розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сорочаном Володимиром Олександровичем, на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2020 року у складі судді Кологривої Т. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Коломієць В. В., Шаманської Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 є її братом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_3, спадщину якого прийняла їх мати - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина батьків складалася з земельних ділянок (паїв) та житлового будинку в смт Арбузинка Миколаївської області.

Після їх смерті відповідач ОСОБА_2, як другий спадкоємець за законом, запропонував їй варіант поділу спадщини, а саме: він відмовиться від частини спадщини, яка належить йому після смерті батьків, а вона, в свою чергу, відмовиться від спадщини, яка має залишитися після смерті їх бабусі ОСОБА_5, що також буде складатися з земельної ділянки (паю) та житлового будинку в с. Семенівка Арбузинського району Миколаївської області. При цьому ОСОБА_2 запевнив позивача, що такий розподіл спадщини буде рівноцінним, більш простим у оформленні та менш витратним, у зв`язку з чим ОСОБА_1 погодилася на запропоновані умови.

Спадщину після смерті матері ОСОБА_4, враховуючи відмову брата ОСОБА_2 від своєї частки 18 лютого 2011 року, отримала позивач.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла їх бабуся ОСОБА_5, а позивач 24 вересня 2013 року подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_5 за заповітом на користь ОСОБА_2 . Спадщину ОСОБА_5 отримав ОСОБА_2 .

Разом із тим, відповідач оскаржив у судовому порядку свою відмову від прийняття спадщини, і рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 квітня 2017 року у справі

№ 467/799/16, позов ОСОБА_2 задоволено та визнано заяву

ОСОБА_2 від 18 лютого 2011 року про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 недійсною.

Посилаючись на положення статті 230 ЦК України та зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її заяву про відмову від спадщини від 24 вересня 2013 року, яка відкрилася після смерті

ОСОБА_5, як таку, що вчинена особою, введеною в оману іншою стороною правочину щодо обставин, які мають істотне значення.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження введення її в оману відповідачем під час написання заяви про відмову від прийняття спадщини, воля позивача відмовитися від прийняття спадщини після смерті бабусі втілена у заяві від 24 вересня 2013 року, поданій нотаріусу, і підтверджена її підписом, справжність якого не спростовано. У вказаній заяві позивач особисто вказала на роз`яснення нотаріуса про наслідки відмови від спадщини.

Позивач не надала доказів існування між сторонами домовленості про розподіл спадщини, а також про існування обману при написанні позивачем заяви про відмову від прийняття спадщини.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що про факт обману свідчить те, що відповідач у судовому порядку оскаржив свою відмову від спадщини, оскільки із таким позовом ОСОБА_2 звернувся у 2016 році, а тому, на думку суду першої інстанції, винесення судом рішення на користь відповідача не може бути складом обману відповідача, який міг би існувати станом на 24 вересня 2013 року (на момент написання спірної у цій справі заяви про відмову від спадщини). Більше того, підставою задоволення позову у справі, на яку посилається ОСОБА_1, став висновок судово-психіатричної експертизи № 423 від 16 листопада 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_2 на момент підписання заяви про відмову у прийнятті спадщини від 18 лютого 2011 року не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

У зв`язку з зазначеним, суди першої та апеляційної інстанцій вважали відсутніми підстави для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини згідно зі статтею 230 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Сорочана В. О.подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Арбузинського районного суду Миколаївської області.

У листопаді 2020 року справу № 467/799/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

ОСОБА_1 зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи має місце обман, якщо одна зі сторін діє за вказівкою іншої сторони, будучи переконана іншою стороною, що не втратить належного їй майна, і вчиняє дії, якими по суті передає іншій стороні своє майно, на яке б вона ніколи не мала права.

Заявник вважає, що вона, діючи під впливом обману відповідача, надала йому можливість отримати у власність майно, на яке він не мав права та ніколи його не отримував би.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрою та братом.

Їх батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а. с. 4)

Спадщину батька прийняла його дружина ОСОБА_4 (мати сторін), подавши заяву від 13 жовтня 2009 року про прийняття спадщини після смерті чоловіка (а. с. 92).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. (а. с. 5)

Спадкоємцями першої черги за законом були донька померлої - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2 .

18 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4 (а. с. 91), а ОСОБА_2 - із заявою про відмову від прийняття своєї частки спадщини ОСОБА_4 на користь сестри - ОСОБА_1 (а. с. 90).

17 січня 2012 року ОСОБА_1 (з урахуванням відмови від спадщини відповідача) отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на: житловий будинок на АДРЕСА_1 (а. с. 7, 132); земельну ділянку площею 6,83 га, яка належала батькові ОСОБА_3 та була успадкована матір`ю ОСОБА_4 (а.с. 134); чотири земельні ділянки загальною площею

5,78 га, які належали ОСОБА_4 (а. с. 136); грошові внески з належними відсотками та компенсаціями, які належали ОСОБА_3, у розмірі

1 989,10 грн та ОСОБА_4 у розмірі 3 344,00 грн. (а. с. 138).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 (а.с. 69).

Встановлено також, що відповідно до заповіту від 26 жовтня 2005 року ОСОБА_5 (баба позивача та відповідача) заповідала ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 5,72 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 72).

24 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявами про відмову від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом (а. с. 66, 67).

Зі змісту заяв ОСОБА_1 вбачається, що зміст статей 1218, 1219, 1223, 1231, 1232, 1268, 1273- 1282, 1296, 1297, 1298 ЦК України, в тому числі на право на відкликання заяви про відмову від спадщини, їй нотаріусом роз`яснено.

Того ж дня, 24 вересня 2013 року, до нотаріуса звернувся ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 (а. с. 59).

29 січня 2014 року ОСОБА_2 (з урахуванням відмови від спадщини за заповітом та за законом ОСОБА_1 ) отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові внески з належними відсотками та компенсаційними виплатами в розмірі 4 826,75 грн (а. с. 81).

У видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 06 травня 2014 року у справі № 467/576/14-ц визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розміром 5,72 га, яка належала

ОСОБА_5 (а. с. 16-17).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 квітня 2017 року у справі № 467/799/16-ц, визнано недійсною відмову ОСОБА_2 від прийняття спадщини від 18 лютого 2011 року після смерті матері ОСОБА_4 . Видані ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 січня 2012 року після смерті ОСОБА_4 визнано частково недійсними (в частині Ѕ частки спадкового майна)

(а. с. 18-21, 22-24).

У вказаній справі встановлено, що за висновком судово-психіатричної експертизи від 16 листопада 2016 року № 423 ОСОБА_2 станом на

18 лютого 2011 року страждав уродженим слабоумством у формі легкої розумової відсталості в ступені помірно-вираженої дебільності, а тому на час складання заяви про відмову від своєї частки спадщини (тобто станом на

18 лютого 2011 року) ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року (460-20) , касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 175 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною її відмову від спадщини від 24 вересня 2013 року, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5, як таку, що вчинена особою, введеною в оману іншою стороною правочину щодо обставин, що мають істотне значення, посилаючись на положення статті 230 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається у своїй позовній заяві. Зокрема, ОСОБА_1 не довела факту введення її в оману відповідачем під час написання заяви про відмову від прийняття спадщини, воля позивача відмовитися від прийняття спадщини після смерті бабусі втілена у заяві від 24 вересня 2013 року, поданій нотаріусу, і підтверджена її підписом, справжність якого не спростовано. У вказаній заяві позивач особисто вказала на роз`яснення нотаріуса про наслідки відмови від спадщини. Позивач не надала доказів існування між сторонами домовленості про розподіл спадщини, а також про існування обману під час написання позивачем заяви про відмову від прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Виходячи зі змісту цієї статті, спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень.

Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229- 231, 233 ЦК України.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести:

- по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;

- -по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у правовідносинах, породжених правочином;

- по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 24 вересня 2013 року звернулася до нотаріуса з заявами про відмову від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом. Також встановлено, що державним нотаріусом роз`яснено право відкликати цю заяву у строк, встановлений статтею 1273 ЦК України, а також роз`яснено юридичні наслідки такої відмови.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 у порушення статей 79, 81 ЦПК України не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту подання останньою заяви про відмову від прийняття спадщини під впливом обману з боку відповідача, не довела обставин, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину, не підтвердила наявності умисних дій відповідача. З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсною заяви про відмову від спадщини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: чи має місце обман, якщо одна зі сторін діє за вказівкою іншої сторони, будучи переконана іншою стороною, що не втратить належного їй майна, і вчиняє дії, якими по суті передає іншій стороні своє майно, є безпідставними, оскільки своє волевиявлення на передачу спадкового майна на користь відповідача ОСОБА_1 висловила у заяві, поданій нотаріусу, яка містить її підпис. Разом із тим, підстава, на яку посилається позивач, для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною, а саме: введення її в оману, не знайшла свого підтвердження, а тому відсутні підстави вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.