ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Мазурка В.А.,
Перепічая В.С.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, третя особа - Ужгородська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 вересня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., виконавчого комітету Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання заповіту дійсним.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його тітка – ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на належний останній будинок АДРЕСА_1
21 серпня 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт на користь позивача. Заповіт було посвідчено Козмою З.З. - головою виконавчого комітету Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатського району.
Після смерті ОСОБА_3 виявилося, що Козма З.З. не був уповноважений виконавчим комітетом вчиняти нотаріальні дії.
У травні 2007 року ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2008 року, позов ОСОБА_2. задоволено. Визнано недійсним заповіт від 21 серпня 2002 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, посвідчений головою виконавчого комітету Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області Козмою З.З.
Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_3 дійсно бажала заповісти все належне їй майно ОСОБА_1 та вчинення заповіту відповідало її справжній волі й підтверджується самим текстом заповіту, який був посвідчений 21 серпня 2002 року головою виконавчого комітету сільської ради та зареєстрований в журналі реєстрації заповітів, ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 219 ЦК України просив визнати дійсним заповіт складений на його користь.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 вересня 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним заповіт ОСОБА_3, посвідчений 21 серпня 2002 року головою виконавчого комітету Холмецької сільської ради Ужгородського району та зареєстрований за № 9, яким остання заповіла належний їй будинок АДРЕСА_1 та усе інше майно ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за заповітом за померлою ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_1 право власності на зазначений будинок.
У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 виходив з їх доведеності.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням вимог матеріального та процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 13, 14 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) у зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених ст. 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв’язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати ст. 1257 ЦК України, оскільки норми глави 85 ЦК (435-15) не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.
Однак зазначені роз’яснення залишилися поза увагою суду.
Крім того, визнаючи дійсним заповіт, посвідчений 21 серпня 2002 року суд першої інстанції послався на норми ЦК України (435-15) , не врахувавши п. 4 Прикінцевих та перехідних положень, відповідно до яких положення зазначеного Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов’язків, які виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини виникли до набрання Кодексом чинності й не мають продовжувального характеру, то суд під час розгляду справи повинен був керуватися положеннями ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив.
З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 вересня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В.Патрюк
Судді:
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А.Мазурок
В.С. Перепічай