заінтересовані особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморський районний відділ у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шевчук Кирило Миколайович, на постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Заявник зазначала, що встановлення такого факту необхідно для підтвердження належності до громадянства України та подальшого отримання паспорта громадянина України замість втраченого паспорта громадянина колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки (далі - СРСР).

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народилася у місті Одесі. Усе життя проживає на території України, отримала освіту, 06 листопада 1971 року вийшла заміж, з 04 червня 1975 року по 10 травня 1995 року працювала на Одеському виробничому об`єднанні тяжкого кранобудування імені Січневого повстання, 13 грудня 1986 року вийшла заміж вдруге.

Крім того, з 19 червня 1987 року по 10 червня 1998 року проживала у квартирі АДРЕСА_1 .

24 квітня 2018 року вона стала на облік у Комунальній установі "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" (далі - КУ "Одеський міський центр обліку бездомних громадян") та 05 червня 2018 року звернулася до Приморського районного відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Приморський РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області).

Приморським РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області видано довідку, в якій зазначено, що в ході перевірки особу ОСОБА_1 встановлено, проте в оформленні паспорта громадянина України замість втраченого відмовлено, оскільки не підтверджено факт її проживання на території України на момент 24 серпня або 13 листопада 1991 року.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником надані докази, які підтверджують беззаперечно факт її постійного (безперервного) проживання на території України.

Також суд першої інстанції зазначив, що з заяви про встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року не вбачається спору про право.

УхвалоюПриморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року виправлено описку у вступній і резолютивній частині рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2019 року та ухвалено вважати вірне прізвище заявника ОСОБА_2 замість невірного ОСОБА_3 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2019 року, в якому виправлено описку ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року, скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не дотримано встановлений законодавством порядок набуття громадянства України, оскільки, після отримання довідки про встановлення її особи, вона не звернулася до територіальних органів ДМС України з заявою щодо підтвердження належності до громадянства України.

Крім того, зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право набуття громадянства України, тому відсутні правові підстави для розгляду справи у порядку окремого провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук К. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 квітня 2019 року.

Як на підставу касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного судувід 06 лютого 2020 року заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 511/2223/16-ц (провадження № 61-25458св18), від 15 січня 2020 року у справі № 362/6564/17 (провадження № 61-5011св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 198/552/18 (провадження № 61-2419св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 199/8389/18 (провадження № 61-11193св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення факту проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року породжує право особи на набуття громадянства України, тому така справа підлягає розгляду у порядку окремого, а не позовного провадження.

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду є встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України "Про громадянство України", а не набуття громадянства України, яке регулюється статтею 8 вказаного Закону.

ГУ ДМС України в Одеській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено на підставі належних та допустимих доказів, оцінка яких проведена з дотриманням вимог процесуального законодавства, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4, про що Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складено відповідний запис № 67, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно 20 липня 2018 року (а. с. 5).

06 листопада 1971 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі Одеського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а. с. 6).

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 .

13 квітня 1977 року відділенням внутрішніх справ Іллічівського райвиконкому міста Одеси заявнику видано паспорт серії НОМЕР_1 .

Відповідно до актового запису Малиновського ЗАГС міста Одеси № 435 від 19 червня 1984 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (а. с. 7).

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00020706679 від 04 серпня 2018 року Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 13 грудня 1986 року зареєстрований актовий запис № 1565 про шлюб заявника з чоловіком ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, дошлюбне прізвище ОСОБА_1 змінено на ОСОБА_2 (а. с. 19-20).

Згідно з актовим записом Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 28 квітня 1998 року № 338 шлюб, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_1, розірвано (а. с. 21).

З 06 липня 1971 року по 23 травня 1994 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Одеським виробничим об`єднанням тяжкого кранобудування імені Січневого повстання (на даний час - Відкрите акціонерне товариство холдингова компанія "Краян") та займала посаду свердлувальника.

Згідно з бухгалтерськими відомостями Одеського виробничого об`єднання тяжкого кранобудування імені Січневого повстання з липня по грудень 1991 року ОСОБА_1 отримувала заробітну плату (а. с.14-16).

З 19 червня 1987 року ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, та 10 червня 1998 року знята з реєстрації на підставі судового рішення (а. с. 23).

24 квітня 2018 року КУ "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" видано ОСОБА_1 посвідчення № НОМЕР_2 про взяття на облік в центрі обліку бездомних осіб як особу, яка не має постійного місця проживання, і місце проживання якої може бути зареєстроване за юридичною адресою КУ "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" (а. с. 24).

Згідно з довідкою КУ "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" від 24 квітня 2018 року № 9016 ОСОБА_1 проживає у КУ "Одеський міський центр обліку бездомних громадян" на вулиці Льва Толстого, 7 у місті Одесі (а. с. 27).

На підставі заяви до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 25-26).

Листом від 04 липня 2018 року Приморським районним відділом ГУ ДМС в Одеській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що її особу встановлено, однак їй відмовлено в оформленні паспорта громадянина України замість втраченого паспорта колишнього громадянина СРСР з підстав непідтвердження факту проживання на момент 24 серпня 1991 року або на момент 13 листопада 1991 року на території України. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства, їй рекомендовано звернутися до Приморського РВ у місті Одесі ДМС України в Одеській області для вирішення питання щодо підтвердження належності громадянства України та роз`яснено, що після отримання довідки про належність до громадянства України буде оформлений паспорт громадянина України (а. с. 29).

Згідно з довідкою Приморського РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 04 липня 2018 року ОСОБА_1 зверталася до Приморського РВ у місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про видачу паспорта громадянина України замість втраченого паспорта колишнього громадянина СРСР. Проведеною перевіркою встановлено особу ОСОБА_1, але не встановлено належності до громадянства України (а. с. 28).

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство України".

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (2235-14) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (1636-12) (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Отже, на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України" встановлюється набуття громадянства України.

Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України".

Відповідно до підпункту "а" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001 (215/2001) , (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону "Про громадянство України", що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт "в" пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12) , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" (2235-14) і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство України" і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Вирішити питання про підтвердження вказаного факту і звернутися до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання із заявою щодо встановлення належності до громадянства України та доданими до неї документами, передбаченими статтею 3 Закону України "Про громадянство України", в тому числі і судовим рішенням про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року, пропонувалося ОСОБА_1, про що зазначено ГУ ДМС України в Одеській області у відповіді на її звернення (а. с. 76).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що у даній справі метою встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність спору про право, а заява підлягає розгляду у порядку окремого провадження.

При цьому, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 362/6564/17 (провадження № 61-5011св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 198/552/18 (провадження № 61-2419св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 199/8389/18 (провадження № 61-11193св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18), на які посилався скаржник в касаційній скарзі.

Отже, доводи касаційної скарги, в якій ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шевчук К. М., посилалася на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та суперечність рішення суду апеляційної інстанції практиці Верховного Суду з цього предмета спору, підтвердилися.

Доводи касаційної скарги (не зазначення в апеляційній скарзі представника заявника та ненадання йому копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, розгляд апеляційним судом справи з порушенням процесуального строку) не є порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, передбачені статтею 411 ЦПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставини, встановлені судом першої інстанції, не застосував норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.