Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/11548/17

провадження № 61-16949св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров Олексій Костянтинович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Юлія Василівна, державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочкова Ніна Георгіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова Олексія Костянтиновича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров О. К., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В., державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочкова Н. Г., про визнання недійсним та скасування свідоцтв, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 30 серпня 1994 року відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,95 кв. м, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у рівних частках. 17 липня 1997 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г. видано свідоцтво про право власності за законом та зареєстровано в реєстрі

за № 3-3419, дублікат якого видано 12 червня 2014 року та зареєстровано за

№ 3-342. 24 березня 2008 року державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О. М. посвідчено заповіт ОСОБА_5, в якому зазначено, що остання заповіла все своє майно позивачу ОСОБА_1 22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 460, згідно з яким позивачу видано це свідоцтво на 3/4 частки 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Під час видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1, нотаріус вилучив свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г. 17 липня 1997 року за реєстровим № 3-3419 (дублікат якого виданий державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бочковою Н. Г. 12 червня 2014 року за реєстровим № 3-342) після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_5 на 1/3 частини всієї зазначеної квартири, для зберігання в нотаріальному провадженні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова О. К. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване 22 серпня 2014 року в реєстрі за № 460, яке видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. з грубим порушенням цивільного законодавства України, що позбавило позивача права власності на частку як спадкоємця після померлої ОСОБА_5 . З розміром спадщини - 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що зазначено у свідоцтві від 22 серпня 2014 року, позивач не погоджувався, оскільки згідно зі свідоцтвом про права власності від 30 серпня 1994 року під час приватизації спадкодавець ОСОБА_5 отримала у власність 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. видано свідоцтво про право власності та зареєстровано в реєстрі за № 83, серія НАМ № 058610. 22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, у якому зазначено, що власник ОСОБА_1 володіє 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 .

31 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В. посвідчено договір дарування та зареєстровано в реєстрі за № 1195, у якому зазначено, що ОСОБА_3 подарував та передав безоплатно у власність ОСОБА_2 7/24 частки квартири АДРЕСА_1 . Незрозуміло, на яких правових підставах ОСОБА_3 набув право власності на 7/24 частки квартири АДРЕСА_1 та здійснив дарування цієї частки ОСОБА_2, оскільки згідно із заповітом від 24 березня 2008 року все майно спадкодавця ОСОБА_5 перейшло до спадкоємця ОСОБА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. при видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року, зареєстрованого за № 460, ОСОБА_3 - свідоцтва про право власності від 10 березня 2015 року, зареєстрованого за № 82, свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 березня 2015 року, зареєстрованого за № 83, неправильно застосовано норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) та неправильно визначено розмір спадщини, що підлягає прийняттю ОСОБА_1 . А тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року, зареєстроване в реєстрі за № 460, свідоцтво про право власності від 10 березня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 82, свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 березня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 83, видані з грубим порушенням норм цивільного законодавства України та підлягають скасуванню. Під час ведення спадкової справи після померлої ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. було порушено та неправильно застосовано норми цивільного законодавства України, у зв`язку з чим позбавлено спадкоємця ОСОБА_1 частини спадщини, а саме 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 за заповітом від 24 березня 2008 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1-623.

У зв`язку з наведеним, позивач просив визнати недійсним та скасувати: свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року, зареєстроване в реєстрі за № 460, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К.; свідоцтво про право власності від 10 березня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 82, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К.; свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 березня 2015 року, зареєстроване в реєстрі за № 83, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріальної контори Пивоваровим О. К.; договір дарування від 31 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В. зареєстрований у реєстрі за № 1195. Визнати право власності на спадщину за заповітом за ОСОБА_1 після померлої ОСОБА_5 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 2014 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К., зареєстроване в реєстрі за № 460.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К., зареєстроване в реєстрі за № 82.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К., зареєстроване в реєстрі за № 83.

Визнано недійсним та скасовано договір дарування від 31 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В., реєстровий № 1195.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, щонотаріусом були неправильно обраховані частки спадкоємців, оскільки 1/3 частини квартири була набута ОСОБА_5 у порядку приватизації державного житлового фонду та є її особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У вересні2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кравченко В. В. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пивоваров О. К. звернулисядо Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просилирішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко В. В. мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вирішив спір на підставі норм Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ), а не Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ), дійшов неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , не врахував, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подавали заяву про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3, які перебували у шлюбі, на 1/3 частини спірної квартири, а отже, набуте ними в порядку приватизації майно не належить до роздільного майна, а є спільною сумісною власністю подружжя. Судом першої інстанції перевищено межі прав, наданих законом, шляхом зміни підстав позову без згоди позивача, який просив задовольнити позов з підстав того, що він є спадкоємцем за заповітом, а не на підставі частини першої статті 1241 ЦК України.

Аналогічною за змістом та доводами є і касаційна скарга приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова О. К.

У листопаді та грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, у яких він просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко В. В. та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова О. К.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у вересні2019 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 18 липня 1984 року до дня смерті.

30 серпня 1994 року відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації видано дублікат свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та членам її сім`ї, ОСОБА_5 і ОСОБА_1, у рівних частках (т. 1, а. с. 7).

24 березня 2008 року ОСОБА_5 вчинено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О. М., реєстровий № 1-623, згідно з яким вона заповіла все своє майно, де воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що за законом матиме право, ОСОБА_1 . Одночасно спадкодавець зобов`язала його надати право довічного проживання у квартирі АДРЕСА_1 її чоловіку ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої відкрилась спадщина, що складалася з 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . На момент смерті ОСОБА_5 належало майно, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 30 серпня 1994 року відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації, та 1/3 частини указаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 липня 1997 року, виданого Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 9, т. 2, а. с. 28).

22 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, реєстровий № 460 (т. 1, а. с. 10).

10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, реєстровий № 82 (т. 1, а. с. 201).

10 березня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пивоваровим О. К. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частки 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, реєстровий № 83 (т. 1, а. с. 202).

31 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 7/24 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко Ю. В. за реєстровим № 1195 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" СК України (2947-14) зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набраним чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України (2006-07) , який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічні положення закріплені у статі 60 СК України (2947-14) та статті 368 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про власність"(який був чинним на час набуття квартири у власність)майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до статей 1- 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

За змістом зазначених правових норм власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Встановивши, що 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 була набута ОСОБА_5 у порядку приватизації житлового фонду згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та належала їй на праві приватної власності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна частина вказаної квартири не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому зазначені свідоцтва підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 462/4801/15-ц (провадження № 61-33798св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами норм матеріального права: статті 22 КпШС України та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Доводи заявників у цій частині зводяться до власного тлумачення указаних норм права.

Суд першої інстанції дійсно помилково зіслався на норми СК України (2947-14) як на підставу для відмови у позові, оскільки ці норми не були чинними на час набуття спірного майна, проте указане не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову без згоди позивача. За змістом позову вимоги позивача спрямовані на захист його прав як спадкоємця, тому визначення судом першої інстанції правового статусу позивача як спадкоємця за законом чи заповітом не є виходом за межі підстав позову.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлення обставин справи та переоцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченко Вікторії Володимирівни та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пивоварова Олексія Костянтиновича залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко