У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком"), Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком" в особі Рівненської філії), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ" (далі - ТОВ "ЕСУ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Е С У" (далі - ТОВ "Е С У"), треті особи: Фонд державного майна України (далі - ФДМ України), Об`єднана профспілкова організація Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ОПО ПАТ "Укртелеком"), про стягнення заборгованості внаслідок непідвищення розміру заробітної плати, посилаючись на те, що починаючи з листопада 1994 року він перебував у трудових відносинах з Рівненською філією ПАТ "Укртелеком" спочатку на посаді юрисконсульта, а в подальшому - начальника відділу правового забезпечення. Наказом від 23 грудня 2016 року його було звільнено з роботи з посади начальника відділу правового забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) у зв`язку із скороченням штату працівників. 11 березня 2011 року між ФДМ України та ТОВ "ЕСУ" було укладено договір купівлі-продажу пакета акцій Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ВАТ "Укртелеком") № КПП-582 (далі - договір № КПП-582), згідно з яким за підсумками конкурсу з використанням відкритості пропонування ціни за принципом аукціону з продажу державного пакета акцій ВАТ "Укртелеком" продавець зобов`язався передати у власність покупцю пакет акцій ВАТ "Укртелеком", а покупець зобов`язався сплатити ціну пакета акцій, прийняти цей пакет і виконати зобов`язання, передбачені договором. Вказаним договором було передбачено обов`язки покупця щодо щорічного підвищення розміру заробітної плати кожного працівника не менше, ніж на індекс інфляції за відповідний попередній рік. Тобто, починаючи з 11 травня 2011 року його заробітна плата повинна була збільшуватися, проте в порушення умов укладеного договору в період з 11 березня 2011 року по 11 травня 2016 року йому не в повному обсязі здійснювалися виплати із заробітної плати. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів на свою користь 132 055,10 грн невиплачених надбавок та платежів, а також штрафні санкції та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 62 622,01 грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 29 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не є стороною договору № КПП-582, тому жодних цивільних правовідносин між ним та відповідачами у справі за наслідками його укладення не виникло. При цьому Державною інспекцією України з питань праці було проведено перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування в ПАТ "Укртелеком", за результатами якої не було виявлено порушень у сфері оплати праці.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Належність і повнота нарахування та виплати заробітної плати позивачу підтверджується висновком спеціально уповноваженого на перевірку додержання законодавства про працю органу - Державної інспекції України з питань праці.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 29 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди не врахували висновків, викладених в постановах Верховного Суду. Крім того, суди безпідставно не застосували положення статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) щодо підстав звільнення від доказування та допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосували закон, який підлягає застосуванню, зокрема статті 213, 636 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтю 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтю 8 Закону України "Про оплату праці", статі 97, 232 КЗпП України (322-08) , Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) та постанову Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 "Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення" (1078-2003-п) , в результаті чого дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У листопаді 2019 року ПАТ "Укртелеком" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду.

24 жовтня 2019 року справа № 569/14658/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ "Укртелеком", згідно з наказом від 15 листопада 1994 року № 230-к працював на посаді юрисконсульта, а в подальшому - начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії ПАТ "Укртелеком".

Наказом Рівненської філії ПАТ "Укртелеком" від 23 грудня 2016 року № 579 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника відділу правового забезпечення з 26 грудня 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

11 березня 2011 року між ФДМ України та ТОВ "ЕСУ" було укладено договір № КПП-582, згідно з яким за підсумками конкурсу з використанням відкритості пропонування ціни за принципом аукціону з продажу державного пакета акцій ВАТ "Укртелеком" продавець зобов`язався передати у власність покупцю пакет акцій ВАТ "Укртелеком", а покупець зобов`язався сплатити ціну пакета акцій, прийняти цей пакет і виконати зобов`язання, передбачені договором.

Згідно з пунктом 11.3 договору № КПП-582 у соціальній діяльності товариства покупець зобов`язаний виконувати в повному обсязі умови колективного договору на 2006-2011 роки, що діє на дату укладення договору купівлі-продажу пакета акцій товариства; фінансування в повному обсязі виплат, передбачених колективним договором на 2006-2011 роки та додатками до нього; недопущення зменшення розміру середньомісячної заробітної плати кожного працівника, що утворився за останні 12 календарних місяців до дати укладення договору купівлі-продажу пакета акцій товариства.

Вказаним договором також передбачено обов`язки покупця щодо щорічного підвищення розміру заробітної плати кожного працівника не менше, ніж на індекс інфляції за відповідний попередній рік (підпункт "з" пункту 11.3).

В оскаржуваному періоді індекси інфляції становили: за 2012 рік - 99,8 %, за 2013 рік - 100,5 %, отже, річний індекс інфляції за вказані роки не перевищував 101 відсотка, що, у свою чергу, не передбачає обов`язку відповідача проводити індексацію заробітної плати позивача за 2012-2013 роки.

У 2011 році та в період 2014-2016 років позивачу нараховувалася заробітна плата у підвищеному розмірі: 01 січня 2011 року - 3 825 грн; 01 квітня 2011 року - 3 900 грн; 01 вересня 2011 року - 4 500 грн; 01 жовтня 2011 року - 4 515 грн; 27 червня 2014 року - 4 565 грн; 21 жовтня 2014 року - 5 000 грн; 16 лютого 2015 року - 5 050 грн; 29 травня 2015 року - 5 100 грн; 31 серпня 2015 року - 5 150 грн; 29 лютого 2016 року - 5 160 грн; 29 квітня 2016 року - 5 170 грн; 30 червня 2016 року - 5 180 грн; 01 серпня 2016 року - 5 190 грн; 31 жовтня 2016 року - 5 200 грн. Враховуючи, що вказані місяці підвищення заробітної плати є базовими місяцями, то індексація в них не проводиться.

Згідно з актом перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ПАТ "Укртелеком" Рівненська філія від 29 червня 2016 року № 03А/04-15, складеним Управлінням держпраці у Рівненській області, заробітна плата працівникам виплачується за виконану роботу; розмір мінімальної заробітної плати дотриманий; тарифна сітка сформована з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів) (пункти 5.1.1-5.1.3 акта); не встановлено фактів прийняття власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою в односторонньому порядку рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (пункт 5.2.1 акта); індексація заробітної плати проводиться та розрахунок індексації заробітної плати відповідає встановленому порядку (пункти 5.5.1-5.5.2 акта).

Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України (322-08) та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 33 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Отже, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (1078-2003-п) (далі - Порядок).

Порядком передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (частина друга пункту 1-1) - вказана величина індексу діяла до 2016 року. При цьому індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 4 Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Тобто для проведення індексації доходів населення необхідна наявність одночасно таких обставин: величина індексу споживчих цін має перевищити поріг індексації в розмірі 101 відсотка (починаючи з 2016 року - 103 відсотка); індексації підлягає лише прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 5 Порядку у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема щодо порушення відповідачами порядку нарахування та виплати йому заробітної плати в період з 2011 року по 2016 рік.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на порушення відповідачами підпункту "з" пункту 11.3 договору № КПП-582, внаслідок чого йому не було підвищено розмір заробітної плати, не заслуговують на увагу, оскільки зазначений договір є двостороннім правочином, а тому, з урахуванням положень статей 509- 510 ЦК України, цивільні права та обов`язки за ним можуть виникати лише в його сторін, до яких ОСОБА_1 не відноситься, а тому за наслідками його укладення між ним та відповідачами у справі не виникло жодних цивільних правовідносин. При цьому судами встановлено, що порушень у сфері оплати праці в зазначений у позовній заяві період в ПАТ "Укртелеком" не виявлено.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди неправильно застосували норми матеріального права, також не заслуговують на увагу, так як при вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати, або Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої-другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Судді:	В. А. Стрільчук

	В. М. Ігнатенко

	С. О. Карпенко