розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, на постанову Харківського апеляційного суду

від 15 жовтня 2019 року у складі колегії судді: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 травня 2019 року у складі судді Матвієвської Г. В. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач без поважних причин не прибув жодного разу у судові засідання після постановлення

21 грудня 2016 року, 05 вересня 2017 року та 28 листопада 2018 року судом ухвал про визнання його явки обов`язковою для надання особистих пояснень та не повідомив про причини неявки. Заява ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності є непереконливою, оскільки суд визнав явку позивача обов`язковою для проведення усних слухань. Особиста неявка позивача у судове засідання унеможливлює встановлення судом дійсності довіреності чи ордеру, виданого відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) , на його представництво на час розгляду справи, з огляду на те, що неможливо перевірити обставини, визначені пунктами 2, 6 частини першої статті 248 ЦПК України, тобто

чи не припинено представництво внаслідок скасування позивачем довіреності або внаслідок можливої смерті позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 травня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ЦПК України (1618-15) можливість залишення позову без розгляду внаслідок неявки позивача

у судове засідання пов`язується із належним повідомленням позивача про час і місце розгляду справи та неподанням ним заяви про розгляд справи

за його відсутності, що є обов`язковими умовами законності відповідного судового рішення. При цьому, у разі надходження від позивача заяви про розгляд справи за його відсутності і його неявка в судове засідання, розгляд справи по суті може мати місце лише якщо остання обставина

не перешкоджає розгляду справи.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховуючи те, що представником позивача неодноразово було подано

до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, вважав, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 3 частини першої

статті 257 ЦПК України.

При цьому визнання судом обов`язкової особистої явки позивача до суду,

як вважав суд апеляційної інстанції, не є підставою для залишення його позову без розгляду у зв`язку із його неявкою з урахуванням наявної заяви про розгляд справи за його відсутності за наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що посилання суду першої інстанції на те, що особиста неявка позивача у судове засідання унеможливлює встановлення судом дійсності довіреності чи ордеру, виданого відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) на його представництво на час розгляду справи, з підстав того, що неможливо перевірити обставини, визначені пунктами 2, 6 частини першої статті 248 ЦК України, тобто чи не припинено представництво внаслідок скасування позивачем довіреності або внаслідок можливої смерті позивача, суперечать вимогам закону, оскільки перевірка правоздатності позивача на момент розгляду справи, а також дійсність повноважень представника здійснюється судом у інший спосіб, передбачений законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає засадам розумності і обґрунтованості, постановлена з порушенням норм процесуального права та є помилковою.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 вважає, що судом апеляційної інстанції не досліджено обставини справи у частині зобов`язання позивача з`явитися до суду першої інстанції для дачі особистих пояснень.

Не перевірено процесуальної дієздатності особи, яка подала апеляційну скаргу, а також не перевірено чи підписана апеляційна скарга особою, яка має право її підписувати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року було поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 644/11323/15-ц із Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до розгляду.

Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2016 року відкрито провадження у справі № 644/11323/15-ц та призначено до розгляду (а. с. 75, т. 1).

Розгляд справи № 644/11323/15-ц неодноразово відкладався з різних причин, ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про розгляд цієї справи, проте до суду першої інстанції не з`являвся (а. с. 198, 201, 211, 216, 219, 223, т. 1, а. с. 6, 11, 55, т. 2).

21 грудня 2016 року протокольною ухвалою Орджонікідзевський районний суд м. Харкова визнав явку ОСОБА_1 обов`язковою для надання особистих пояснень (а. с. 199, т. 1).

05 вересня 2017 року у судовому засіданні Орджонікідзевським районним судом м. Харкова було прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, у зв`язку із чим оголошено перерву для направлення заяви про збільшення позовних вимог іншим учасникам справи, зокрема відповідачу ОСОБА_5 . Крім того, суд на місці ухвалив викликати позивача ОСОБА_1 для особистих пояснень (а. с. 233, т. 1).

Розгляд справи № 644/11323/15-ц неодноразово відкладався у зв`язку

із неявкою до суду всіх осіб, які беруть участь у цій справі, а також через перебування судді Матвієвської Г. В. у нарадчій кімнаті у кримінальній справі (а. с. 210, 214, 217, 221, 225, 251 т. 1, а. с. 57, 63 т. 2).

22 травня 2018 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_8, було подано заяву про розгляд справи № 644/11323/15-ц за відсутності ОСОБА_1 та його представника. При цьому представником

ОСОБА_1 ОСОБА_8 надані до суду додаткові матеріали

як докази (а. с. 15-51, т. 2).

02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, у якій просив

не зволікати із розглядом справи № 644/11323/15-ц та вжити заходів щодо вирішення її протягом розумного строку (а. с. 59, т. 2).

28 листопада 2018 року протокольною ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова повторно визнано явку ОСОБА_1 обов`язковою (а. с. 70, 71, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4, подана представником ОСОБА_6 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі повідомлення суду про причини неявки вважається,

що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 223 ЦПК України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої

статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час

і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи

в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

За правилом частини першої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 223 цього Кодексу суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з такої підстави: якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Тобто, у випадку визнання явки сторони у справі обов`язковою процесуальний закон не передбачає можливості виконання такого обов`язку представником сторони, яку суд викликав для дачі особистих пояснень, а покладає такий обов`язок безпосередньо на таку сторону.

Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності,

і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення

не перешкоджає розгляду справи; позивач до початку розгляду справи

по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

05 вересня 2017 року протокольною ухвалою Орджонікідзевський районний суд м. Харкова визнав явку ОСОБА_1 обов`язковою для надання особистих пояснень (а. с. 233-235, т. 1).

Неявка позивача, участь якого у засіданні визнана судом обов`язковою для дачі особистих пояснень, може мати наслідком залишення позовної заяви без розгляду за правилами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 201/10953/18-ц (провадження № 61-7240св19).

Колегія суддів також враховує, що позивач не повідомляв про причини своєї неявки до суду.

За загальним правилом частини п`ятої статті 223 ЦПК України суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, положеннями статей 223, 257 ЦПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутністю. Тобто право позивача

як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.

22 травня 2018 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_8, було подано заява про розгляд справи № 644/11323/15-ц за відсутності ОСОБА_1 та його представника. При цьому представником

ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надані до суду додаткові матеріали

як докази (а. с. 15-51, т. 2).

02 жовтня 2018 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подала

до суду заяву, у якій просила не зволікати із розглядом справи

№ 644/11323/15-ц та вжити заходів щодо вирішення її протягом розумного строку (а. с. 59, т. 2).

Клопотань від ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності

не надходило.

Обов`язковими умовами для застосування передбачених частиною п`ятою статті 223, пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності (в разі визнання явки позивача обов`язковою).

Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення

не перешкоджає розгляду справи.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові

від 05 червня 2020 року у справі № 910/16978/19 щодо застосування подібної за змістом норми права.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи

у разі неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Аналіз наведеної норми права виключає розгляд справи за відсутності сторони, явка якої визнана судом обов`язковою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2020 року у справі № 727/2484/17 (провадження № 61-19360св19).

Колегія суддів вважає, що залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції правильно виходив із того, що справа неодноразово призначалася до судового розгляду, а саме на 26 квітня

2019 року та 27 травня 2019 року. Про дату та час розгляду справи позивач належно повідомлявся судом у порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) . Протокольними ухвалами від 21 грудня 2016 року та 28 листопада 2018 року явка ОСОБА_1 визнавалась обов`язковою, оскільки його неявка перешкоджала установленню об`єктивних обставин та вирішенню спору

у цій справі. У зв`язку із повторною неявкою позивача в судове засідання, про причини неявки якої він суд не повідомив і заяв про розгляд справи

за його відсутності особисто не подав, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон

не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності

до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України (1618-15) суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, правове значення у цьому випадку має належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

З урахуванням наведеного, оскаржувана постанова апеляційного суду

не може вважатись законною та обґрунтованою.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються

у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що явка ОСОБА_1 була визнана обов`язковою, тому розгляд справи у його відсутність був визнаний судом першої інстанції неможливим.

Однак, ОСОБА_1 фактично залишив протокольні ухвали суду першої інстанції від 21 грудня 2016 року, 05 вересня 2017 року та 28 листопада

2018 року поза увагою, в судові засідання 30 січня 2017 року, 15 березня 2017 року, 04 травня 2017 року, 06 червня 2017 року, 02 серпня 2017 року,

05 вересня 2017 року, 19 жовтня 2017 року, 30 листопада 2017 року, 16 січня 2018 року, 21 лютого 2018 року, 12 квітня 2018 року, 22 травня 2018 року,

26 червня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 18 жовтня 2018 року,

28 листопада 2018 року, 15 січня 2019 року, 28 лютого 2019 року, 05 березня 2019 року, 05 квітня 2019 року, 26 квітня 2019 року та 27 травня 2019 року

не з`явився, не повідомив суд про неможливість явки в судові засідання.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 особистих заяв про розгляд справи у його відсутності відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України він не подавав, що також виключало можливість застосування положень статті 223 ЦПК України

та перешкоджало розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю

або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції

у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, рішення суду

є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року і залишає в силі ухвалу Орджонікідзевського районного суду

м. Харкова від 27 травня 2019 року.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.