розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Октябрського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2018 року

у складі судді Шевської О. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний

банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), назву якого змінено

на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі -

АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства "Жито-3" (далі - ФГ "Жито-3"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 17 лютого

2014 року між ФГ "Жито-3" і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого банк зобов`язався придбати

у Товариства з обмеженою відповідальністю "Новофарм" (далі -

ТОВ "Новофарм") трактор Саsе ІН Magnum 315, вартістю 1 242 205,30 грн, та передати його в лізин ФГ "Жито-3", а останній зобов`язався сплачувати погоджені сторонами платежі відповідно до графіка, а також винагороду за отримане у лізинг майно у розмірі 9 % річних від суми залишку невиплаченої вартості майна.

Договір лізину був забезпечений порукою ОСОБА_1, про що між нею та банком 17 лютого 2014 року укладено договір поруки.

Позивач за первісним позовом належним чином виконав свої зобов`язання та передав ФГ "Жито-3" зазначене вище майно, проте останнє у строк, визначений договором лізингу та графіком лізингових платежів, належним чином свої зобов`язання щодо сплати лізингових платежів не виконало, внаслідок чого перед банком виникла заборгованість у розмірі

639 667,89 грн, яка складається з: суми переоцінки тіла лізингової угоди - 593 212,52 грн; суми переоцінки відсотків лізингової угоди - 46 455,37 грн.

На підставі викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно

з ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 заборгованість за договором фінансового лізингу в розмірі 639 667,89 грн.

У листопаді 2016 року ФГ "Жито-3" звернулося до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу.

Зустрічна позовна заява ФГ "Жито-3" мотивована тим, що платіж, передбачений пунктом 2.4 договору фінансового лізингу, не є лізинговим платежем у розумінні частини другої статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки указаним платежем встановлюється додаткова винагорода, що суперечить законодавству.

На підставі викладеного, ФГ "Жито-3" просило визнати недійсним пункт 2.4 договору фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2018 року в задоволенні первісного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" та зустрічного позову ФГ "Жито-3" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ФГ "Жито-3" повністю сплатило на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" лізингові платежі за договором фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року, крім платежу, передбаченого пунктом 2.4 цього договору.

Встановлений у пункті 2.4 договору фінансового лізингу платіж

не є складовою лізингових платежів, тому така умова договору не відповідає частині другій статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Якщо вважати, що передбачена вищевказаним пунктом переоцінка тіла лізингу та переоцінка відсотків лізингу є винагородою за користування майном, то станом на 16 лютого 2015 року (кінцевий строк лізингу) у лізингоодержувача була б наявна заборгованість у розмірі: 2 961,48 грн - переоцінка тіла лізингута 664,62 грн - переоцінка відсотків лізингу, що загалом становить 3 626,10 грн. Натомість в матеріалах справи наявні банківські виписки по рахунках ФГ "Жито-3" на підтвердження розміру винагороди за пунктом 2.4 договору фінансового лізингу у розмірі 639 667,89 грн.

ДоводиФГ "Жито-3", що пункт 2.4 договору фінансового лізингу передбачає додаткову винагороду за користування майном, яка також встановлена у пункті 2.3.2 цього договору, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Місцевий суд також не погодився з доводами ФГ "Жито-3" що умови пункту 2.4 спірного договору порушують положення чинного цивільного законодавства.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено, апеляційну скаргу ФГ "Жито-3" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та

ФГ "Жито-3" про стягнення солідарно 1 000 грн відмовлено.

Провадження у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу закрито.

Повідомлено АТ КБ "ПриватБанк", що розгляд таких справ віднесено до господарської юрисдикції.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ФГ "Жито-3" сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 2 067 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги банку, пред`явлені до ОСОБА_1 як поручителя, не підлягають задоволенню, оскільки банк звернувся до поручителя з пропуском визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шестимісячного строку, оскільки строк дії договору фінансового лізингу встановлено до 16 лютого 2015 року, а позов подано до суду лише 14 квітня 2016 року. Умова договору поруки про дію поруки до повного припинення всіх зобов`язань боржника, яка міститься у пункті 7 договору, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). У даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки за спливом встановленого законом строку поруки.

З огляду на викладене, не підлягають задоволенню і вимоги банку до ФГ "Жито-3", ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 1 000 грн, за які ОСОБА_1 поручилася за належне виконання ФГ "Жито-3" своїх зобов`язань за договором.

Разом з тим, позовні вимоги банку до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 638 667,89 грн не можуть бути розглянуті спільно у цій справі, оскільки такі вимоги підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оскаржувалися до суду касаційної інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач за первісним позовом належним чином виконав свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, тому відповідачі за первісним позовом також зобов`язані виконувати його умови.

При цьому, суди дійшли помилкового висновку про припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки пунктом 7 договору поруки встановлено, що цей договір діє до повного виконання зобов`язань за договором лізингу, а згідно з пунктом 8 цього договору сторони протягом 10 років можуть звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу.

Відповідачами за первісним позовом не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, тому вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню в повному обсязі до обох відповідачів.

ФГ "Жито-3" подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що порука ОСОБА_1 припинилася 17 серпня 2015 року, отже вона не може бути учасником справи, а наявний між юридичними особами спір підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства. Збільшення

у договорі поруки строку позовної давності до 10 років (пункт 8 цього договору) не змінює строку дії поруки.

Інший учасник процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

22 жовтня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 лютого 2014 року між ФГ "Жито-3" і

ПАТ КБ "ПриватБанк", назву якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого банк зобов`язався придбати у ТОВ "Новофарм" трактор Саsе ІН Magnum 315, вартістю 1 242 205,30 грн, та передати його у лізин ФГ "Жито-3", а останнє зобов`язалося сплачувати погоджені сторонами платежі.

Лізингодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором та 25 лютого 2014 року передав лізингоодержувачу у користування вищевказаний трактор.

Згідно з пунктами 2.1, 2.3.2 договору фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року на лізингоодержувача покладені зобов`язання по сплаті: винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі 9 % річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном і 360 днів у році, у дату сплати процентів, якою є 25 число кожного поточного місяця; винагороди за користування майном у розмірі згідно з наведеною формулою, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеному у додатку № 2.

У пункті 2.4. договору фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року зазначено, що лізингоодержувач сплачує банку також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з наведеною формулою, на рахунок, відкритий згідно з пунктом 1.5 цього договору, відповідно до графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку № 2.

Зобов`язання ФГ "Жито-3" перед банком за договором фінансового лізингу були забезпечені договором поруки від 17 лютого 2014 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .

Відповідно до пунктів 2, 12 договору поруки від 17 лютого 2014 року ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу в розмірі 5 % ціни позову, але не більше 1 000 грн. Поручитель відповідає перед банком у відповідності з покладеними на нього обов`язками та в розмірі, передбаченому договором поруки.

Пунктом 7 договору поруки встановлено, що цей договір вступає в силу

з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за договорами лізингу.

У пункті 8 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 10 років.

ФГ "Жито-3" сплатило на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" лізингові платежі за договором фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року, крім платежу, передбаченого пунктом 2.4. цього договору.

У зв`язку з порушенням лізингоодержувачем взятих на себе зобов`язань за договором фінансового лізингу станом на 17 лютого 2015 року у ФГ "Жито-3" виникла заборгованість у розмірі 639 667,89 грн, яка складається з: 593 212,52 грн - сума переоцінки тіла лізингової угоди; 46 455,37 грн - сума переоцінки відсотків лізингової угоди, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

При цьому, банк здійснив розрахунок винагороди, передбаченої пунктом 2.4 договору фінансового лізингу, за користування майном, за період з 23 жовтня 2014 року до 17 лютого 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що ФГ "Жито-3" повністю сплатило на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" лізингові платежі за договором фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року, крім платежу, передбаченого пунктом 2.4 цього договору, який не є складовою лізингових платежів, тому не відповідає частині другій статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову

в частині вирішення первісних позовних вимог, апеляційний суд виходив

з того, що банк звернувся до поручителя з пропуском визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час

виникнення спірних правовідносин) шестимісячного строку, тому порука припинилася у зв`язку зі спливом встановленого законом строку поруки, відповідно, вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав припинення поруки.

Разом з тим, позовні вимоги банку до ФГ "Жито-3" не можуть бути розглянуті спільно у цій справі, оскільки вони підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в частині відмови АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні первісних позовних вимог до поручителя, з тих підстав, що позивач не пред`явив вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання, враховуючи наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У пункті 7 договору поруки сторони цього правочину передбачили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за договором лізингу.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що умови договору поруки, зокрема пункт 7, про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до пункту 8 договору поруки строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного

права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 10 років.

Апеляційний суд звернув увагу на умови договору поруки, дав їм належну правову оцінку, а також правильно встановив, що вказана у пункті 8 договору поруки умова щодо строку, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу, не є встановленням строку поруки у розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України,

є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки,

а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення його до суду до поручителя.

Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права,

у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідно до договору фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року термін його дії встановлено до 16 лютого 2015 року, а банк звернувся до суду

з позовом у цій справі, в тому числі і до поручителя, 14 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку, встановлено частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що банк пред`явив вимоги до ОСОБА_1 після припинення поруки за укладеним договором поруки, тому позовні вимоги до останньої як до поручителя за припиненою порукою не можуть бути задоволені судом.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 7 договору поруки, відповідно до якого цей договір діє до повного виконання зобов`язань за договором лізингу, та на пункт 8 цього договору, згідно з яким сторони протягом 10 років можуть звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу, оскільки вказані умови

не встановлюють строк дії поруки.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18).

Отже, висновки апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог до поручителя є правильними, тому оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині вирішення первісних позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, враховуючи наступне.

АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з первісним позовом у цій справі, в тому числі і до ФГ "Жито-3", 14 квітня 2016 року, тобто до набрання чинності ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції, що діяла після 15 грудня 2017 року) зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, при визначенні юрисдикції, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачі у цій справі пов`язані солідарним обов`язком як боржник та поручитель.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, положеннями ЦК України (435-15) передбачено гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Суди установили, що АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості до боржника ФГ "Жито-3", яке уклало з позивачем договір фінансового лізингу, а також до поручителя, яким є фізична

особа - ОСОБА_1 .

Договір поруки укладався банком з ОСОБА_1 як з фізичною особою.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки норми ЦПК України (1618-15) (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не встановлювала відповідної заборони.

Вимога про стягнення заборгованості за договором фінансового

лізингу була заявлена у цій справі до ФГ "Жито-3" як лізингоодержувача,

а також до його поручителя - ОСОБА_1, яка погодилася солідарно відповідати з лізингоодержувачем за наслідки невиконання останнім зобов`язання за договором фінансового лізингу у розмірі, передбаченому

у пункті 12 договору поруки. ЦПК (1618-15) України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично - значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи,

у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як встановлено вище, 17 лютого 2014 року між ФГ "Жито-3" і

ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого банк придбав у ТОВ "Новофарм" трактор Саsе ІН Magnum 315, вартістю 1 242 205,30 грн, та передав його у лізин ФГ "Жито-3", а останнє зобов`язалося сплачувати погоджені сторонами платежі.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника (юридичної особи) та поручителя (фізичної особи), вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою.

Виходячи з аналізу частини першої статті 554 ЦК України, у поєднанні з частиною першою статті 542 ЦК України та статтею 543 ЦК України, між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором.

Всупереч вищевикладеному, закриваючи провадження у справі у частині вимог банку до юридичної особи, суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що позовні вимоги до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу не можуть бути розглянуті спільно у цій справі, оскільки вони підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Отже, Верховний Суд вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, оскільки вимоги до відповідачів

у цій справі є взаємопов`язаними та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18), від 25 квітня 2018 року у справі

№ 1522/18417/12-ц (провадження № 14-74цс18), від 10 квітня 2019 року

у справі № 604/156/14-ц (провадження № 14-644цс18), від 01 вересня

2020 року у справі № 198/305/15-ц (провадження № 14-704цс19).

Разом з тим, відповідно до статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до даних Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр), є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

За інформацією, яка міститься в Реєстрі, судове рішення господарського суду, ухвалене за результатом вирішення спору АТ КБ "ПриватБанк" до

ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 17 лютого 2014 року відсутнє.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого суду повністю, не ухвалив судове рішення

в частині вирішення зустрічної позовної вимоги, яка була предметом апеляційного перегляду за апеляційною скаргою ФГ "Жито-3", з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, однак вказане судове рішення апеляційного суду в цій частині не є об`єктом перегляду в касаційному порядку, але вказана обставина може бути підставою для ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ФГ "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа в частині вимог до ФГ "Жито-3" направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, а касаційна скарга

в частині вимог до ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи

у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Фермерського господарства "Жито-3" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу скасувати, справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу залишити без змін.