розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 25 квітня 2019 рокуу складі судді Черних О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Ткачук С. С.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 1999 року до 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У період шлюбу відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - сина ОСОБА_4 .

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 10 липня 2014 року у справі № 587/1491/14-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі Ѕ частки від його заробітку (доходу) до досягнення дітьми повноліття.

Позивач зазначив, що сплачує аліменти на утримання дітей щомісяця, проте із сином не бачиться, дитина проживає окремо та батьком називає іншу особу, а саме ОСОБА_5 .

Оскільки ОСОБА_4 дуже схожий на ОСОБА_5, наведена обставина, на переконання позивача, є підставою у порядку статей 122, 127 СК України для оспорювання його батьківства.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи за її відсутності та визнання позову. Водночас, зазначила, що заперечує щодо проведення судових експертиз на предмет встановлення батьківства позивача стосовно ОСОБА_4 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 17 січня 2019 року у справі призначено судово-медичну генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_4 .

Судова експертиза не була проведена. ОСОБА_2 01 квітня 2019 року подала до суду першої інстанції заяву, у якій повідомила про своє та сина ОСОБА_4 прибуття до Обласного комунального закладу "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" (далі - ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи"), проте, не надала добровільної згоди на будь-яке медичне втручання. Зазначила, що ухвала суду про призначення судової експертизи не містить посилання на дозвіл спеціалістам комунального закладу на примусове відібрання біологічних зразків крові. На переконання відповідача, примусове відібрання біологічних зразків крові можливе за умови отримання попереднього висновку лікаря про можливість здійснення такої медичної процедури або проведення судово-медичної експертизи. За наведених обставин відповідач просила не вважати її дії ухиленням від процесуальних обов`язків.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 25 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач не надав докази на спростування факту його батьківства стосовно ОСОБА_4, а визнання позовних вимог відповідачем, не є безумною підставою для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 05 вересня 2019 року призначив у справі судово-медичну генетичну експертизу, проведення якої доручив експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. На вирішення експертам поставлено питання, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_4 . Доручено ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" здійснити відбір зразків крові та (або) букального епітелію (слини) ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 з`явитися до ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" у визначені комунальним закладом дату та час для відбору біологічних зразків.

Судова експертиза не проведена через нез`явлення до комунального закладу для відбору біологічних зразків ОСОБА_2 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 .

Постановою Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не поставив питання про повторне відібрання у відповідача та малолітньої дитини біологічних зразків крові або слини з метою проведення судової експертизи, вважав можливим закінчити розгляд справи за наявними доказами, відповідач відмовилася від визнання нею у суді першої інстанції позову, у суді апеляційної інстанції позов не визнала. При цьому, суд визнав, що доказова цінність висновків судової експертизи на предмет визначення батьківства переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорювання кровного споріднення, такі висновки у справі відсутні.

Водночас, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що не має підстав вважати, що хтось із сторін уникав проведення експертизи.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що:

- оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник зазначав, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, необґрунтовано не врахував визнання позову відповідачем;

- відповідач неодноразово ухилялася від проведення у справі судової експертизи, а тому суд за правилами частини першої статті 109 ЦПК України мав визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні;

- суд апеляційної інстанції, врахувавши відмову відповідача від визнання позову, мав застосувати положення статті 82 ЦПК України та встановити, внаслідок яких обставин відповідач відмовилася від визнання позову. Проте суд апеляційної інстанції не дослідив підстави відмови відповідача від визнання позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.

На обґрунтування своїх доводів ОСОБА_2 посилається на те, що доводи заявника щодо ухилення відповідача від проведення експертизи не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки відсутність згоди на медичне втручання та ухилення від проходження експертизи є відмінними поняттями.

Крім того, у справі відсутні докази на підтвердження повідомлення відповідача про призначені ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" дати та часу відбору біологічних зразків крові або слини.

Щодо відмови у визнанні позову ОСОБА_2 зазначила, що визнання позову відбулося не добровільно, під впливом обману та маніпуляцій зі сторони позивача, який просив відкликати позов про позбавлення його батьківських прав, запевнив, що буде добровільно допомагати дитині.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 січня 1999 року до 23 лютого 2011 року.

У період шлюбу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - сина ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 08 січня 2009 року серії НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Великовільмівської сільської ради Сумського району Сумської області, батьком народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_1 .

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 10 липня 2014 року у справі № 587/1491/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі Ѕ частки від його заробітку (доходу), до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалами Сумського районного суду Сумської області від 17 січня 2019 року та Сумського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у справі призначена судово-медична генетична експертиза з метою встановлення батьківства позивача ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_4 .

Судову експертизу у справі не проведено.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Згідно з частиною першою статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

За правилом частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до частини першої статті 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Наведена норма закону регламентує порядок вчинення запису про батька дитини, якщо вона народилася у подружжя.

Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Згідно з усталеною судовою практикою предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) ).

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, зокрема висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 108 ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, зробив висновок, що відсутні підстави вважати, що хтось із учасників судового процесу уникав проведення експертизи.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

За правилом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, у разі якщо необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди були зобов`язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Доведення обставини, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_4, що оспорюється позивачем у цій справі, має істотне значення для її вирішення, зазначений факт може бути встановлено чи спростовано, зокрема шляхом отримання результатів молекулярно-генетичної експертизи.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання/оспорювання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення/спростування батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

19 січня 2019 року ОСОБА_2 отримала копію ухвали Сумського районного суду Сумської області від 17 січня 2019 року, якою призначено у справі судово-медичну генетичну експертизу; зобов`язано ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" відібрати зразки крові у ОСОБА_1, ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_4 ; зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_4 з`явитися до зазначеного комунального закладу 05 лютого 2019 року о 11.00 год для відбору зразків крові.

09 лютого 2019 року та 07 березня 2019 року ОСОБА_2 отримала листи Сумського районного суду Сумської області, у яких повідомлено, зокрема, відповідача про обов`язок прибуття 28 лютого 2019 року та 01 квітня 2019 року до ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" для відбору зразків крові.

Відповідач ОСОБА_2 до суду першої інстанції 27 лютого 2019 року та 01 квітня 2019 року подала заяви, у яких повідомила суд про неможливість прибуття до комунального закладу для відбору зразків крові у зв`язку з тривалою хворобо малолітнього ОСОБА_4, а також з підстав ненадання добровільної згоди на медичне втручання.

10 вересня 2019 року ОСОБА_2 отримала копію ухвали Сумського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, якою призначено у справі судово-медичну генетичну експертизу; доручено ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" здійснити відбір зразків крові та (або) букального епітелію (слини) у ОСОБА_1, ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_4 ; зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_4 з`явитися до зазначеного комунального закладу у визначені ним час та дату для відбору біологічних зразків.

Отже, суд апеляційної інстанції встановив альтернативу відбору біологічних зразків: крові або букального епітелію (слини).

Сумський апеляційний суд листом від 15 жовтня 2019 року повідомив, зокрема, відповідача ОСОБА_2 про її обов`язок прибуття 28 жовтня 2019 року до ОКЗ "Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи" для відбору біологічних зразків.

Доказів отримання зазначеного листа відповідачем матеріали справи не містять, проте, 17 жовтня 2019 року до Сумського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про недоцільність подальшого зупинення провадження у справі, оскільки нею не отримано повідомлень про дату та час прибуття до комунального закладу для відбору біологічних зразків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідач неодноразово разом із дитиною не з`явилася для забору біологічних зразків для проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) з різних причин. Оцінка дій відповідача судами першої та апеляційної інстанції не зроблена.

Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати достовірні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про оспорювання батьківства. Судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК) та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Під час нового розгляду справи суди зобов`язані надати оцінку процесуальній поведінці відповідача, зокрема, чи не є відмова ОСОБА_2 від медичного втручання у тіло її дитини (доступу до тіла дитини) безпосередньою відмовою від проведення судової експертизи, що може мати відповідні процесуальні наслідки для визнання встановленими певних обставин, істотних для вирішення спору. У разі подання такої заяви учасником судового процесу суди не повинні враховувати подальше ухилення від проведення судової експертизи, доводи та підстави такого ухилення, вручення судових повідомлень про призначені дати та час відбору біологічних зразків.

Верховний Суд визнає, що відмова у медичному втручанні (доступ до тіла сторони або дитини) з релігійних, етичних або інших міркувань є підставою для застосування положень частини першої статті 109 ЦПК України.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначавзазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що відповідно до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, 09, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини

від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) ).

Отже, вирішуючи справу про оспорювання батьківства, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін справ.

Верховний Суд зазначає, що під час судового розгляду перевірці підлягають також обставини, чи знала особа, яка оспорює батьківство, в момент реєстрації його батьком дитини, що він не є батьком дитини або за встановлених обставинами справи не могла про це не знати та чим підтверджені ці обставини, якими доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на відсутність підстав вважати, що хтось із сторін уникав проходження експертизи, не навів належної мотивації такого висновку, не здійснив оцінку дій відповідача, ймовірність зв`язку таких дій із непроведенням судової експертизи та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні достатніх мотивів, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, 23).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 25 квітня 2019 рокута постанову Сумського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.