розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2018 року у складі судді Монича В. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Ж. В., приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Крегул І. І. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позову посилався на таке. 17 березня 2015 року приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Ж. В. вчинила виконавчий напис за № 92, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2008 року

№ 305/06/16-08, яка станом на 17 березня 2015 року складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 45 573,64 дол. США, за відсотками у розмірі 23 149 дол. США, а всього в сумі 68 722,64 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 березня 2015 року становить 1 528 863,36 грн, та понесені витрати за вчинення виконавчого напису в розмірі 4 900 грн. Виконавчий напис вчинено на кредитному договорі від 10 червня 2008 року № 305/06/16-08, який укладено між банком та позичальником у простій письмовій формі. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області від 18 травня 2018 року відкрито виконавче провадження, а про існування зазначеного напису йому стало відомо з постанови від 18 травня 2018 року. Вважав, що цей виконавчий напис є незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В. із порушенням вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зазначену у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.

Позивачу не було відомо про вчинений виконавчий напис, його пред`явлення до виконавчої служби. Документи виконавчого провадження ПАТ "Укрсоцбанк" чи ОСОБА_1 не надсилалися. Він звернувся до суду у червні 2018 року за захистом свого порушеного права, коли йому стало відомо про існування порушеного права, а саме з часу отримання поштою постанови приватного виконавця Крегула І. І. Виконавчий напис є виконавчим документом і строк захисту порушеного права шляхом визнання його таким, що не підлягає виконанню діє до закінчення терміну його виконання. Під час ознайомлення з матеріалами справи не виявлено будь-яких доказів повідомлення ОСОБА_1 про можливість позасудового стягнення заборгованості. Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначив у чому полягає порушення його прав, коли він довідався про порушення свого права, коли отримав копію виконавчого напису нотаріуса (червень 2018 року) і з якого часу починається перебіг строків для захисту порушеного права.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив: поновити йому строк давності (якщо такий пропущено) для захисту цивільного права та інтересу; визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса від 17 березня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В. за № 92 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 305/06/16-08, яка станом на 17 березня 2015 року складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 45 573,64 дол. США, за відсотками у розмірі 23 149 дол. США, а всього в сумі 68 722,64 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 березня 2015 року становить 1 528 863,36 грн, та понесені витрати за вчинення виконавчого напису в розмірі 4 900 грн.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 17 березня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В. за № 92, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості за договором кредиту від 10 червня 2008 року № 305/06/16-08, яка станом на 17 березня 2015 року складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 45 573,64 дол. США, за відсотками у розмірі 23 149 дол. США, а всього в сумі 68 722,64 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 березня 2015 року становить 1 528 863,36 грн, та понесені витрати із вчинення виконавчого напису в розмірі 4 900 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що нотаріус з огляду на надані йому стягувачем документи не мав належних і достатніх підстав кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого банк просив вчинити виконавчий напис, безспірними. Така безспірність не була підтверджена належними документами відповідно до законодавства. Натомість надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового з`ясування підстав для нарахування боргу, його розміру та обставин щодо строку вчинення виконавчого напису. Нотаріус, маючи відповідне право, не діяв у передбачений законодавством спосіб для з`ясування відповідних обставин, хоча перед вчиненням виконавчого напису зобов`язаний був перевірити наявність підстав для цього, зокрема, з`ясувати, чи є умови для такої дії. Тому виконавчий напис був вчинений із порушенням вимог статей 88, 89 Закону України "Про нотаріат", пунктів 3.1., 3.3., 3.4. 3 Порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2019 року АТ "Укрсоцбанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) . Крім того, вимога про усунення порушень зобов`язання направлялась позивачу 14 березня 2012 року та була отримана 16 березня 2012 року. Якщо у встановлений строк надіслані вимоги про усунення порушення не виконані, то і не має підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку можливий у разі виникнення спору, який ґрунтується на доказах, що боржниками заборгованість сплачена, проте заборгованість за виконавчим написом боржниками не сплачена, а отже, спір відсутній між сторонами. Судами при поновленні строку позовної давності також не з`ясовані всі обставини справи, оскільки позивачем не наведено жодної підстави для поновлення такого, окрім незрозумілих доводів про те, що виконавчий напис є виконавчим документом і діє до закінчення терміну його виконання. Проте позивачем оскаржено до суду саме процедуру вчинення виконавчого напису, а не строки його пред`явлення чи виконання, а тому до таких вимог необхідно застосовувати загальну позовну давність.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", надалі АТ "Укрсоцбанк",та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 305/06/16-08, відповідно до умов якого останньому надано грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 50 000 дол. США, зі сплатою 15 % річних та комісій у розмірі та в порядку, визначених у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною до 09 червня 2023 року (а. с. 11-18).

Додатковою угодою від 25 грудня 2009 року про внесення змін до кредитного договору від 10 червня 2008 року № 305/06/16-08сторони продовжили строк кредитування до 09 червня 2028 року, визначили щомісячний платіж, починаючи з жовтня 2010 року в розмірі 223 долара США, а пунктом 5 додаткової угоди домовилися, що у разі порушення позичальником строків сплати відсотків та/або кредиту більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник зобов`язується достроково погасити у повному обсязі кредит, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання такого письмового повідомлення. Пунктом 6 додаткової угоди сторони погодили, що інші умови договору залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечить додатковій угоді (а. с. 69).

14 березня 2012 року кредитор склав вимогу про усунення порушення зобов`язання, яку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали 16 березня 2012 року, що нею зафіксував прострочену заборгованість за кредитним договором станом на 14 березня 2012 року в сумі 5 308,39 дол. США, з якої: заборгованість за кредитом - 2 087,84 дол. США, заборгованість за відсотками - 3 220,55 дол. США, а також за порушення зобов`язань нарахував пеню в сумі 3 487,85 грн і штраф у сумі 1 500 грн, зажадав сплати цих коштів протягом 30 днів з моменту отримання вимоги та повідомив, що в разі несплати зверне в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 99-100).

17 березня 2015 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало приватному нотаріусу Мукачівського районного нотаріального округу Барановій Ж. В. заяву про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі від 10 червня 2008 року № 305/06/16-08для стягнення заборгованості ОСОБА_1 за цим договором за період з 10 червня 2008 року до 17 березня 2015 року в сумі 68 722,64 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 березня 2015 року становить 1 528 863,36 грн, з якої: заборгованість за кредитом - 45 573,64 дол. США, заборгованість за відсотками - 23 149,00 дол. США (а. с. 63). До заяви про вчинення виконавчого напису кредитор додав оригінал та дві копії кредитного договору від 10 червня 2008 року, оригінал та дві копії додаткової угоди від 25 грудня 2009 року та виписку за рахунками заборгованості ОСОБА_1 . Інші документи нотаріусу не надавалися (а. с. 63).

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19),від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що розрахунок заборгованості нотаріусу наданий не був, як не були надані й інші документи, які б містили дані про час виникнення заборгованості, період її нарахування, динаміку руху коштів за договором, перед зверненням до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису кредитор не направляв позичальнику вимогу про усунення порушення зобов`язання, не вимагав сплати поточної чи всієї заборгованості за договором та не мав правових підстав для нарахування відсотків, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказану у виконавчому написі нотаріуса від 17 березня 2015 року заборгованість не можна вважати безспірною, а отже, вказаний виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли по суті обгрунтованого висновку про те, що вказана у виконавчому написі нотаріуса від 17 березня 2015 рокузаборгованість не є безспірною.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та про те, що заборгованість є безспірною.

Доводи касаційної скарги про те, що судами при поновленні позовної давності не з`ясовані всі обставини справи, оскільки позивачем не наведено жодної підстави для поновлення такого строку є необґрунтованими. Суди встановили, що позивач довідався про порушення свого права коли отримав копію виконавчого напису нотаріуса, а саме у червні 2018 року, а з позовом звернувся до суду 12 червня 2018 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не взято до уваги вимогу про усунення порушень зобов`язання, яка направлялась позивачу 14 березня 2012 року, є безпідставними, оскільки з моменту направлення цієї вимоги і до моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса 17 березня 2015 року минуло понад три роки.

Оскільки позовна давність не сплинула, висновок судів попередніх інстанцій про її поновлення є зайвим, проте це не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.