розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року в складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року № 331 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2, площею 0, 1428 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та передано безоплатно у його власність вказану земельну ділянку, кадастровий номер 4621285100:01:002:0448 (далі - земельна ділянка).

Позивач зазначає, що вказанимрішенням порушено її законні інтереси, оскільки ОСОБА_2 проводить будівництво на сусідній земельній ділянці, що межує з її земельною ділянкою, а відтак останній повинен був звернутись до неї щодо погодження сусідніх меж, проте, всупереч вимогам Земельного кодексу України (2768-14) погодження меж сусідніх ділянок не відбулось.

Враховуючи наведене, позивач просила визнати незаконним та скасувати рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року за № 331 "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд гр. ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 ".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 вересня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року за № 331 "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд гр. ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 ".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуване рішення сільської ради про затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки прийнято без погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем - позивачем ОСОБА_1, чим порушено її права, як суміжного землекористувача, а відтак, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення, тому останнє підлягає скасуванню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 вересня 2019 області від 06 вересня 2019 скасовано.

Постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції, в порушення вимог процесуального закону не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, оскільки ОСОБА_2, який є власником спірної земельної ділянки на підставі оспорюваного рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року, не залучений відповідачем у справі, а має процесуальний статус третьої особи, тобто з`ясувавши, що позов пред`явлено не до усіх належних відповідачів, прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив позо увагою те, що ОСОБА_2 не звертався до позивача із пропозицією погодити межі земельної ділянки, а тому такі дії останнього є неправомірними.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції з підстав не залучення ОСОБА_2 як відповідача, оскільки останній був залучений до участі у справі в якості третьої особи.

Заявник посилається на те, що апеляційним судом порушено норми матеріального права та процесуального права, а саме: застосовано статтю 198 ЗК України без врахування висновків Верховного Суду, які висловлені у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2006 року ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Рішенням Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 04 вересня 2009 року № 346 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку на АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0, 10 га (а. с. 3).

Рішенням Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 09 квітня 2010 року № 386 внесено зміни до рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 04 вересня 2009 року № 346 "Про надання дозволу на виготовлення містобудівного обґрунтування для розміщення житлового будинку в с. Новий Кропивник", а саме у пункті 1 замість слів орієнтовною площею 0,10 га читати 0,14282 га (а. с. 4).

Рішенням Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 20 серпня 2010 року № 416 внесено зміни до проекту землеустрою стосовно площі земельної ділянки (замість 0,1428 га вважати правильною 0,1279 га) та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 зазначеного рішення передбачено видати ОСОБА_2 державний акт на право власності на землю (а. с. 5).

Рішенням Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року № 331 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, площею 0, 1428 га, яка розташована на АДРЕСА_1 та передано безоплатно у його власність вказану земельну ділянку, кадастровий номер 4621285100:01:002:0448.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, речове право на нерухоме майно (спірну земельну ділянку) на підставі рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року № 331 зареєстроване за ОСОБА_2 (а. с . 125).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2013 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2014 року, задоволено позов Дрогобицького міжрайонного прокурора про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації Державного акту від 29 липня 2008 року серії ЯД № 3487624, виданого ОСОБА_1 (а. с. 39-43).

Рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 09 листопада 2018 року № 294 "Про скасування рішення Новокропивницької сільської ради № 226 від 13 березня 2008 року" скасовано рішення "Про передачу земельної ділянки у власність громадян " ОСОБА_1 "" (а. с. 106).

Зазначене рішення скасовано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2019 року у справі № 442/8541/18, яке набрало законної сили (а. с. 175-176).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування віднесено законодавцем згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України до одного із способів захисту прав громадян на земельні ділянки.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п`ята статті 158 ЗК України).

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року № 331 про затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судом першої інстанції, в порушення статей норм процесуального права не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки, тобто з`ясувавши, що позов пред`явлено не до усіх належних відповідачів, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458 цс18), справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, установлено, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення суду, власником спірної земельної ділянки, на підставі оспорюваного позивачем рішення Новокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області від 07 травня 2015 року, був ОСОБА_2, якого судом першої інстанції не було залучено до участі в справі в якості співвідповідача, а процесуальний статут останнього був як третя особа, що є порушенням норм процесуального права, оскільки в разі задоволення заявлених позивачем вимог, законні права та інтереси власника спірної земельної ділянки будуть порушені.

З урахуванням зазначеного належними відповідачами у справі, що розглядається, є Новокропивницька сільська рада Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять підтвердження залучення ОСОБА_2 як співвідповідача у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

З огляду на не заявлення позовних вимог до ОСОБА_2, який є також належним відповідачем в указаній справі, суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення всіх належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Таким чином, установивши, що позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належних відповідачів за своїми позовними вимогами.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц щодо застосування статті 198 ЗК України, оскільки підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову є порушення норм процесуального права (незалучення до участі в справі всіх співвідповідачів), що виключає можливість надання судом касаційної інстанції оцінки правильності застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки законним є рішення, ухвалене із дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції з підстав не залучення ОСОБА_2 як відповідача, оскільки такий був залучений до участі у справі в якості третьої особи, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні норм процесуального права. При цьому колегія суддів звертає увагу, що процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає.