Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 201/17898/15

провадження № 61-18562св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Петрушенська Інна Романівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк", банк), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Петрушенська І. Р. (далі - приватний нотаріус), у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу та застосувати наслідки недійсності договору, шляхом припинення права власності відповідача на спірний автомобіль.

На обґрунтування позову посилався на таке. 19 грудня 2007 року між ним та ПАТ "Ощадбанк" укладений кредитний договір № 769/2, на підставі якого він отримав кредит у сумі 168 862,55 грн на споживчі цілі - придбання автомобіля марки "MITSUBISHI OUTLENDER", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором він того ж дня уклав з банком договір застави майна № 769/2а, на підставі якого передав у заставу банку вказаний автомобіль. У травні 2014 року ПАТ "Ощадбанк" звернувся до суду з позовом про стягненням залишку заборгованості за кредитним договором у сумі 71 219,41 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 95 235,79 грн. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Під час апеляційного перегляду рішення він дізнався, що 30 червня 2015 року банк уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірного автомобіля. Транспортний засіб проданий за 96 000 грн згідно з оцінкою майна, виконаною фізичною особою-підприємцем - суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) 25 травня 2015 року, відповідно до якої вартість автомобіля складає 98 530 грн. Продаж заставного майна вчинено за ціною, значно нижчою від заставної і ринкової вартості. Позивач вважав, що договір вчинений з порушенням вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), оскільки він суперечить положенню частини другої статті 591 ЦК України, відповідно до якого початкова ціна предмета застави для його продажу визначається у порядку, встановленому договором або законом. Пунктом 1.4 договору застави від 19 грудня 2007 року № 769/2а обумовлено, що реалізація предмета застави у будь-якому разі буде здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації і є реальними щодо його відчуження за грошові кошти. Заставна вартість майна за договором застави складає 179 117 грн, а ринкова на момент продажу за даними сайту auto.ria.com - більше 200 000 грн.

З урахуванням наведеного, просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ПАТ "Ощадбанк", укладаючи оспорюваний договір з ОСОБА_2, діяв відповідно до умов договору застави та норм Закону України "Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Посилання позивача на порушення умов договору щодо визначення вартості предмета застави на момент його реалізації не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Продаж спірного автомобіля за ціною, визначеною ФОП ОСОБА_3 на замовлення ПАТ "Ощадбанк", не є порушенням частини першої статті 203 ЦК України, якою встановлені вимоги до укладення правочинів. Сторони у договорі купівлі-продажу домовилися про ціну автомобіля з урахуванням його стану, який потребував ремонту.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що продаж заставного майна вчинено за ціною значно нижчою від заставної чи ринкової вартості, що є порушенням частини першої статті 203 ЦК України. Він передав автомобіль у заставу в ідеальному стані, про що свідчить акт приймання-передачі автомобіля. Проте відповідачі не надали належних доказів на підтвердження значних технічних пошкоджень автомобіля, які б призвели до значного зниження його вартості. Суди взяли до уваги лише звіт про оцінку майна, проте не врахували, що відповідно до пункту 1.4 договору застави від 19 грудня 2007 року № 769/2а реалізація предмета застави має здійснюватися за цінами, що реально склалися на ринку на момент його реалізації. Суди не дослідили, чи не порушив банк статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція).

У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 19 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ощадбанк" укладений кредитний договір № 769/2, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у сумі 168 862,55 грн на споживчі цілі - придбання автомобіля марки "MITSUBISHI OUTLENDER", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 5-10).

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_1 та ПАТ "Ощадбанк" укладений договір застави майна № 769/2а, відповідно до умов якого позивач передав у заставу банку вказаний автомобіль (т. 1, а. с. 11-17).

Внаслідок неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду із вимогами про стягнення заборгованості. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року у справі № 208/9229/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року позовні вимоги банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 769/2 у розмірі 95 235,79 грн (т. 1, а. с. 23-30).

Згідно з матеріалами нотаріальної справи, щодо посвідчення оспорюваного правочину, ПАТ "Ощадбанк" 05 січня 2015 року та 12 січня 2015 року на адреси ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) надсилало повідомлення від 30 грудня 2014 року за № 19/19-1072/1072 про порушення забезпечених заставою зобов`язань за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 769/2 (т. 1, а. с. 114-197, 127-131).

