Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 265/3683/14-ц
провадження № 61-6745св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Польське підприємство "РЕГАЛС",
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Акціонерне товариство "ОТП Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "ОТП Банк" - адвоката Пашиніна Олександра Анатолійовича на ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі судді Гаврилової Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою, яку уточнили у процесі розгляду справи, про заміну сторони у виконавчому провадженні, посилаючись на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного Українсько-Польського підприємства "РЕГАЛС" (далі - ТОВ СП "РЕГАЛС") на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором про зобов`язання від 15 листопада 2013 року в сумі 3 067 514,99 грн. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист та постановою заступника начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 28 липня 2014 року відкрито виконавче провадження № 44189237 з його виконання. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ СП "РЕГАЛС", за якою ТОВ СП "РЕГАЛС" визнає борг перед ОСОБА_3 в сумі 2 990 150 грн та в рахунок погашення боргу передає у власність ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме - нежитлову будівлю загальною площею 8 080,1 кв. м (адміністративна будівля літ. Н-4 з прибудовами літ. Н1-1, НЗ-1, реєстраційний номер об`єкта 12906540, номер запису 1861 в книзі 4), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 заявляє про припинення свого права на стягнення з ТОВ СП "РЕГАЛС" боргу в сумі 2 990 150 грн у зв`язку з набуттям права власності на вказане вище нерухоме майно, і сторони за цим спором претензій один до одного не мають. ОСОБА_3 не зареєструвала право власності на вказане нерухоме майно, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, її спадкоємцем є донька - ОСОБА_2 07 листопада 2016 року між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 права та обов`язки щодо стягнення боргу згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили замінити сторону виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року про стягнення з ТОВ СП "РЕГАЛС" на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором про зобов`язання від 15 листопада 2013 року в сумі 3 067 514,99 грн, а саме стягувача ОСОБА_3 на ОСОБА_2, а після неї - на ОСОБА_1 .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року заяву задоволено. У виконавчому провадженні ВП № 44189237 з примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року, справа № 265/3683/14-ц, про стягнення з ТОВ СП "РЕГАЛС" на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором зобов`язання від 15 листопада 2013 року в сумі 3 067 514,99 грн замінено сторону (стягувача) ОСОБА_3 її правонаступником - ОСОБА_2 Замінено сторону (стягувача) ОСОБА_2 її правонаступником - ОСОБА_1 .
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 (стягувача у виконавчому провадженні № 44189237), є єдиним спадкоємцем та вважається такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) . Тому ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 має замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 44189237. При цьому за договором відступлення права вимоги (цесії) від 07 листопада 2016 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 права та обов`язки щодо стягнення боргу згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року. Тому заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 про заміну сторони у виконавчому провадженні відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, 23 травня 2019 року представник Акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") - адвокат Савінський К. В. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження в цій справі.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційне провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про заміну сторони у виконавчому провадженні за апеляційною скаргою Савінського К. В., який діє в інтересах АТ "ОТП Банк", на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України).
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в апеляційній скарзі АТ "ОТП Банк" посилалося на те, що ОСОБА_2 є боржником банку за кредитним договором від 04 березня 2008 року № СМ-SМЕ 107/078/2008 та в провадженні Приморського районного суду міста Маріуполя перебуває цивільна справа № 0541/4463/2012 за позовом банку до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, однак рішення у вказаній справі не прийнято, а заміна сторони у виконавчому провадженні № 44189237 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 в майбутньому унеможливить задоволення банком своїх вимог, в тому числі за рахунок нежитлової будівлі літ. Н-4 з прибудовами літ. Н1-1, НЗ-1, реєстраційний номер об`єкта 12906540, номер запису 1861 в книзі 4, загальною площею 8 080,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яку ОСОБА_2 набула на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2014 року. Однак вказана ухвала була скасована постановою Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року і титульним володільцем зазначеного нерухомого майна є ТОВ СП "РЕГАЛС", отже підстави вважати, що це майно може бути предметом інтересу АТ "ОТП Банк", в цій справі відсутні. Крім того, ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року не вирішувалося питання про перехід права вимоги на будь-яке майно. З огляду на те, що остаточне рішення суду у справі за позовом АТ "ОТП Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості не ухвалено, в цій справі відсутні підстави для висновку про порушення прав банку. Оскільки оскаржуваним судовим рішенням не встановлювалися, не змінювалися і не припинялися права, інтереси або обов`язки АТ "ОТП Банк", то воно не має права на його оскарження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
26 липня 2019 року представник АТ "ОТП Банк" - адвокат Пашинін О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження апеляційного розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що 04 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CM-SME 107/078/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 600 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 06 березня 2023 року та сплатою процентів за користування кредитом. Однак з липня 2008 року ОСОБА_2 не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором, тому 07 вересня 2009 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В подальшому рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 липня 2019 року у справі № 0541/4463/2012 позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором № CM-SME 107/078/2008 від 04 березня 2008 року, станом на 01 квітня 2016 року в розмірі 674 248,46 доларів США та 64 308 882,82 грн. Таким чином, дії ОСОБА_2 щодо заміни сторони у виконавчому провадженні № 44189237 спрямовані на ухилення від повернення кредитних коштів. При цьому відсутність рішення суду у справі № 0541/4463/2012 на час звернення АТ "ОТП Банк" до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року в цій справі, не можуть свідчити про відсутність порушених прав та інтересів банку, так як заміна сторони у виконавчому провадженні № 44189237 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 унеможливить задоволення банком вимог до ОСОБА_2 . Тому висновки апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи та є передчасними.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області.
20 серпня 2019 року справа № 265/3683/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року позов ОСОБА_3 до ТОВ СП "РЕГАЛС" про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ТОВ СП "РЕГАЛС" на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором про зобов`язання від 15 листопада 2013 року в сумі 3 067 514,99 грн.
На виконання вказаного рішення суду 24 липня 2014 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області було видано виконавчий лист, а постановою заступника начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 28 липня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 44189237.
На час розгляду справи апеляційним судом виконавче провадження № 44189237 перебувало на примусовому виконанні в Центральному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2014 року було задоволено заяву Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про затвердження мирової угоди між ОСОБА_3 до ТОВ СП "РЕГАЛС" в ході виконання рішення суду про стягнення боргу, визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ СП "РЕГАЛС", за якою ТОВ СП "РЕГАЛС" визнає борг перед ОСОБА_3 в сумі 2 990 150 грн та в рахунок погашення боргу передає у власність ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме - нежитлову будівлю загальною площею 8 080,1 кв. м (адміністративна будівля літ. Н-4 з прибудовами літ. Н1-1, НЗ-1, реєстраційний номер об`єкта 12906540, номер запису 1861 в книзі 4), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 заявляє про припинення свого права на стягнення з ТОВ СП "РЕГАЛС" боргу в сумі 2 990 150 грн у зв`язку з набуттям права власності на вказане вище нерухоме майно, і сторони за цим спором претензій один до одного не мають. Ця ухвала є підставою для реєстрації реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області за ОСОБА_3 права власності на зазначену нежитлову будівлю.
Постановою Донецького апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу ліквідатора малого приватного підприємства "Глакс" Новика Є. М. задоволено, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2014 року про визнання мирової угоди скасовано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_2 є донькою померлої ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження, та в установленому законом порядку звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Листом приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Сахової М. А. від 28 квітня 2015 року було повідомлено, що спадкова справа до майна ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була заведена 26 лютого 2015 року за заявою ОСОБА_2, яка є єдиним спадкоємцем.
Звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 (стягувача у виконавчому провадженні № 44189237), її донька ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину, а отже, є її правонаступником.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою, другою та абзацом 1 частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Таким чином, виконавче провадження є однією зі стадій судового процесу, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового процесу на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
Частинами першою, другою статті 442 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
07 листопада 2016 року між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 права та обов`язки щодо стягнення боргу згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року та щодо набуття майнових прав на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 жовтня 2014 року у справі 265/3683/14-ц. (т.1 а.с.84)
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2019 року, представник АТ "ОТП Банк" - адвокат Савінський К. В. посилався на те, що банк не брав участі у справі, однак ухвалене судове рішення стосується його прав та інтересів, оскільки ОСОБА_2 є боржником банку за кредитним договором від 04 березня 2008 року № СМ-SМЕ 107/078/2008, в провадженні Приморського районного суду міста Маріуполя перебуває цивільна справа № 0541/4463/2012 за позовом АТ "ОТП Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, однак рішення у вказаній справі не прийнято. Заміна сторони у виконавчому провадженні № 44189237 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 в майбутньому унеможливить задоволення банком своїх вимог, в тому числі за рахунок нежитлової будівлі літ. Н-4 з прибудовами літ. Н1-1, НЗ-1, реєстраційний номер об`єкта 12906540, номер запису 1861 в книзі 4, загальною площею 8 080,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яку ОСОБА_2 набула на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2014 року.
Статтею 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Закриваючи апеляційне провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскаржуваною ухвалою місцевого суду не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ "ОТП Банк", тому в нього відсутні підстави для оскарження цього рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 є позичальником за кредитним договором від 04 березня 2008 року № CM-SME 107/078/2008 та має заборгованість перед банком, тому її дії щодо заміни сторони у виконавчому провадженні № 44189237 спрямовані на ухилення від повернення кредитних коштів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на таке.
Обґрунтовуючи необхідність здійснення заміни сторони виконавчого провадження (стягувача ОСОБА_3 ) щодо примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 липня 2014 року в цій справі заявники зазначили, що ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті її матері ОСОБА_3, а ОСОБА_1 набула право стягнення боргу за вказаним рішенням суду на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 07 листопада 2016 року.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. (частина перша статті 203 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 наведено правовий висновок про те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України (статті 77- 82, 89 ЦПК України), тобто за перевірки та оцінки доказів, наданих в обґрунтування відповідної заяви, зокрема їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути дана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України.
В цій справі судами не встановлено, що укладений між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 договір відступлення права вимоги (цесії) від 07 листопада 2016 року оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним. Учасники справи та АТ "ОТП Банк" не посилалися на вказані обставини.
Отже, з огляду на презумпцію правомірності правочину питання щодо порушення прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків АТ "ОТП Банк" внаслідок укладення 07 листопада 2016 року між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_1 договору відступлення права вимоги (цесії), може бути предметом розгляду справи щодо дійсності/недійсності вказаного договору в іншому (судовому) провадженні, тобто поза межами вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Виходячи з наведеного, ефективним способом захисту прав АТ "ОТП Банк", за встановлених в цій справі обставин, є звернення до суду з відповідним позовом щодо оспорювання договору відступлення права вимоги (цесії) від 07 листопада 2016 року, оскільки заміна сторони стягувача у виконавчому провадженні № 44189237 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1, за умови дійсності вказаного правочину, не свідчить про порушення прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків АТ "ОТП Банк",
Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України є правильним.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства "ОТП Банк" - адвоката Пашиніна Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук