Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 303/4815/19-ц
провадження № 61-16895св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, - ОСОБА_7 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2020 року у складі судді Куцкіра Ю. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Кожух О. А., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про виселення із житлового будинку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що власником будинку на АДРЕСА_1, є ОСОБА_6 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_1, остання вселена у будинок як член сім`ї власника. Після народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, вони також вселені у зазначений будинок як діти (члени сім`ї) власника. У зв`язку із зловживанням ОСОБА_6 спиртними напоями, вчинення скандалів, не допуском у житло, вона з дітьми змушені тимчасово проживати в орендованому житлі. 24 жовтня 2018 року заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, вона та її діти вселені у будинок на АДРЕСА_1 . 23 липня 2019 року під час вчинення виконавчих дій, їй стало відомо, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вважає дії відповідачів самоправними та такими, що порушують її право та право дітей на користування будинком.
Посилаючись на викладене, позивач просила виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 із будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не є власниками будинку, а власником є третя особа - ОСОБА_6, а тому лише власник майна наділений такими правами як володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, відповідно і на вселення інших осіб у власне житло.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проживають у будинку за згодою його власника - ОСОБА_6, між якими є певні договірні відносини. При цьому, з огляду на те, що позивач не є власником будинку, вона не має права вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 521/14706/14-ц (провадження № 61-21453св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19). Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Позивачі мають речові права на будинок, а тому можуть звертатися із вимогами про усунення перешкод у користуванні будинком.
Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
Обставини встановлені судами
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 вересня 2016 року № 67359447, 4/6 частини будинку на АДРЕСА_1, на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_6
21 лютого 2002 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 зареєстрований шлюб, який рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 08 квітня 2011 року розірвано.
Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 березня 2020 року усунуто перешкоди ОСОБА_1 та її дітям у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі не є власниками будинку, а тому вони не неділені правом звертатися із вимогами про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням щодо осіб, які вселені до цього приміщення з дозволу власника.
Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, ай у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання від вчинення подібних дій;
- абсолютність влади полягає в наданні власнику забезпеченої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності щодо неї.
Статтею 395 ЦК України визначено види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами.
Отже, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.
Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права на чуже майно.
Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.
Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед таких правомочностей цих осіб, як користування та розпорядження своїм майном.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: "Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна".
Згідно із частинами першою, другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Позивач є особою, у якої правомірно виникло право користування спірним житлом як у члена сім`ї власника. Це право не припинилося станом на момент її звернення до суду. Цим правом позивач та її неповнолітні діти користуються, проживаючи у спірному будинку, сплачуючи за його користування, відповідно позивач, як користувач житлового будинку, має право на звернення до суду захистом свого права та права своїх дітей на користування будинком, в тому числі в тому числі і від дій власника цього будинку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 вселені у житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 березня 2020 року, яке набрало законної сили, тобто є такими, що мають речове право на чуже майно, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вони мають право пред`явити вимогу про усунення їм перешкод у користуванні будинком.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням лише з тих підстав, що позивачі не є власниками будинку, на вказані норми матеріального права уваги не звернув та позбавив ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 права на судовий захист, з огляду на те, що факт правомірного володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків судів про відмову у позові, з наведених у судових рішеннях підстав, оскільки позивачі вселені до спірного житлового приміщення на відповідній правовій підставі та на час звернення до суду та вирішення справи, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 мають право користування домоволодінням, у зв`язку з чим мають право на захист права користування.
Таким чином, доводи заявника про неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Разом з тим, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, оскільки суди не досліджували зібрані у справі докази та не встановлювали обставини, які мають істотне значення для розгляду та вирішення цього спору, а саме, чи становить порушення прав позивача та її неповнолітніх дітей як користувачів будинку вселення власником житла до цього будинку інших сторонніх осіб.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, а порушення норм процесуального права допущені обома судами, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК Українита ухвалені з порушенням норм матеріального права, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, судам належить урахувати викладене, розглянути справу по суті спору, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2, ОСОБА_3, - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 червня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко