП "Батьківщина" не виконувало належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 11 червня 2017 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 5 280 554,51 доларів США, з яких: 3 570 551,06 доларів США - за кредитом; 1 710 003,45 доларів США - за процентами за користування кредитом. Враховуючи викладене, оскільки ПОСП "Батьківщина" не виконало зобов`язання щодо повернення кредиту, АТ "ПУМБ" просило стягнути зазначену суму заборгованості з поручителя ОСОБА_1 .

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 10 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" заборгованість за Договором поруки в розмірі 3 702 787,48 доларів США, яка станом на 11 червня 2017 року складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 570 551,06 доларів США; заборгованості за відсотками - 132 236,42 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обсяг зобов`язань боржника ПОСП "Батьківщина" перед кредитором ПАТ "ПУМБ" за Кредитним договором було визначено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14, яким було стягнуто солідарно з ПОСП "Батьківщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шлях" та Приватного багатопрофільного підприємства "Фенікс-Плюс" на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за Кредитним договором, договором поруки від 18 квітня 2013 року № DNI-22-488/13, договором поруки від 18 квітня 2013 року № DNI-22-483/13 та договором поруки від 07 травня 2013 року № DNI-22-489/13-П 4 937 162,71 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотки за користування кредитом, 1 934 473,05 грн - пеня. Крім того, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року у справі № 904/544/15 було частково задоволено позов ПАТ "ПУМБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаївщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро ЛТД", Приватного підприємства "Амарант-Агро", Приватного підприємства "Амарант-Транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Топ", третя особа - ПОСП "Батьківщина", про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості ПОСП "Батьківщина" за Кредитним договором в розмірі 5 069 399,13 доларів США та 1 934 473,05 грн, з яких: 4 937 162,71 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотки за користування кредитом, 1 934 473,05 грн - пеня. Тому, зважаючи на положення частини другої статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), поручитель ОСОБА_1 має відповідати перед кредитором ПАТ "ПУМБ" в тому ж обсязі, що й боржник ПОСП "Батьківщина". Після уточнення позовних вимог в цій справі позивач не заявляв вимог про стягнення неустойки та визнав, що на час розгляду цієї справи сума заборгованості за тілом кредиту зменшилася до 3 570 551,06 доларів США. Оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14 стягнуто заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 132 236,42 доларів США станом на 21 грудня 2014 року, то підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" відсотків, нарахованих позивачем після 21 грудня 2014 року, відсутні з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку АТ "ПУМБ" лише в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 1 577 767,03 доларів США, а тому переглядалося судом апеляційної інстанції тільки в означеній частині.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ "ПУМБ" залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 січня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

15 травня 2019 року АТ "ПУМБ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 січня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що сторони Кредитного договору дійшли згоди щодо розміру, порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитом, а в пункті 7.2.3 Кредитного договору погодили, що проценти нараховуються на фактичну суму і за весь час користування кредитом. Тому, з урахуванням принципу свободи договору, наявність судових рішень про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно не припиняє дії Кредитного договору і не звільняє відповідача від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом до моменту його повного погашення. Зазначене також підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14, яким було стягнуто заборгованість за Кредитним договором, в тому числі за процентами, нарахованими після настання строку повернення кредиту в повному обсязі. В письмових поясненнях по суті спору та в апеляційній скарзі АТ "ПУМБ" посилалося на вказані обставини, однак суди їх не спростували і не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях своїх висновків щодо доводів банку. Крім того, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2019 року про відкриття апеляційного провадження учасникам справи роз`яснено їх право на подання відзиву на апеляційну скаргу в строк до 15 березня 2019 року. Тому апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, який датовано 04 квітня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.

20 серпня 2019 року справа № 552/5030/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Київського районного суду міста Полтави від 10 січня 2019 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року оскаржуються в касаційному порядку лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ "ПУМБ" про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 1 577 767,03 доларів США, а тому переглядаються Верховним Судом тільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Судами встановлено, що 18 квітня 2013 року між ПАТ "ПУМБ", яке змінило назву на АТ "ПУМБ", та ПОСП "Батьківщина" було укладено Кредитний договір з подальшими додатковими угодами до нього від 11 жовтня 2013 року № 1, від 11 грудня 2013 року № 2, від 07 травня 2014 року № 3, від 11 червня 2014 року № 4, за умовами якого ПОСП "Батьківщина" отримало кредит у розмірі 5 500 000 доларів США у вигляді поновлювальної кредитної лінії зі щоденним лімітом кредитування відповідно до наведеного в договорі графіку строком до 11 березня 2016 року.

Підпунктом 1 пункту 5.1 статті 5 Кредитного договору визначено, що несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з цим договором, у передбачений ним строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за цим договором та/або обов`язків за угодами про забезпечення та/або за іншими угодами, укладеними між сторонами, тлумачиться як несприятлива подія.

У пункті 5.4 статті 5 Кредитного договору передбачено, що у випадку виникнення будь-якої несприятливої події банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення п. 6.1 цього договору (строк кредитування), виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит у повному обсязі і разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з цим договором, у строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника в порядку, встановленому цим договором, для погашення боргового зобов`язання позичальника.

Згідно з частиною першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

11 грудня 2013 року між ПАТ "ПУМБ" та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки з подальшою додатковою угодою від 07 травня 2014 року № 1, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

20 листопада 2014 року ПАТ "ПУМБ" направило позичальнику ПОСП "Батьківщина" повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих. № 61-05-1024, в якому зазначило, що станом на 19 листопада 2014 року заборгованість за Кредитним договором складає 4 937 162,71 доларів США - за основною сумою кредиту, 57 452,12 доларів США - за нарахованими процентами. При цьому банк вимагав від ПОСП "Батьківщина" у строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання цього повідомлення погасити заборгованість. Однак вказана вимога про сплату заборгованості за Кредитним договором ПОСП "Батьківщина" не виконана.

04 грудня 2014 року ПАТ "ПУМБ" направило поручителю ОСОБА_1 вимогу за вих. №61-05-1088 щодо виконання зобов`язань за Договором поруки, в якій зазначило, що станом на 03 грудня 2014 року виникла заборгованість за Кредитним договором в розмірі 5 036 567 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за основною сумою кредиту - 4 937 162,71 доларів США; прострочена заборгованість за процентами - 99 404,29 доларів США. При цьому банк вимагав від ОСОБА_1 у строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання цієї вимоги погасити заборгованість ПОСП "Батьківщина" перед банком за Кредитним договором в розмірі 5 036 567 доларів США та пеню. Однак вказана вимога про сплату заборгованості за Кредитним договором відповідачем також не виконана.

ПОСП "Батьківщина" не виконувало належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим у грудні 2014 року ПАТ "ПУМБ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПОСП "Батьківщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шлях" та Приватного багатопрофільного підприємства "Фенікс-Плюс" про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за Кредитним договором станом на 21 грудня 2014 року, а саме 4 937 162,71 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотки за користування кредитом, 1 934 473,05 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14 позов ПАТ "ПУМБ" до ПОСП "Батьківщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шлях" та Приватного багатопрофільного підприємства "Фенікс-Плюс" про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки в сумі 5 069 399,13 доларів США та 1 934 473,05 грн задоволено повністю, стягнуто солідарно з ПОСП "Батьківщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шлях" та Приватного багатопрофільного підприємства "Фенікс-Плюс" на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за Кредитним договором, договором поруки від 18 квітня 2013 року № DNI-22-488/13, договором поруки від 18 квітня 2013 року № DNI-22-483/13 та договором поруки від 07 травня 2013 року № DNI-22-489/13-П в розмірі 4 937 162,71 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотки за користування кредитом, 1 934 473,05 грн - пеня.

Крім того, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року у справі № 904/544/15 було частково задоволено пред`явлений у січні 2015 року позов ПАТ "ПУМБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаївщина", Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро ЛТД", Приватного підприємства "Амарант-Агро", Приватного підприємства "Амарант-Транс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Топ", третя особа - ПОСП "Батьківщина", про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості ПОСП "Батьківщина" за Кредитним договором в розмірі 5 069 399,13 доларів США та 1 934 473,05 грн, з яких: 4 937 162,71 доларів США - заборгованість за сумою кредиту, 132 236,42 доларів США - відсотки за користування кредитом, 1 934 473,05 грн - пеня, та звернено стягнення на заставлене майно.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, яка переглядається, АТ "ПУМБ" використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов Кредитного договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, з чим погодився Господарський суд Дніпропетровської області, який задовольнив позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14 на користь банку було стягнуто всю суму заборгованості за Кредитним договором станом на 21 грудня 2014 року, зокрема 132 236,42 доларів США відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції, з яким в оскаржуваній частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" відсотків, нарахованих позивачем після 21 грудня 2014 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скаргипро те, що в пункті 7.2.3 Кредитного договору сторони погодили, що проценти нараховуються на фактичну суму і за весь час користування кредитом, тому, з урахуванням принципу свободи договору, наявність судових рішень про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно не припиняє дії Кредитного договору і не звільняє відповідача від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом до моменту його повного погашення, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

З огляду на викладене вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами, передбаченими умовами Кредитного договору, однак нарахованими після закінчення строку його дії у зв`язку зі зміною строку виконання основного зобов`язання, не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Крім того, оскаржуваним рішенням місцевого суду з ОСОБА_1 на користь АТ "ПУМБ" стягнуто заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 132 236,42 доларів США станом на 21 грудня 2014 року, тобто в тому самому розмірі, який було встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14. Тому посилання заявника на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року у справі № 904/10253/14 було стягнуто заборгованість за Кредитним договором, в тому числі за процентами, нарахованими після настання строку повернення кредиту в повному обсязі, є неспроможними.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, який подано з пропуском строку, встановленого ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 березня 2019 року про відкриття апеляційного провадження, свідчить про допущене судом формальне порушення, яке не вплинуло на правильність правового результату вирішення справи та висновків судів, а тому не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що за приписами статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Головуючий	І. М. Фаловська
Судді:	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	С. Ю. Мартєв
	В. А. Стрільчук