третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міськрайонне управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степ-2000" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Степ-2000" (далі - СТОВ "Степ-2000"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міськрайонне управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,1400 га, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР № 017553 від 27 грудня 2020 року.

05 лютого 2008 року між ним та ТОВ "Степ-2000" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років. Договір був зареєстрований в Уманському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 березня 2008 року за № 040879400043.

Крім того, вказував, що між ним і ТОВ "Степ-2000" було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2008 року, згідно з якою, зокрема, сторонами було погоджено, що договір укладено строком на 10 років. Додаткова угода була зареєстрована в Уманському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 вересня 2009 року за № 040979400224.

У подальшому йому стало відомо, що на підставі додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2008 року, зареєстрованої Міськрайонним управлінням в Уманському районі та м. Умані Головного управління Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області27 вересня 2012 року за № 712438784006931, розділ "Термін дії договору" було викладено у новій редакції: "Договір укладено сторонами терміном до 01 листопада 2021 року".

Вказував, що зазначену додаткову угоду, якою строк дії договору оренди встановлено до 01 листопада 2021 року, він не підписував, згоди на укладення цього правочину не надавав, інших осіб на його укладення від свого імені не уповноважував.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року, укладену між ним і ТОВ "Степ-2000", на земельну ділянку площею 5,1400 га, надану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області, кадастрові номери: 7124387800:02:000:1009 та 7124387800:02:000:1010; зобов`язати ТОВ "Степ-2000" повернути йому вказану земельну ділянку та виключити з Державного реєстру земель запис від 27 вересня 2012 року за № 712438784006931 про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року, термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року, термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року, укладену між ОСОБА_1 і ТОВ "Степ-2000", на земельну ділянку площею 5,1400 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області, кадастровий номер: 7124387800:02:000:1009 та кадастровий номер: 7124387800:02:000:1010.

Зобов`язано ТОВ "Степ-2000" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,1400 га, надану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області, кадастровий номер: 7124387800:02:000:1009 та кадастровий номер: 7124387800:02:000:1010.

Виключено з Державного реєстру запис від 27 вересня 2012 року за № 712438784006931 про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року, термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року

Стягнуто з ТОВ "Степ-2000" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн та судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 3 575,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі укладено за відсутності волевиявлення власника землі на його укладання, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним та задоволення інших вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Степ-2000" задоволено частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2020 року скасовано в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Степ-2000" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року, термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року, укладеної між ОСОБА_1 і ТОВ "Степ-2000", на земельну ділянку площею 5,1400 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області, кадастровий номер: 7124387800:02:000:1009 та кадастровий номер: 7124387800:02:000:1010, та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Стягнуто з ТОВ "Степ-2000" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 627,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення. Таким чином, у задоволенні вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі необхідно відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту у цій частині. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку і скасувати державну реєстрацію є ефективним, а задоволення позову у цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі директор СТОВ "Степ-2000", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 626/601/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінки суперечливій поведінці позивача з тих підстав, що вони не досліджували докази отримання останнім орендної плати. Крім того, судами безпідставно задоволено вимогу позивача про повернення земельної ділянки, оскільки останній не оскаржує сам договір оренди землі, тому після закінчення строку його дії, орендар має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,1400, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР № 017553 від 27 грудня 2020 року.

05 лютого 2008 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Степ-2000" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років. Договір був зареєстрований в Уманському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 березня 2008 року за № 040879400043.

Між ОСОБА_1 і ТОВ "Степ-2000" було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2008 року, згідно з якою, зокрема, сторонами було погоджено, що договір укладено строком на 10 років. Додаткова угода була зареєстрована в Уманському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 вересня 2009 року за № 040979400224.

Між ОСОБА_1 і ТОВ "Степ-2000" було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05 лютого 2008 року, згідно з якою розділ "Термін дії договору" було викладено у новій редакції: "Договір укладено сторонами терміном до 01 листопада 2021 року". Додаткова угода була зареєстрована Міськрайонним управлінням в Уманському районі та м. Умані Головного управління Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру у Черкаській області27 вересня 2012 року за № 712438784006931.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 в графі "Орендодавець" додаткової угоди до договору оренди землі від 05 лютого 2008 року, термін дії якої закінчується 01 листопада 2021 року, укладеної між ОСОБА_1 і СТОВ "Степ-2000", на земельну ділянку площею 5,1400 га, надану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Степківської сільської ради Уманського району, Черкаської області, виконаний не ОСОБА_1 а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга СТОВ "Степ-2000" підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19, зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, якою встановлено термін користування земельною ділянкою до 01 листопада 2021 року, скасування державної реєстрації речового права і повернення земельної ділянки.

Судом установлено, що висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 13 вересня 2019 року встановлено, що оспорювану додаткову угоду ОСОБА_1 не підписував.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив суд визнати недійною додаткову угоду у зв`язку з тим, що він цей договір не підписував, його умови не погоджував.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача про визнання недійсною додаткової угоди, оскільки такий спосіб захисту, за встановлених судом обставин справи, є неефективним.

При цьому доводи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 626/601/19 є безпідставними, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховані вказані висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, що відповідає вимогам частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Разом з тим, позивачем також заявлені вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного правочину і повернення земельної ділянки.

Виникнення цих спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та відповідачем спору про право оренди на вищевказану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_1 додаткову угоду, якою встановлено строк користування земельною ділянкою до 01 листопада 2021 року, не підписував, тому ця угода є неукладеною, однак відповідач продовжує користування землею, що порушує права позивача на користування та розпорядження зазначеною власністю, як і наявність державної реєстрації речового права на це майно за відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане свідчить, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Посилання заявника на наявність у нього переважного право на укладення договору оренди землі на новий строк після закінчення строку дії договору, укладеного сторонами 05 лютого 2008 року, є безпідставним, оскільки відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар може скористатися таким правом лише за умови добросовісного виконання умов договору, однак, встановлені судом обставини справи свідчать про використання відповідачем спірної земельної ділянки за відсутності на те правових підстав.

Твердження заявника про суперечливість поведінки позивача, який отримував орендну плату за користування його земельною ділянкою, також є безпідставним, оскільки позивач вказував, що сторонами було укладено додаткову угоду, якою встановлено, що договір укладено строком на 10 років, тому з урахуванням дати державної реєстрації цієї угоди (09 вересня 2009 року), очікування орендодавця на отримання орендної плати було правомірним.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, є аналогічними доводам апеляційної скарги, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.