розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року у складі судді Замкової Я. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство "УкрСиббанк"

(далі - АТ "УкрСиббанк"), у травні 2017 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та пені.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 квітня 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк"

(далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11145315000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 37 500, 00 дол. США, а позичальник зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 19 квітня 2017 року згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору) та сплачувати протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 13, 5 % річних. 06 листопада 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору, відповідно до умов якої змінено строки сплати процентів з 01 до 25 числа (включно) кожного місяця. 27 березня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони перенесли строки виконання зобов`язань зі сплати прострочених процентів, змінили графік погашення кредиту.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 20 квітня 2007 року банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 11145315000/2.

Усупереч умовам кредитного договору ОСОБА_1 не здійснила погашення кредиту у строки, встановлені підпунктом 1.2.2. кредитного договору, а саме не пізніше 19 квітня 2017 року, чим порушила взяті на себе договірні зобов`язання.

Станом на 17 травня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 з повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, становить 32 958, 25 дол. США, з яких: 18 006, 89 дол. США - заборгованість за сумою кредиту, 14 951, 36 дол. США - заборгованість за процентами. Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 17 травня 2017 року складає 214 993, 15 грн, з яких: 124 445, 27 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 90 547, 88 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути на свою користь з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку суму боргу, процентів, нарахованих за договором про надання споживчого кредиту від 20 квітня 2007 року № 11145315000, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, а також здійснити розподіл судових витрат.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 заперечувала проти позовних вимог, вважала, що відсутня заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, що, на її переконання, підтверджується довідкою ПАТ "УкрСиббанк" від 20 грудня 2017 року № 68-22-28/574, що наявна в матеріалах справи. Також зазначила, що згідно з квитанцією від 27 березня 2009 року № 0501012197 вона внесла грошові кошти в сумі 30 312, 50 дол. США на рахунок ПАТ "УкрСиббанк". Також зазначила, що порушена кримінальна справа і триває досудове слідство за заявою ОСОБА_1 про підробку документів працівниками ПАТ "УкрСиббанк".

Стислий виклад відповіді банку на відзив ОСОБА_1 .

Банк надав відповідь на відзив, в якій не погоджується з твердженнями ОСОБА_1 про відсутність заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості станом на 17 травня 2017 року. Обставини зазначення в довідці банку нульової заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 банк пояснив укладенням 27 березня 2009 року з ОСОБА_1 додаткової угоди № 3, відповідно до умов якої договір був реструктуризований, а не погашений. У розрахунку заборгованості позивачем зазначено 2 кредитних договори, оскільки такий облік передбачений внутрішньою системою банку внаслідок реструктуризації кредитного договору.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку, що позивач не надав належних і достатніх доказів на обґрунтування заборгованості відповідача за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, за яким в усіх наданих позивачем довідках, що наявні в матеріалах справи, заборгованість відсутня. Суд першої інстанції не встановив обставин домовленості сторін у будь-якому письмовому документі щодо іншого порядку ідентифікації кредитного договору № 11145315000 і його подальшої реєстрації в системі обліку банку як № 11145315002, у зв`язку з чим суд відхилив доводи позивача щодо зміни номеру кредитного договору при реструктуризації в електронній системі обліку банку, за недоведеністю цих тверджень. Суд першої інстанції врахував, що банк не заявляв позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2009 року № 11145315002.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновкам суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги банку про те, що суд першої інстанції не повною мірою дослідив надані до матеріалів справи докази, що призвело до ухвалення неправильного рішення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки суд надав повну та всебічну оцінку наданим доказам у справі.

З метою перевірки доводів позивача та встановлення об`єктивної істини у справі, суд постановив ухвалу про витребування у позивача належного розрахунку заборгованості станом на час розгляду справи з його деталізацією та уточненнями номерів угод, за якими позивач просить здійснити стягнення, але позивач відмовився виконувати ухвалу суду, посилаючись на зрозумілість і доведеність позову. Не виконавши вимоги ухвали суду, позивач розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд відповідно до статті 13 ЦПК України.

Таким чином, за висновками апеляційного суду позивач не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості за договором № 11145315000, тому твердження позивача щодо доведеності заборгованості саме за цим договором не підтверджені належними доказами.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк", у лютому 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів у справі. Банк зазначає, що суди не врахували, що, укладаючи додаткову угоду від 27 березня 2009 року, ОСОБА_1 підтвердила наявність у неї невиконаних зобов`язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, при цьому суди не надали оцінку зверненню 23 березня 2009 року ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" із проханням надати відстрочку на погашення кредиту у зв`язку з погіршенням фінансового становища;

- наданий суду розрахунок заборгованості містить відомості про те, що станом на 25 березня 2009 року залишок заборгованості за кредитним договором становить 31 652, 50 дол. США, а наступний запис свідчить про реструктуризацію кредиту в кредит № 11154215002;

- суди дійшли помилкового висновку, що виписка містить відомості про погашення заборгованості ОСОБА_1, оскільки транзакція НОМЕР_1 свідчить, що заборгованість 31 652, 50 дол. США у зв`язку з укладенням 27 березня 2009 року додаткової угоди стала строковою заборгованістю, оскільки змінено дату погашення кредиту;

- матеріали справи не містять доказів - первинного документа (квитанції), що ОСОБА_1 27 березня 2009 року здійснила погашення кредиту у розмірі 31 652, 50 дол. США;

- суди не застосували до спірних правовідносин положення пункту 9.9 кредитного договору, відповідно якого банк самостійно веде облік і здійснює розрахунки заборгованості позичальника відповідно до вимог НБУ та умов договору. У разі наявності суперечок між сторонами як письмові докази невиконання зобов`язань позичальника, що мають пріоритетне значення, приймаються виписки про стан, первинні документи (платіжні доручення позичальника), дані балансу, надані банком, і так далі, якщо позичальник не доведе недійсність наданих банком документів або не надасть доказів виконання своїх зобов`язань за договором;

- зміна номера угоди в облікових системах не змінює суті зобов`язання та не впливає на їх дійсність;

- суди не врахували, що виписка містить дані щодо погашення заборгованості за кредитним договором у подальшому, зокрема до 2014 року. При цьому, ОСОБА_1 до 2014 року виконувала договір, здійснювала сплату грошових коштів відповідно до умов, які визначені додатковою угодою від 27 березня 2009 року;

- в аналогічних правовідносинах Верховний Суд вже надав правову оцінку подібним обставинам, зокрема у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 711/4447/16-ц (провадження № 61-8070св149) Верховний Суд зазначив, що вказівка у математичних розрахунках банку на інший номер договору не свідчить про те, що позовні вимоги банку не мають під собою фактичного підґрунтя;

- суди не надали оцінку розрахунку заборгованості, вважаючи, що зобов`язання є припиненим.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у червні 2019 року направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу АТ "УкрСиббанк" залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.

ОСОБА_1 вважає, що касаційна скарга містить доводи, що стосуються переоцінки доказів у справі. Зазначає, що банк не позбавлений можливості подати до суду новий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором із наданням суду необхідних та достатніх доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20)

(далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 20 квітня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11145315000, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 37 500, 00 дол. США, а відповідач зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 19 квітня 2017 року згідно з графіком погашення кредиту та сплачувати протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 13, 5 % річних. Також сторони домовились, що за умовами кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених договором. Погашення нарахованих процентів згідно з умовами кредитного договору відбувається з 01 до 10 числа (включно) кожного місяця.

06 листопада 2008 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 11145315000, відповідно до умов якої змінено строки сплати процентів з 01 до 25 числа (включно) кожного місяця.

27 березня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони погодили перенести строки виконання зобов`язань зі сплати прострочених процентів, змінити графік погашення кредиту.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за цим кредитним договором 20 квітня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 11145315000/2, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 20 квітня 2007 року № 11145315000.

Суди встановили, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі, визначеному договором, що підтверджується випискою за рахунком.

Банк стверджував, що ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору та станом на 17 травня 2017 року її заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 20 квітня 2007 року № 11145315000 становить: за кредитом та процентами у розмірі 32 958, 25 дол. США, з яких: 18 006, 89 дол. США - кредитна заборгованість; 14 951, 36 дол. США - заборгованість за процентами; та за пенею у розмірі 214 993, 15 грн, з яких: 124 445, 27 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 90 547, 88 грн - пеня за прострочення сплати процентів, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Дослідивши довідку-розрахунок заборгованості станом на 17 травня 2017 року, суди вважали встановленим, що заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 становить 0, 00 грн, а заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2009 року № 11145315002 становить 18 006, 89 дол. США - сума кредиту, 14 951, 36 дол. США - відсотки, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 214 993, 15 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "УкрСиббанк" від 20 грудня 2017 року

вих. № 68-22-25/574:

1. Залишок основної кредитної заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 становить 0, 00 грн, при цьому фактично сплачено: проценти - 9 017, 45 дол. США; основний борг - 37 500, 00 дол. США.

2. Залишок основної кредитної заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2009 року № 11145315002 становить 18 006, 89 дол. США, при цьому фактично сплачено: проценти - 19 829, 89 дол. США; основний борг - 13 555, 61 дол. США, пеня - 420, 50 грн, прострочена заборгованість становить - 35 811, 33 дол. США.

У виписці за кредитним договором № 11145315000 у період з 20 квітня 2007 року до 21 грудня 2017 року зазначено про погашення заборгованості за кредитним договором № 11145315000 шляхом перерахування коштів 27 березня 2009 року в сумі 30 312, 50 дол. США в еквіваленті 233 406, 25 грн, які надійшли від ОСОБА_1 на рахунок ПАТ "УкрСиббанк" за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, транзакція № 0501012197/0603893022, після погашення якої, заборгованість відсутня.

Ці докази визнані сторонами достовірними та не оспорювалися під час розгляду справи.

Матеріали справи не містять копії або оригіналу кредитного договору від 27 березня 2009 року № 11145315002 та такий сторонами не надано.

У матеріалах справи відсутні належні докази щодо наявності заборгованості відповідачів за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000, так як борг за цим договором спростовується наданою до позову ПАТ "УкрСиббанк" довідкою-розрахунком станом на 17 травня 2017 року і виданими ПАТ "УкрСиббанк" довідками та виписками за рахунком, що датовані 20 і 21 грудня 2017 року, де заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 зазначена в сумі 0, 00 грн.

Оцінка доводів про недійсність кредитного договору

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про недоведеність наявності заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивач має довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Аналогічно тягар доведення заперечень проти позову покладається на відповідача.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише у разі об`єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.

Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій, що кредитний договір № 11145315000 та кредитний договір № 11145315002 є відмінними кредитними договорами, Верховний Суд вважає їх передчасними з таких міркувань.

Наполягаючи на тому, що кредитний договір № 11145315000 та кредитний договір № 11145315002 є одним і тим самим кредитним договором, банк зазначив, що зміна номера кредитного договору відбулася у зв`язку з реструктуризацією кредиту, яка полягала, зокрема, у зміні графіка погашення заборгованості та технічній необхідності зазначення іншого номера у системі обліку банку кредитних договорів.

Реструктуризація кредиту - це зміна умов кредитного договору, укладеного між позичальником та кредитодавцем. Фактично реструктуризація являє собою внесення змін до первинного договору або вже зміненого кредитного договору щодо умов оплати (як основного боргу, так і неустойки, штрафів, відсотків тощо), строків оплати, графіка, виду платежів тощо.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали оцінки умовам кредитного договору від 20 квітня 2007 року № 11145315000 та додаткової угоди від 27 березня 2009 року № 2 у системному зв`язку з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитом, не дослідили питання, чи відбулася реструктуризація кредитного договору, про що зазначено в довідці-розрахунку, а висновки про те, що ОСОБА_1 27 березня 2009 року здійснила погашення заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 повністю ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені письмовими доказами.

ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення позову, не надала суду доказів наявності між нею та банком інших правовідносин за іншим договором кредиту, зокрема, у матеріалах справи відсутній кредитний договір від 27 березня 2009 року № 11145315002, а також квитанція про погашення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000.

Відповідно до пункту 9.9 кредитного договору від 20 квітня 2007 року № 11145315000 банк самостійно веде облік і здійснює розрахунки заборгованості позичальника відповідно до вимог НБУ та умов договору. У випадку наявності суперечок між сторонами в якості письмових доказів невиконання зобов`язань позичальника, що мають пріоритетне значення, приймаються виписки про стан, первинні документи (платіжні доручення позичальника), дані балансу, надані банком і т. д., якщо позичальник не доведе недійсність наданих банком документів або не надасть інших доказів виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до статті 509 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За правилом частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є однією з підстав, з яких може виникати зобов`язання і є засобом регулювання зобов`язальних умов. Отже, зобов`язання за своїм змістом є ширшим аніж договір.

Таким чином, зміна кредитором в односторонньому порядку найменування кредитного договору у власних системах обліку кредитів, виданих банком позичальникам, не може мати наслідком припинення зобов`язальних відносин, оскільки за таких обставин не відбувається зміна умов правовідносин, які виникли між сторонами договору та регулюються ним.

Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 711/4447/16-ц (провадження № 61-8070св18) за подібних обставин справи дійшов висновку, що вказівка у математичних розрахунках банку на інший номер договору не свідчить про те, що позовні вимоги банку не мають під собою фактичного підґрунтя. Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання договору призводить до порушення зобов`язання.

Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки, які ґрунтуються на припущеннях, про те, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 припинилися у зв`язку з їх повним виконанням позичальником. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали правової оцінки зібраним у справі доказам у їх системному зв`язку, не дослідили питання, чи відповідає нарахування банком заборгованості за кредитом № 11145315002 умовам кредитного договору від 20 квітня 2007 року № 11145315000 з урахуванням додаткової угоди від 27 березня 2009 року № 2 до нього.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на нездійснення дослідження наявних у матеріалах справи доказів, а також нездійснення перевірки доводів позивача щодо дійсного розміру заборгованості за кредитним договором, суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про наявність підстав для відмови у позові через припинення зобов`язання позичальника за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 11145315000 у зв`язку з повним його виконанням.

Враховуючи відсутність у Верховного Суду права самостійно досліджувати докази у справі, обґрунтованим є рішення про направлення її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для здійснення дослідження доказів, не вивчених під час вирішення спору.

Під час ухвалення такого рішення Верховний Суд керується завданням цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Зважаючи на наведене, а також взявши до уваги, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено усіх обставин, які б створили передумови для справедливого вирішення справи по суті, Верховний Суд зробив висновок про необхідність скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи рішення про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд додатково врахував обґрунтовано тривалий розгляд справи судами. Направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції також зумовлено застосуванням у цій справі принципу процесуальної економії, адже апеляційний суд наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати зібрані у справі докази та надавати їм відповідну оцінку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Встановивши неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд зробив висновок про обґрунтованість вимог касаційної скарги про скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.