розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbN) на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у складі судді Савченка С. І. за скаргою Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbN) на постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції міста Київ Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві Сидорака Тараса Ігоровича від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-118/2001, виданого Апеляційним судом міста Києва 05 листопада 2001 року на виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольма (Швеція) від 17 липня 2000 року про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbN) заборгованості у розмірі 6 818 943,70 грн,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог скарги та рішення суду

У жовтні 2020 року Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" (G+H MONTAGE GmbN) (далі - Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ", Фірма) звернулась до Київського апеляційного суду зі скаргою на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві) Сидорака Т. І. від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження. На теперішній час суб`єктом оскарження є Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ)

На обґрунтування скарги посилалася на таке. На примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві перебував виконавчий лист

№ 2-118/2001, виданий 05 листопада 2001 року Апеляційним судом м. Києва про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") на користь Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" заборгованості у розмірі 6 818 943,70 грн. Постановою державного виконавця від 28 листопада 2007 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-118/2001 закінчене на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про сплату заборгованості у повному розмірі. Постанова про закінчення виконавчого провадження є незаконною, оскільки була прийнята на підставі заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок 2006" (далі - ТОВ "Крок 2006") ОСОБА_1, яка діяла як повірена особа стягувача, згідно з якою заборгованість ДП "НАЕК "Енергоатом" перед стягувачем погашена. Проте довіреність стягувач на ім`я ОСОБА_1 не видавав, вона є підробленою, а отримані ТОВ "Крок 2006" кошти не можуть свідчити про належне виконання зобов`язання з погашення боргу.

У скарзі Фірмою "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" заявлене клопотання про поновлення строку для подання скарги на постанову державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження.

Клопотання мотивоване тим, що після відкриття виконавчого провадження у 2007 році стягувач - Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" очікував примусового виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольма, розуміючи, що примусове виконання судових рішень в Україні має низку складностей і часто затягується, а тому не здійснював щомісячний контроль. З листа Служби безпеки України стягувач дізнався, що в Україні розслідується кримінальна справа у зв`язку зі сплатою ДП "НАЕК "Енергоатом" суми боргу за виконавчим листом на користь удаваного представника стягувача. Було з`ясовано, що матеріали виконавчого провадження вилучені слідчим Служби безпеки України згідно з протоколом виїмки від 16 грудня 2009 року, а пізніше передані до Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України, куди 04 жовтня 2010 року стягувач подав заяву про визнання його цивільним позивачем, у задоволенні якої було відмовлено. Після цього листа Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" через своїх представників неодноразово зверталась зі скаргами до державної виконавчої служби та з позовами до суду. Зокрема, питання пов`язані з протиправністю постанови та бездіяльністю державних виконавців були предметом розгляду в судових справах: № 2а-2058/11/2670,

№ 2а-13341/12/2670, № 2а-9899/12/2670 та низці інших судових справ у 2017-2019 роках (№ 826/9609/17, № 4с/796/3/2017, № 761/35177/17). У вересні 2020 року набрав законної сили вирок, яким встановлено дійсні обставини, які мали місце у 2007 році та які можуть бути використані стягувачем для захисту порушених прав. Вироком Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 761/19733/13-к встановлено, що директор ТОВ "Крок 2006" ОСОБА_1 є винною у підробці документів та не була представником Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ", стягувач не отримував грошові кошти від ДП "НАЕК "Енергоатом", а тому у державного виконавця не було підстав для закриття виконавчого провадження. Вважав, що при вирішенні питання про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця необхідно застосувати статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справах: "Делькорт проти Бельгії", "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів", "Краска проти Швейцарії" та інші, які гарантують доступ до правосуддя.

Заявник просив поновити строк на оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження; визнати неправомірною (незаконною) та скасувати постанову державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року у задоволенні клопотання Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ Гмбх" про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження відмовлено. Скаргу Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ Гмбх" на постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження залишено без розгляду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що про існування оскаржуваної постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ Гмбх" дізналася у січні 2010 року, а зі скаргою на постановудержавного виконавця звернулася до суду 13 жовтня 2020 року (через 10 років), тобто з пропущенням десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України. Впродовж 2011-2017 років Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ Гмбх" неодноразово зверталася до суду зі скаргами та адміністративними позовами щодо протиправності оскаржуваної постанови та бездіяльності державних виконавців. Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність поважних причин пропущення строку оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року станом на жовтень 2020 року і як наслідок відсутність передбачених законом підстав для його поновлення.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2020 року Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" подала до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Київський апеляційний суд з урахуванням конкретних та виняткових обставин у цій справі безпідставно не взяв до уваги наявності поважних причин пропущення відповідного процесуального строку, заявник дотримався десятиденного строку з моменту оприлюднення вироку Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі

№ 761/19733/13-к, яким встановлено важливі обставини, тому клопотання про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження підлягає задоволенню.

У січні 2021 року від ДП "НАЕК "Енергоатом" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому воно просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та наявні у справі матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

У справі встановлено, що 17 липня 2000 року Арбітражним судом м. Стокгольм (Швеція) ухвалено рішення про стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" 2 787 971 німецьких марок та 1 % за кожний місяць з цієї суми, починаючи з 01 січня 1996 року до дня здійснення платежу. Крім того, боржник зобов`язаний відшкодувати стягувачу: витрати пов`язані з арбітражним процесом у розмірі 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон, 1 000 євро та відсотки; гонорари арбітрів, а також сплатити витрати, вказані у рішенні, а саме: 100 000 шведських крон, 1 200 шведських крон, 60 000 шведських крон та 25 %, 60 000 шведських крон та 25 %, які сторони несуть солідарно.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2001 року частково задоволено клопотання представника Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" та дозволено виконання рішення Арбітражного суду у м. Стокгольм від 17 липня 2000 року на території України. Видано виконавчий лист про стягнення з боржника ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" боргу в розмірі 2 787 971 німецьких марок та витрати, пов`язані з арбітражним процесом: 16 490 німецьких марок, 12 871 доларів США, 118 500 шведських крон та 1 000 євро. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2002 року змінено спосіб виконання рішення арбітражного суду у м. Стокгольмі від 17 липня 2000 року. Видано виконавчий лист про стягнення суми боргу з боржника ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь стягувача Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" боргу в розмірі 6 818 943,70 грн.

27 січня 2003 року державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрив виконавче провадження № 625/10 за виконавчим листом № 2-118, виданим 05 листопада 2001 року, про стягнення з боржника ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь стягувача Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" боргу в розмірі 6 818 943,70 грн.

28 листопада 2007 року державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві виніс постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача в особі директора ТОВ "Крок 2006" Хмеленко О. А. про сплату боргу стягувачу в повному розмірі.

За фактом вчинення невстановленими особами ТОВ "Крок 2006" та ДП "НАЕК "Енергоатом" злочину, направленого на незаконне заволодіння коштами ДП "НАЕК "Енергоатом", за частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України була порушена кримінальна справа, в ході розслідування якої матеріали виконавчого провадження № 625/10 вилучено на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2009 року.

01 листопада 2010 року стягувач подав до відділу Державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у м. Києві скаргу про скасування незаконної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року.

У лютому 2011 року стягувач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив поновити строк та визнати незаконною постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2011 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року, адміністративний позов залишено без розгляду з огляду на пропущення позивачем десятиденного строку звернення до суду (справа № 2а-2058/11/2670).

У вересні 2012 року стягувач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов`язати ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві розглянути по суті скаргу стягувача про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року, подану ним 01 листопада 2010 року до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, та зобов`язати Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Управління ДВС ГУЮ у м. Києві) вжити до начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві та державного виконавця заходи дисциплінарної відповідальності за грубе порушення своїх службових обов`язків. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2012 року, яка набрала законної сили, адміністративний позов залишено без розгляду з огляду на пропущення позивачем строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для його поновлення (справа № 2а-13341/12/2670).

У липні 2012 року стягувач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов`язати начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві розглянути скаргу від 01 листопада 2010 року про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року по суті та зобов`язати Управління ДВС ГУЮ у м. Києві вжити до начальника ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві та державного виконавця заходи дисциплінарної відповідальності за грубе порушення своїх службових обов`язків. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року, яка набрала законної сили, адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано ВДВС Шевченківського РУЮ м. Києві розглянути по суті скаргу про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року, подану 01 листопада 2010 року, та надати відповідь відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . У решті адміністративного позову відмовлено (справа № 2а-9899/12/2670).

У серпні 2017 року стягувач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року з примусового виконання виконавчого листа № 2/118 від 05 листопада 2001 року, виданого Апеляційним судом м. Києва. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження закрите, оскільки спір між сторонами має розглядатися за правилами цивільного судочинства (справа № 826/9609/17).

У вересні 2017 року стягувач звернувся до Апеляційного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у прийнятті скарги відмовлено (справа № 2-118/2001, провадження № 4с/796/3/2017). Ухвала стягувачем не оскаржувалася.

У жовтні 2017 року стягувач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив поновити строк оскарження та скасувати постанову державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року поновлено стягувачу строк звернення із скаргою на рішення державного виконавця, як такий що пропущений з поважних причин, та призначено справу до розгляду. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2018 року скаргу стягувача залишено без розгляду відповідно до поданої ним заяви про залишення скарги без розгляду (справа № 761/35177/17).

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 385 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови) скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Аналогічна норма міститься і в статті 449 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання скарги на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження).

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, четвертої, сьомої, восьмої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

За загальним правилом поважними причинами визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У постанові від 03 квітня 2019 року у справі 456/2172/17 Верховний Суд виходив з того, що поважними причинами пропущення процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення скарги стає неможливим або утрудненим.

У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року в справі "Пономарьов проти України" за заявою № 3236/03 зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Відмовляючи у задоволенні заяви Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" про поновлення процесуального строку для подання скарги на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28 листопада 2007 року та залишаючи цю скаргу без розгляду, апеляційний суд як суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вище норм процесуального права, виходив з того, що заявник дізнався про існування оскаржуваної постанови у 2010 році та неодноразово її оскаржував до різних судових інстанцій, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що зазначені заявником причини пропущення строку для подання скарги не можуть вважатися поважними.

Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції у цій справі, з таким висновком не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) . Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (див. рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки (абзац дев`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Делькорт проти Бельгії" (Delcourt v. Belgium), 07 січня 1970 року, ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У рішенні "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Відповідно до практики ЄСПЛ "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору може спричинити порушення статті 6 Конвенції ("Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів") (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands, 53-55)).

Сторони у справі мають право надати суду зауваження, які вони вважають важливими у справі. Це право можна вважати ефективним тільки за умови, що зауваження були "заслухані", тобто відповідно розглянуті судом. Тобто, "суд" має проводити належний розгляд поданих документів і доказів, та наведених сторонами аргументів і доказів ("Краска проти Швейцарії" (Kraska v. Switzerland), 30; "Ван де Гурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. the Netherlands), "Перез проти Франції" (Perez v. France) [ВП], 80).

У цій справі заявник відстоює право на виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольма (Швеція) про стягнення із суб`єкта господарювання України присуджених йому грошових коштів через призму поновлення процесуального строку на оскарження рішення державного виконавця, яким припинено процедуру забезпечення примусового виконання такого рішення.

Безумовно, в силу наведених процесуальних норм строк на оскарження рішення державного виконавця є пропущеним.

Проте, подаючи скаргу, заявник навів переконливі аргументи, яких Київський апеляційний суд як суд першої інстанції не врахував, проявив надмірний формалізм, позбавив заявника дійсної можливості оскаржити рішення державного виконавця, яке, на думку заявника, становить втручання у його право, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

У справі встановлено, що Фірма "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" у встановлені законом строки звернулася до суду з питанням про виконання в Україні рішення Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року про стягнення з ДП "НАЕК "Енергоатом" боргу.

Указане рішення тривалий час не виконувалося з незалежних від заявника, який є стягувачем, причин.

З матеріалів справи випливає, що заявник після обізнаності із винесенням державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав нібито виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, починаючи з кінця 2010 року послідовно оскаржував у судах різних юрисдикцій зазначену постанову державного виконавця, з приводу чого відкривалися судові провадження, поновлювався строк для оскарження рішення державного виконавця. Проте порушені права заявника у дієвий спосіб захищені судом не були.

Заслуговують на увагу доводи заявника про те, що ці обставини, як і труднощі для заявника довести факт шахрайських дій невідомих осіб, внаслідок яких на підставі звернення від імені заявника була винесена постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, тривале розслідування державними установами кримінальної справи, є вагомими та поважними причинами, які у сукупності дають суду підстави для висновку про поважність пропущення заявником процесуального строку для оскарження постанови державного виконавця.

Встановлено, що вироком Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 761/19733/13-к ОСОБА_1 визнано винною у підробці документів щодо незаконного представництва стягувача у виконавчому провадженні, після чого заявник у розумний строк повторно звернувся до суду зі скаргою на постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця, необхідно виходити з указаних фактичних обставин справи, поведінки заявника, який послідовно вживав дії з оскарження дій, бездіяльності та рішень державних виконавців, особливості правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ, неоднозначності на час оскарження постанови державного виконавця питання визначення у судовій практиці юрисдикції зазначених спорів.

Заявник правомірно очікував, що його попередні скарги будуть розглянуті, а справа щодо шахрайських дій сторонніх осіб, які унеможливили отримати Фірмі кошти за рішенням Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року, своєчасно не була розслідувана. Отже, у цій справі можна констатувати, що дії держави, яка не виконала позитивних процесуальних зобов`язань зі своєчасного виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року, своєчасного розслідування кримінальної справи, зумовили пропущення заявником строку на оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, 36).

Пропорційність є однією зі складових верховенства права. Цей принцип спрямований на встановлення розумного балансу між необхідними у демократичному суспільстві випадками обмеження прав людини і легітимною метою такого обмеження.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення процесуального строку на оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного виконавця, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, Київський апеляційний суд, як суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам та фактичним обставинам, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення відповідного процесуального строку.

Верховний Суд виходить з того, що у питанні поновлення процесуального строку необхідно враховувати баланс інтересів стягувача і боржника, вирішити питання якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права.

З огляду на наявні у цій справі обставини надання переваги принципу доступу до суду матиме наслідком забезпечення виконання судового рішення.

Отже, суд першої інстанції не визначився якому із зазначених принципів необхідно надати перевагу, враховуючи як зазначені заявником підстави для поновлення процесуального строку, так і період часу, який минув після винесення оскаржуваної постанови.

Натомість суд першої інстанції невиправдано поклав на заявника вину за недотримання процесуального строку з огляду на його неодноразові звернення до судів різної юрисдикції. Такі неодноразові звернення свідчать саме про поважність пропущення процесуального строку, оскільки заявник вживав усіх можливих правових заходів для поновлення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року, яке набрало законної сили та тривалий час не виконувалося.

Не заслуговують на увагу і висновки суду першої інстанції, що про неповажність причини пропущення процесуального строку на оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року свідчить те, що після звернення Фірми зі скаргою до Шевченківського районного суду м. Києва, який своєю ухвалою від 25 жовтня 2017 року поновив стягувачу строк оскарження та призначив справу до розгляду, заявник подав заяву про залишення скарги без розгляду.

Наведене не є свідченням неповажності причин пропущення процесуального строку, оскільки така поведінка заявника обумовлена необхідністю недопущення одночасного розгляду тотожних скарг Фірми судами різних юрисдикцій.

Отже, суд першої інстанції не врахував екстраординарних обставин у цій справі, які у сукупності свідчать про те, що відповідний процесуальний строк пропущено заявником з поважних причин, незважаючи на те, що період часу після винесення оскаржуваної постанови державного виконавця є значним.

Стверджуючи про необхідність додержання принципу юридичної визначеності, суд першої інстанції не врахував, що держава не виконала своїх позитивних зобов`язань зі своєчасного виконання рішенняАрбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року та із своєчасного розслідування кримінальної справи зі встановлення осіб, дії яких перешкодили реалізації прав заявника на стадії виконання зазначеного рішення.

У цій справі заявник не намагається переглянути існуюче рішення Арбітражного суду м. Стокгольм (Швеція) від 17 липня 2000 року, що набрало законної сили, а навпаки, його зусилля спрямовані на виконання державою в особі органів державної виконавчої служби зазначеного рішення, яке тривалий час не виконувалося не з вини заявника.

Посилаючись на наявність висновків у постанові Верховного Суду як суду апеляційної інстанції у постанові від 16 травня 2019 року у такій же справі, предметом розгляду у якій також було клопотання Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ ГмбХ" про поновлення строку для подання скарги на постанову державного ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження, Київський апеляційний суд як суд першої інстанції не врахував, що на час розгляду попередньої скарги розгляд кримінальної справи щодо незаконних дій інших осіб, які ініціювали закриття виконавчого провадження, не був завершеним, а підставою для звернення заявника до суду з новою скаргою став вирок Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 761/19733/13-к, який набрав законної сили і яким встановлені істотні для вирішення цієї скарги обставини.

Подання скарги на підставі вироку суду у 2020 році зумовлено тим, що саме у 2020 році вирок у кримінальній справі набрав законної сили, що дало заявнику можливість невідкладно звернутися із відповідною скаргою, що також не може розцінюватися як зловживання правом.

ЄСПЛ сформулював правову позицію, згідно з якою встановлення обмежень доступу до суду з огляду на пропущення строку звернення має застосовуватися з певною гнучкістю і без надмірного формалізму, воно не має абсолютного характеру, при цьому необхідно звертати увагу на обставини справи (наприклад, справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України").

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про пропущення заявником строку на оскарження постанови державного виконавця з неповажних причинне відповідає обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, які призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у задоволенні клопотання Фірми "Джі плюс Ейч МОНТАЖ Гмбх" про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця від 28 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження відмовлено та залишення скаргу Фірми без розгляду.