Зазначені повідомлення позивач не отримав, вони повернулися поштою у зв`язку із закінченням термінів зберігання (т. 1, а. с. 127-131).

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 30 червня 2015 року, 11 вересня 2014 року банк зареєстрував звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження - автомобіль легковий - універсал-В, "MITSUBISHI OUTLENDER", 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 . Підставою реєстрації визначено повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання за кредитним договором від 08 вересня 2014 року № 19/19-620/620 (т. 1, а. с. 192).

З метою реалізації права на звернення стягнення на предмет застави 13 червня 2015 року ПАТ "Ощадбанк" уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Петрушенською І. Р. (т. 1, а. с. 115, 116).

З моменту реєстрації звернення стягнення - 11 вересня 2014 року і до моменту укладення оспорюваного договору - 30 червня 2015 року ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не сплатив, а тому строк виконання 30 днів, який відліковується з моменту реєстрації звернення стягнення, сплив 11 жовтня 2014 року. На повідомлення, надіслане боржнику у січні 2015 року боржник також не відреагував.

Також суди встановили, що відповідно до звіту про оцінку спірного автомобіля ФОП ОСОБА_3, виконаного з метою укладення оспорюваного правочину, вартість автомобіля визначена у сумі 98 530 грн станом на 25 травня 2015 року за ринковими цінами на аналогічне авто у березні-травні 2015 року, виходячи із середньої по Україні ринкової вартості покупки ідентичного транспортного засобу, що перебував в експлуатації - 311 991 грн та вартості відновлювального ремонту із врахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу - 213 463,90 грн (311 991 грн - 213 463,90 грн = 98 530 грн). Оцінювачем враховано, що автомобіль мав ряд несправностей: биття на кермі, несправність АКП, підвищений стук при роботі передньої підвіски, що було виявлено під час його органолептичного огляду і за допомогою ходових випробувань (т. 1, а. с. 141-146).

Відповідно до висновку судового експерта Кравченка О. Г. Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 травня 2018 року

№ 1661-17, ринкову вартість автомобіля станом на червень 2015 року - 266 243,57 грн. Проте автомобіль судовий експерт не оглядав, а вихідні дані експертом прийняті як вірогідні. Отже, наявні пошкодження автомобіля судовим експертом не враховані (т. 2, а. с. 39-44).

Позивач, у своїй заяві від 13 березня 2018 року не заперечував проти проведення експертизи без огляду автомобіля (т. 2, а. с. 71-72).

Позивач, не погоджуючись із ціною на спірний автомобіль, визначеною оцінювачем ФОП ОСОБА_3 у звіті про оцінку вартості майна у розмірі 98 530 грн, що, на його думку, є заниженою, а також вважаючи, що ціна спірного договору купівлі-продажу автомобіля суперечить нормам ЦК України (435-15) , оскільки не відповідає ринковій, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 зазначено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За результатами аналізу вказаної статті можна зробити висновок, що істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до статей 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судами встановлено, що умовами договору застави від 19 грудня 2007 року № 769/2а врегульований позасудовий порядок звернення стягнення на предмет застави, ціну продажу спірного автомобіля банк визначив відповідно до умов договору на підставі звіту про оцінку майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності, а посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу здійснила приватний нотаріус Петрушенська І. Р. Тому, з урахуванням зазначених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутні обставини, які б свідчили про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу з визначених статтями 203, 215 ЦК України правових підстав.

Суди правильно зазначили, що оспорюваний договір купівлі-продажу відповідає вимогам чинного законодавства в частині визначення його ціни за домовленістю сторін у розмірі 98 530 грн, що відповідає вартості майна, яка зазначена у звіті про оцінку майна, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу спірного автомобіля недійсним із застосуванням правил реституції.

Зазначення у договорі ціни автомобіля у розмірі 98 530 грн, визначеному у звіті про оцінку майна, яку позивач вважає заниженою, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу недійсним.

ОСОБА_1 на забезпечення виконання кредитного договору надав банку спірний автомобіль у заставу, на який в подальшому було звернуто стягнення у зв`язку з неналежним виконанням позивачем свого зобов`язання. Тому відмова у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, за умовами якого добросовісний набувач придбав цей автомобіль, не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідає справедливому балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний