розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на рішення Жашківського районного суду Черкаської області, у складі судді Шимчика Р. В., від 11 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,від 10 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, скасування свідоцтва та рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що її мати ОСОБА_5 перебувала у шлюбі зі своїм першим чоловіком ОСОБА_3 з 02 травня 1982 року. Під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідно до протоколу № 6 загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу "Маньківський" (далі - ЖБК "Маньківський") від 23 червня 1984 року ОСОБА_3 було прийнято у члени кооперативу. 26 червня 1984 року ОСОБА_3 було сплачено перший внесок до кооперативу у розмірі 2 500 крб за квартиру АДРЕСА_1 . Під час шлюбу з ОСОБА_3 . ОСОБА_5 двічі сплачувала внески за квартиру у ЖБК "Маньківський" - 23 січня 1989 року у розмірі 288 крб та 04 квітня 1989 року у розмірі 116 крб. Всього за період шлюбу було сплачено внески за квартиру у житлово-будівельному кооперативі " Маньківський " у розмірі 2 904 крб. Таким чином, паєнагромадження у розмірі 2 904 крб було спільною сумісною власністю подружжя.

27 листопада 1989 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було припинено. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 ОСОБА_5 залишилась проживати у вказаній квартирі та сплачувала пайові внески за неї до повної виплати вартості квартири. Тобто колишнім подружжям було поділено паєнагромадження за вищезазначену квартиру та передано ОСОБА_5 право власності на пай.

Позивач вказувала, що ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року у справі № 701/501/19 визнав, що після розлучення з ОСОБА_6 у 1989 році виселився зі спірної квартири, залишивши проживати у ній ОСОБА_6 . Фактичне відкрите володіння ОСОБА_6 понад 12 років квартирою АДРЕСА_1 та подальше внесення нею пайових внесків за квартиру підтверджує те, що між колишнім подружжям було досягнуто згоди про поділ паєнагромадження, а саме передано його ОСОБА_6 . Незважаючи на те, що ОСОБА_3 виїхав на постійне місце проживання до іншого житла і не сплачував після розірвання шлюбу пайові внески за квартиру, про що було відомо ЖБК "Маньківський", останнього не було виключено із членів ЖБК.

29 грудня 1989 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та при укладенні шлюбу обрала прізвище " ОСОБА_8 ". Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_7 продовжували проживати у спірній квартирі та сплачувати пайові внески за неї, загалом було сплачено 5 277 крб.

Відповідно до довідки № 39 від 12 серпня 2005 року вартість квартири АДРЕСА_1, виплачена станом на 25 грудня 1992 року, складала 8 184, 04 крб по цінам 1987 року.

ОСОБА_1 вказувала, що її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_7 . Після смерті батька вона разом з матір`ю залишилися проживати у спірній квартирі.

Позивач вважала, що її мати ОСОБА_9 фактично вступила в управління та володіння спірною квартирою, пайові внески за яку було сплачено під час шлюбу з ОСОБА_7 .

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_9, з якою вона проживала разом до дня її смерті у вищевказаній квартирі. На момент смерті її матері вона була неповнолітньою, а тому рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради від 30 липня 2002 року № 154 за нею було закріплено право на житлову площу у вказаній квартирі. Спадкова справа після смерті матері не відкривалася, а тому вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_9 і прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

ОСОБА_1 вказала, що їй стало відомо, що право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3, останньому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Вважає, що ОСОБА_3 не міг законно набути право власності на спірну квартиру, оскільки добровільно вибув з неї і не сплачував за неї пайові внески, що свідчить про неправомірність набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, на квартиру АДРЕСА_1 . Скасувати свідоцтво про право власності від 02 березня 2015 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 березня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивач не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та визначення кола спадкоємців, а тому її звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та скасування свідоцтва і рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно є передчасним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року змінено та викладено його мотивувальну частину у новій редакції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та визначення кола спадкоємців, а тому звернення до суду із цим позовом є передчасним. Наданий представником позивача ОСОБА_2 до апеляційного суду доказ - постанову державного нотаріуса Маньківської державної нотаріальної контори від 17 жовтня 2020 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_9 - суд апеляційної інстанції не прийняв, оскільки його подано після винесення рішення судом першої інстанції та він не був поданий і досліджений під час розгляду справи місцевим судом, а доказів неможливості надання вказаного документу до суду першої інстанції позивачем не надано.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції не встановив, чи входить спірна квартира до складу спадкового майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 .

Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що членом ЖБК "Маньківський" був ОСОБА_3 та 02 березня 2015 року за останнім зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що її мати була членом вказаного кооперативу, а в матеріалах справи такі відсутні. Сплата ОСОБА_9 внесків до ЖБК "Маньківський" не свідчить про набуття нею права власності на спірну квартиру, оскільки вона не була членом кооперативу. Отже спірна квартира не увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_9 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

09 грудня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року

та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року

і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, посилаючись на те,

що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо

питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних

у справі доказів, а також на розгляд справи судом апеляційної інстанції

за відсутності відповідача (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач стверджує, що її мати ОСОБА_9 мала переважне право на вступ до ЖБК "Маньківський", виконувала всі обов`язки члена ЖБК "Маньківський", сплачувала пайові внески за квартиру, тобто фактично вступила до кооперативу, проте юридично не оформила свій вступ. При цьому паєнагромадження у сумі 2 904 крб було сплачено під час шлюбу її матері та відповідачем, а пайові внески у розмірі 5 277 крб були сплачені ОСОБА_9 після розірвання шлюбу із відповідачем. Вказує, що вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що частина паєнагромадження була спільною сумісною власністю подружжя, а після розлучення із відповідачем ОСОБА_9 фактично набула право власності на нього, продовжувала користуватися спірною квартирою і виконувати усі обов`язки члена кооперативу. Висновки апеляційного суду про те, що спірна квартира не увійшла до складу спадкового майна вважає такими, що не ґрунтуються на обставинах справи. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, апеляційним судом неправильно застосовано положення статті 15 Закону України "Про власність", чинної на час виплати повної суми вартості спірної квартири матір`ю позивача. Сам по собі статус члена кооперативу не може бути підставою набуття права власності на квартиру, оскільки цей статус передбачає виконання обов`язків, і в першу чергу, обов`язку зі сплати пайових внесків за квартиру.

Заявник наголошує на тому, що суди у справах про визнання права власності на спадкове майно повинні встановлювати фактичні обставини у справі, у тому числі, чи є перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину, оскільки з урахуванням положень статей 1296- 1299 Цивільного кодексу України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що порушення прав позивача полягає не у відмові нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, а у тому, що стороння особа набула право власності на спірну квартиру, вартість якої виплатила мати позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, скасування свідоцтва та рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що ще до досягнення повноліття позивач вибула із спірної квартири та не проживала в ній. З часу прийняття його в члени ЖБК "Маньківський" пайові внески за квартиру сплачував він, оскільки членом житлово-будівельного кооперативу був саме він. Вважає, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано належних доказів сплати її матір`ю пайових внесків за спірну квартиру.

У поданих поясненнях на відзив ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, посилається на те, що відповідачем в обґрунтування своїх доводів не надано доказів сплати ним пайових внесків за спірну квартиру, наполягає, що такі внески було сплачено її матір`ю, що не спростовано відповідачем. Позивач неправомірно зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим 05 квітня 2019 року Маньківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є дочкою ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .

Після одруження ОСОБА_1 змінила своє прізвище з " ОСОБА_8 " на " ОСОБА_11 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 26 березня 2016 року.

Батьки позивача перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 грудня 1989 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00022251874 від 01 березня 2019 року.

До укладення шлюбу із ОСОБА_7 мати позивача перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 02 травня 1982 року по 27 листопада 1989 року, що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00022252376 від 01 березня 2019 року та № 00022382266 від 19 березня 2019 року.

Мати позивача - ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 .

Рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради № 154 від 30 липня 2002 року закріплено за неповнолітньою на той час ОСОБА_12, 1991 року народження, право на житлову площу у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно із актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 28 березня 2019 року ОСОБА_1 фактично проживала до 2002 року без реєстрації разом зі своєю матір`ю ОСОБА_9, яка була зареєстрована до дня смерті за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг при Маньківській районній державній адміністрації № 47662288 від 08 липня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на вказану квартиру, оскільки 02 березня 2015 року право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 02 березня 2015 року.

Відповідно до протоколу № 6 загальних зборів членів ЖБК "Маньківський" від 23 червня 1984 року ОСОБА_3 було прийнято в члени житлово-будівельного кооперативу.

11 листопада 1987 року ОСОБА_3 було видано ордер № 034860 на зазначену вище квартиру, членами сім`ї наймача у ордері вказано: дружину ОСОБА_5 та сина ОСОБА_13 .

Відповідно до наданих позивачем копій квитанцій ОСОБА_3 сплатив до ЖБК "Маньківський" 26 червня 1984 року внесок у розмірі 2 500 крб, ОСОБА_5 в січні та квітні 1989 року сплатила відповідно 288 крб та 116 крб, ОСОБА_5 в період з січня 1990 року сплатила на рахунок ЖБК "Маньківський" 5 277 крб, а всього в період з 1989-1992 роки на рахунок ЖБК "Маньківський" сплатила у загальному розмірі 5 681 крб.

Згідно із довідкою ЖБК "Маньківський" № 39 від 12 серпня 2005 року вартість квартири АДРЕСА_1, виплачена станом на 25 грудня 1992 року, складає 8 184, 04 крб по цінам 1987 року. Членом кооперативу є ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суди встановили, що рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг при Маньківській районній державній адміністрації № 47662288 від 08 липня 2019 року відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності на вказану квартиру, оскільки 02 березня 2015 року право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4 від 02 березня 2015 року.

За наявності перешкод для отримання свідоцтва про право на спадщину, наявності спору про право на нерухоме майно, спадкоємець може звернутись до суду з вимогами про визнання права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що позивачу було відмовлено у реєстрації права власності на спірну квартиру, у задоволенні позову про визнання права власності на квартиру, яка є предметом розгляду у цій справі, апеляційним судом у справі № 701/501/19 відмовлено у зв`язку із неналежним складом учасників справи (в якості відповідача не було залучено фактичного власника квартири), а право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем, який не визнає прав позивача, судами попередніх інстанцій зроблено неправильний висновок, що ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом передчасно. Окрім того, на момент вирішення цієї справи в апеляційному суді (після ухвалення рішення судом першої інстанції) державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори 17 жовтня 2020 року була винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_9 .

Частково змінюючи рішення суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірна квартира не увійшла до спадкової маси після смерті ОСОБА_9, оскільки спадкодавець за життя не набула права власності на спірну квартиру.

Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УкраїнськоїРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (втратив чинність з 01 січня 2004 року, діяв під час сплати вартості спірної квартири у 1984-1992 роки) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У свою чергу частиною першою статті 28 КпШС України визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону України "Про власність" (який набрав чинності 15 квітня 1991 року) визначено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Статтею 16 Закону України "Про власність" встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України (2006-07) .

У пунктах 6, 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" (v0009700-87) судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК Української РСР, статтею 15 Закону України "Про власність", пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому внесений одним з подружжя до вступу в шлюб (після розірвання шлюбу) пай є його особистим майном.

Відповідно до пункту 43 Примірного статуту ЖБК з часу набрання

законної сили рішенням суду про поділ квартири колишній з подружжя

визнається членом кооперативу. Тому суд не повинен покладати

обов`язок на ЖБК на прийом цього подружжя до кооперативу.

Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Мати позивача ОСОБА_9 перебувала із відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 02 травня 1982 року по 27 листопада 1989 року.

Як встановили суди, відповідно до наданих позивачем копій квитанцій ОСОБА_3 сплатив до ЖБК "Маньківський" 26 червня 1984 року внесок у розмірі 2 500 крб, ОСОБА_5 в січні та квітні 1989 року сплатила відповідно 288 крб та 116 крб. Вказані суми у загальному розмірі 2 904 крб були сплачені у період перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_3 у шлюбі.

ОСОБА_5 в період з січня 1990 року (після розірвання шлюбу із ОСОБА_3 ) сплатила на рахунок ЖБК "Маньківський" 5 277 крб (173+4039+578+52+145+145+145) (а. с. 16-18).

Вартість квартири АДРЕСА_1 була виплачено повністю, доведено оплату внесків на загальну суму 8 181 крб.

Із урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що частка паю за квартиру АДРЕСА_1 виплачена за рахунок спільних коштів колишнього подружжя, складає (2 904 крб х 100 %/ 8 181 крб) 35, 5 % від загальної вартості паю (вартості квартири). Інша частина паю за квартиру у сумі 5 277 крб була сплачено матір`ю позивача після розірвання шлюбу із відповідачем і ця частина паю складає 64, 5 %.

Таким чином частина паю, яка належала матері позивача у спірній квартирі, складає (35,5/2+64,5) 82, 25 %, а ОСОБА_3 (35,5/2) 17, 75 %, що має відповідати їхнім часткам у праві власності на спірну квартиру.

Та обставина, що мати позивача не переоформила після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 членство в ЖБК "Маньківський", але при цьому до моменту своєї смерті була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1, сплативши за період з 1989-1992 роки на рахунок ЖБК "Маньківський" пайові внески за рахунок особистих коштів на суму 5 277 крб, виходячи із принципів добросовісності й справедливості, не може бути підставою для позбавлення її права на майно, яке було фактично придбано нею за рахунок її особистих коштів. У той же час ОСОБА_3 не надав суду доказів на підтвердження користування спірною квартирою після розірвання шлюбу з ОСОБА_9, а також на підтвердження сплати протягом цього часу коштів в рахунок внесення пайових внесків за квартиру.

Щодо права позивача на спадкування частини квартири після смерті її матері слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року правила Книги шостої ЦК України (435-15) застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) вказано, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України (435-15) .

Якщо спадкодавець вніс повністю пайовий внесок за квартиру у житлово-будівельному кооперативі, то до складу спадщини включається відповідно квартира, в рахунок вартості якої був внесений пайовий внесок.

Згідно з положеннями статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 525 ЦК Української РСРвизначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зазначала, що вона є спадкоємцем першої черги, на момент смерті матері проживала разом зі спадкодавцем, а тому є єдиним спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. За життя ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_1 не було оформлено в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361 (z0152-94) (яка була чинною на момент відкриття спадщини після ОСОБА_9 ) доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка, житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, а також інші документи, що підтверджують факт вступу в управління чи володіння майном.

Рішенням виконавчого комітету Маньківської селищної ради від 30 липня 2002 року встановлено, що ОСОБА_1 проживала разом з батьками, які померли, у квартирі АДРЕСА_1 та за нею було закріплено право на вказану житлову площу.

Актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 28 березня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 дійсно фактично проживала до 2002 року без реєстрації разом із своєю матір`ю ОСОБА_9, яка до дня смерті була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказані обставини підтверджують, що позивач фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері у відповідності статті 549 ЦК Української РСР шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Таким чином, виходячи із розміру пайового внеску, сплаченого ОСОБА_9, частка позивача у квартирі АДРЕСА_1, яка належить їй у порядку спадкування після смерті її матері ОСОБА_9, складає 82, 25 % (329/400 частин) спірної квартири, відповідно частка відповідача у спірній квартири складає 17,75 % (71/400 частину).

З урахуванням наведеного, при видачі реєстраційною службою Маньківського районного управління юстиції Черкаської області на ім`я ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 березня 2015 рокусерії НОМЕР_4, а також при проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно не було враховано що ОСОБА_3 належить лише частка у розмірі 71/400 у квартирі АДРЕСА_1, а інша частка у розмірі 329/400 частин має належати ОСОБА_1 .

У відповідності до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування на 329/400 частин квартири АДРЕСА_1, право власності ОСОБА_3 на вказану частку нерухомого майна припиняється. ОСОБА_3 належить частка у розмірі 71/400 у квартирі АДРЕСА_1 .

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову і визнання недійсними оспореного позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а також визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 й ОСОБА_3 у відповідних частках.

Колегія суддів вважає, що таке судове рішення призводить до справедливого по своїй суті вирішення спору між сторонами у справі, ефективного захисту прав позивача при дотриманні інтересів відповідача, ґрунтується на вищенаведених нормах закону з врахуванням таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність, що відповідає принципу верховенства права, який, як зазначається в частині першій статті 8 Конституції України, визнається і діє в Україні, і яким, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, судді керуються, здійснюючи правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та пропорційність їх задоволення, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 688, 59 грн за подання позовної заяви до суду першої інстанції, 3 084, 75 грн - за подання апеляційної скарги та 5 377, 18 грн - за подання касаційної скарги, що разом становить 11 150, 52 грн.

Керуючись статтями 5, 141, 267, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 11 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, скасування свідоцтва та рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно задовольнити частково.

Головуючий	Є. В. Синельников
Судді	О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара
	С. Ф. Хопта

	В. В. Шипович