Також ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з ним, оскільки сторони у добровільному порядку не дійшли згоди щодо визначення місця проживання сина. Вказував, що він працює вчителем в загальноосвітній школі № 126 м. Києва, його робочий день триває з 9:00 до 13:15, субота і неділя є вихідними днями, відпустка складає 67 днів на рік, тому він має достатньо часу для виховання сина. Також він має власне житло і стабільний дохід, що дозволяє йому створити усі необхідні умови для проживання і нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. У той час, як ОСОБА_2 не має власного окремого житла (проживає разом з братом) і не має можливості приділяти увагу сину. Крім того, вона має намір змінити місце проживання дитини і відвезти сина на постійне місце проживання до її батьків у село. Таким чином, проживання сина разом з ним відповідає інтересам дитини.

Також ОСОБА_1, вказуючи на те, що ОСОБА_2 не приймає участі в утриманні сина, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає та враховуючи те, що він витрачає на утримання сина близько 6 000,00 грн, просив суд стягнути з останньої аліменти у розмірі 3 000,00 грн щомісячно з урахуванням індексації до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Бродівської районної державної адміністрації,про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що на теперішній час подружні відносини між нею та ОСОБА_1 фактично припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, крім того із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він не бажає зберегти шлюб і наполягає на його розірванні. Таким чином, вона проти розірвання шлюбу не заперечує та вважає, що надання терміну для примирення є недоцільним.

Крім того, просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з нею, вказуючи, що з жовтня 2017 року син ОСОБА_3 проживає з батьком, який усіма можливими способами перешкоджає їй відвідувати дитину і приймати участь у його житті. Вона неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням повернути дитину, дати дозвіл на спілкування з дитиною і приймання участі у його житті. Щодо цих обставин вона зверталася до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві. Згідно з відповіді від 28 листопада 2017 року працівниками поліції було проведено бесіду з ОСОБА_1, який повідомив, що він не перешкоджає зі свого боку вільному спілкуванню та побаченню сина з матір`ю, також не має заперечень щодо проживання сина з матір`ю, однак лише за умов забезпечення належних умов проживання, через що він і звернувся до суду з заявою про визначення місця проживання спільної малолітньої дитини.

Посилаючись на вказані обставини і на наявність неприязних стосунків сторін, які негативно впливають на розвиток дитини, та враховуючи, що вона має постійне проживання, а також створила усі умови для проживання, виховання і розвитку дитини, просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з нею та стягнути з ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідно віку, щомісячно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 і зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зареєстрований 26 вересня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області (актовий запис № 160), розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 . Та ОСОБА_2 відмовлено.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що сторони втратили довіру і повагу один до одного, шлюбні стосунки не підтримують з липня 2017 року, примирення між сторонами неможливе, а тому зберегти сім`ю неможливо, тому шлюб, укладений між ними, підлягає розірванню.

Враховуючи інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток і належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2, що відповідає найкращому забезпеченню інтересів сина ОСОБА_3 . При цьому батько дитини не позбавлений можливості піклуватися про нього, бачитись з ним, спілкуватися, брати участь в його житті, проявляти батьківську любов і турботу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Оскільки місце проживання дитини визначено з матір`ю, то аліменти на утримання сина підлягають стягненню на її користь.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови у задоволенні його вимог та задоволення вимог зустрічного позову щодо визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог та відмову в задоволенні вимог зустрічного позову в указаній частині.

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в указаній частині в касаційному порядку не переглядаються.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 19 СК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи перевагу матері у вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, не врахували, що це не відповідає інтересам сина, оскільки він з народження проживає разом з ним у м. Києві, має сталі соціальні зв`язки та місце навчання у цьому місті, тому переміщення дитини поза його волею з комфортного для нього оточення і місця проживання в інший населений пункт за місцем проживання матері не відповідає його інтересам. Також судами не дотримано вимог статті 19 СК України щодо порядку участі органу опіки і піклування, оскільки не надали належної оцінки висновку Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2020 року, який не суперечить інтересам дитини і є обґрунтованим. Крім того, стягуючи кошти на утримання малолітнього сина на користь матері, суди не врахували, що дитина протягом декількох років проживає з ним, а не з матір`ю.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Бродівського районного управління юстиції Львівської області про що зроблено відповідний актовий запис № 160.

Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З липня 2017 року ОСОБА_2 змінила місце проживання і почала проживати окремо від чоловіка разом з малолітньою дитиною у м. Броди Львівської області.

У серпні 2017 року сторони намагалися примиритися та поїхали разом відпочивати до м. Одеса, але примирення не відбулося. Після відпочинку подружжя ОСОБА_1 остаточно поживає окремо.

ОСОБА_1 після фактичного припинення шлюбних відносин залишився проживати у м. Києві, працює вчителем фізичної культури середньої загальноосвітньої школи № 126 з 01 вересня 2008 року по теперішній час.

ОСОБА_2 після фактичного припинення шлюбних стосунків переїхала проживати у м. Броди Львівської області та з 10 жовтня 2017 року працює монтером кабельного виробництва в товаристві з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна". На сьогодні працює на посаді фахівця з раціоналізації виробництва.

13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 забрав малолітнього сина і перевіз проживати до свого помешкання у м. Києві, де дитина проживає і до теперішнього часу. Рішення про зміну місця проживання дитини ОСОБА_1 було прийнято одноособово. З цього часу між сторонами існує спір з приводу місця проживання дитини.

З висновку про результати розгляду рапорту від 20 листопада 2017 року вбачається, що 25 жовтня 2017 року до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшло звернення від ОСОБА_2 з приводу конфлікту з чоловіком через спільну дитину. У своєму зверненні вона повідомила, що приїхала в м. Київ, щоб побачити дитину, проте при прибутті до місяця мешкання чоловіка двері ніхто не відчинив. ОСОБА_1 повідомив, що не перешкоджає вільному спілкуванню і побаченням матері зі спільним сином і не має заперечень щодо проживання сина з матір`ю за умови забезпечення дитини належними умовами проживання, через що він звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

01 листопада 2017 року ОСОБА_2 знову звернулась до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з заявою з приводу конфлікту з чоловіком через спільну малолітню дитину.

Розпорядженням голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 квітня 2019 року № 315 визначено участь матері ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі спілкування з малолітнім сином у перші і треті вихідні місяця з 10-00 години суботи до 16-00 години неділі, у канікулярний час - влітку один місяць на відпочинок, весняні та осінні канікули у парні роки та зимові канікули у непарні роки з матір`ю ОСОБА_2, у непарні весняні і осінні канікули та у парні роки зимові канікули з батьком ОСОБА_1 .

08 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до начальника служби у справах дітей Бродівської районної державної адміністрації з заявою про визначення місяця проживання дитини з нею у м. Броди. В заяві зазначила, що причиною її звернення є те, що її чоловік ОСОБА_1 проживає у м. Києві, забрав дитину і не допускає її до неї. Неодноразово намагалась забрати дитину, але він їй в цьому перешкоджає.

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_2, складеного співробітниками служби у справах дітей Бродівської районної державної адміністрації, за адресою місця проживання матері дитини ОСОБА_2 встановлено, що будинок належить на праві власності дідові малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_7, який фактично проживає у с. Боратин. У будинку зареєстровані чотири особи: ОСОБА_7 (дід), ОСОБА_8 (баба) ОСОБА_2 (мати дитини) і ОСОБА_9 (рідний дядько дитини). Фактично проживають у будинку дві особи: ОСОБА_2 і ОСОБА_9 . Будинок цегляний, складається з 3-х кімнат, кухні, коридору, ганку, ванни та туалету. Побутові умови добрі: будинок облаштовано у достатній кількості новими меблями і побутовою технікою, зроблено сучасний ремонт. Для проживання дитини відведено окрему житлову кімнату. У будинку діє газове опалення. ОСОБА_2 працює в товаристві з обмеженою відповідальністю "Електромонтаж Україна", середньомісячний дохід складає 8 728,78 грн, за місцем роботи характеризується позитивно. При спілкуванні з членами родини, які зареєстровані за цією адресою, з`ясовано, що всі члені сім`ї висловили бажання, щоб дитина проживала разом з матір`ю за місцем її проживання у м. Броди. ОСОБА_2 має намір повернути дитину на проживання у м. Броди та забезпечити продовження навчання у Бродівському загальноосвітньому закладі. Комісія, яка здійснила обстеження місця проживання ОСОБА_2, врахувавши її достатнє матеріальне забезпечення, добрі житлово-побутові умови, бажання матері та її родини на проживання дитини разом з матір`ю, прийшла до висновку про те, що дитині ОСОБА_3 створено всі належні умови для спільного проживання, навчання та розвитку разом з матір`ю.

28 лютого 2018 року Бродівська районна державна адміністрація підготувала висновок, в якому, врахувавши акт обстеження умов проживання ОСОБА_2, взявши до уваги бажання матері повернути сина для спільного проживання і виховання за адресою її проживання, її особисту прихильність до дитини та достатнє матеріальне становище, можливість забезпечення належних і безпечних житлових умов, вказала про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 за адресою проживання матері ОСОБА_2 . Також рекомендувала батькам дитини звернутися до дитячого психолога для проходження психологічного консультування при вирішенні проблеми проживання ОСОБА_3 з одним із батьків.

Актом обстеження умов проживання від 21 березня 2018 року № 28, складеного співробітниками служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 розміщена на першому поверсі триповерхового будинку, складається з двох кімнат загальною площею 55,7 кв. м, квартира не приватизована. Умови проживання добрі. В квартирі чисто, прибрано, наявні усі необхідні меблі і побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: дитина проживає в кімнаті з батьком (окреме ліжко, шафа для одягу, комод для іграшок, стіл для навчання, іграшки, книги, особисті речі). За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_10 (бабуся дитини), ОСОБА_1 (батько дитини), ОСОБА_3 . Стосунки в сім`ї теплі, існує взаємопорозуміння, повага. Батько дитини бажає, щоб дитина проживала з ним, займатися його вихованням та утриманням.

Згідно з іншим актом обстеження умов проживання від 11 січня 2020 року № 1 в указаній квартирі проживає ОСОБА_1, дитина ОСОБА_3, цивільна дружина ОСОБА_12 та її малолітній син ОСОБА_13, 2013 року народження. ОСОБА_3 проживає в кімнаті з сином цивільної дружини ОСОБА_13

27 січня 2020 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією складено висновок органу опіки та піклування про визначення місяця проживання дитини, відповідно до якого малолітній ОСОБА_3 з 2017 року проживає з батьком, який займається його вихованням та утриманням. Спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї проведено обстеження умов проживання. У ході обстеження було встановлено, що в квартирі наявні необхідні меблі, речі побуту та вжитку, створено всі належні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини. Батько дитини працює вчителем фізичної культури в середній школі № 126, має стабільний дохід та створив усі умови для фізичного та розумового розвитку дитини. Малолітній ОСОБА_3 навчається в школі № 126, мати дитини до школи жодного разу не приходила, шкільним життям сина та його успіхами не цікавиться, батьківські збори не відвідує. Батько виховує сина самостійно. ОСОБА_3 має все необхідне для навчання, забезпечений шкільним приладдям і одягом. Мати дитини проживає у м. Броди, бажає щоб дитина проживала з нею. ОСОБА_2 зазначила, що має постійне місце роботи, стабільний дохід та в змозі створити умови для фізичного, духовного та розумового розвитку дитини. Розпорядженням голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 квітня 2019 року № 315 ОСОБА_2 було визначено години спілкування з сином. Приймаючи до уваги викладене у висновку, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком.

ОСОБА_1 звернувся до доктора психологічних наук, доцента, завідувача лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України ОСОБА_14 з запитом на проведення психологічного обстеження ОСОБА_3 з метою визначення психоемоційного стану дитини та емоційної прихильності хлопчика до членів родини у зв`язку з визначенням місця проживання дитини та наданням рекомендацій щодо періодичності зустрічей з матір`ю ОСОБА_2 . З висновку психологічного обстеження вбачається, що виявлений міцний емоційний зв`язок хлопчика з батьком. Батько дитини є центром захищеності, безпеки, стабільності та комфорту. Розповідаючи про свої почуття до батьків, хлопчик повторює: "Хочу жити з татом удома" До матері в хлопчика амбівалентні почуття. З одного боку він відчуває образу на неї, небажання розмовляти з нею по телефону, небажання жити з нею. З іншого - її присутність у родині для нього є важливою, проте тільки за умови, що батько і матір будуть жити разом. Враховуючи нестабільний психоемоційний стан, міцну емоційну прихильність дитини до батька і неоднозначне ставлення до матері (у зв`язку з її поведінкою), небажання жити з нею, рекомендовано: визначити місце проживання дитини разом із батьком; батькам пройти курс сімейної медіації з метою вирішення конфліктних ситуацій та налагодження конструктивної комунікації між ними для майбутнього виховання та розвитку їх дитини; курс корекційних занять психолога з дитиною з метою стабілізації психоемоційного стану хлопчика після розлучення батьків та конфліктів, свідком яких він був; поступове налагодження стосунків дитини з матір`ю шляхом регулярних зустрічей 1 раз на тиждень.

За клопотанням ОСОБА_1 у справі було призначено судово-психологічну експертизу.

З висновку експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2019 року № 9840/9841/19-16 вбачається, що ОСОБА_3 з огляду на його вік, не може самостійно визначити, з ким він хоче проживати, оскільки не володіє достатньою зрілістю для прийняття самостійного рішення. Розлука дитини з його матір`ю не впливає на здатність самостійно приймати рішення і висловлювати власну думку щодо визначення свого місця проживання з одним з батьків і щодо прихильності дитини до одного із батьків. ОСОБА_3 виявляє відкриті та приховані побажання проживати як з татом і його співмешканкою, так і з мамою разом. За своїми індивідуально-психологічними властивостями обидва батьки здатні створити умови для розвитку та виховання дитини. Більш сприятливі психологічні умови може створити ОСОБА_2 . З психологічної точки зору виключні обставини, які потенційно зумовлюють можливість розлучення дитини ОСОБА_3 зі своєю матір`ю і необхідність проживання дитини з батьком, відсутні.

Аналізуючи сімейну ситуацію, яка склалась у сім`ї, дитина дуже сильно психологічно травмована від розлучення батьків, що призводить до психосоматичних розладів та занурення у світ фантазій. Ускладнює ситуацію поява нової "мами" разом з дитиною у сім`ї. Від нової мами (співмешканка батька на ім`я ОСОБА_12 ) дитина психологічно відгороджується, жінка не задовольняє потреби дитини в материнській ласці. З рідною мамою у дитини розірваний емоційний зв`язок. По відношенню до неї наявне амбівалентне відношення. Взаємодія між дитиною та матір`ю проходить позитивно, дитина не відмовляється від спілкування з нею, мати проявляє ласку і тепло. ОСОБА_3 висловлює, що хоче проживати з батьком та співмешканкою ОСОБА_12 і з матір`ю ОСОБА_2 одночасно. Під впливом батька сформоване небажання переїжджати до Львівської області, боїться більше не повернутись до м. Києва. До батька дитина ставиться позитивно, але іноді поведінка батька дуже сильно лякає дитину, що призводить до психосоматичних розладів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Верховний Суд звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Судом установлено, що згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 25 листопада 2019 року № 9840/9841/19-16 ОСОБА_3, з огляду на його вік, не може самостійно визначити з ким він хоче проживати, оскільки не володіє достатньою зрілістю для прийняття самостійного рішення. Розлука дитини з його матір`ю не впливає на здатність самостійно приймати рішення та висловлювати власну думку щодо визначення свого місця проживання з одним з батьків та щодо прихильності дитини до одного із батьків. ОСОБА_3 виявляє відкриті та приховані побажання проживати як з татом і його співмешканкою так і з мамою разом. За своїми індивідуально-психологічними властивостями обидва батьки здатні створити умови для розвитку та виховання дитини. Більш сприятливі психологічні умови може створити ОСОБА_2 .

Так, оцінюючи надані сторонами у справі докази, суди дійшли висновку, що матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їх ставлення до дитини, позитивні характеристики з місця роботи дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дитини.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника про неврахування судами наявних у справі доказів на підтвердження схильності сина до проживання з ним, а не з матір`ю, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

На підставі вказаного у справі, що переглядається, Верховний Суд перевіряє чи дотримані судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень інтереси дитини, з урахуванням встановлених судами обставинами справи.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "М. С. проти України" (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_3 .

Твердження заявника, що судами не надано належної оцінки висновку Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2020 року є безпідставним, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів Верховним Судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій з урахуванням інших доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, у частині другій, третій статті 89 ЦПК України визначено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи заявника, що суд безпідставно стягнув аліменти з нього, хоча дитина тривалий час проживали з ним, а не з матір`ю, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, оскільки місце проживання дитини визначено з матір`ю, суд обґрунтовано стягнув аліменти на її користь на утримання дитини від дня пред`явлення відповідного позову, що відповідає вимогам частини першої статті 191 СК України.

Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.