розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, третя особа - державний нотаріус Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Новікова Лариса Володимирівна, про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування за законом,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, третя особа - державний нотаріус Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Новікова Л. В., про визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_2, яка постійно проживала в с. Ганнівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входили всі права та обов`язки, які належали померлій на момент відкриття спадщини, зокрема, право на земельну ділянку (пай) площею 5,65 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. На ім`я ОСОБА_2 був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 5,65 умовних кадастрових гектарів на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району серії

ДП № 0200550, який зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № 249 від 03 лютого 1997 року. Вказаний сертифікат був отриманий власником.

19 березня 2019 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори в.о. державного нотаріуса Верхньодніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте постановою нотаріуса від 19 березня 2019 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати причину пропуску строку для прийняття спадщини поважною, продовжити йому строк для прийняття спадщини та визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 5,65 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_2, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі сертифіката серії ДП № 0200550, зареєстрованого в книзі сертифікатів на земельну частку (пай) 03 лютого 1997 року № 249.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) для ведення сільськогосподарського товарного виробництва без визначення меж земельної частки в натурі (на місцевості), розміром 5,65 га, що розташована на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті бабусі ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі сертифіката серії ДП № 0200550, зареєстрованого в книзі сертифікатів на земельну частку (пай) 03 лютого

1997 року № 249.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що за життя спадкодавця ОСОБА_2 у неї виникло право на земельну частку (пай), оскільки їй було видано відповідний сертифікат, і таке право не втрачається у зв`язку зі втратою правовстановлюючого документа та є предметом спадкування.

Оскільки інші спадкоємці ні за законом, ні за заповітом із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталися, спірна земельна ділянка відумерлою спадщиною не визнавалась, а також враховуючи те, що на момент смерті спадкодавця був живий батько позивача (спадкоємець першої черги), який спадщину після смерті матері не прийняв, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причини пропуску строку прийняття спадщини та задоволення позовних вимог у спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області

від 17 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), як розпорядника землі, яке не було залучено до участі у справі, а тому судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просить суд оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

У вересні 2020 року справа № 173/865/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права за умови відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 4 статті 122 Земельного кодексу України та підпункту 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав незалучення до участі у справі в якості співвідповідача ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області, апеляційний суд належним чином не обґрунтував своє рішення та не вказав, яким чином порушені права управління Держгеокадастру з урахуванням статті

21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, тобто,

в цьому випадку - Ганнівської сільської ради.

Належність спірної земельної ділянки на праві колективної власності Ганнівській сільській раді підтверджується, зокрема, державним актом про право колективної власності та відповіддю ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув.

Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду представник Ганнівської сільської ради наголошував на тому, що рада знала про спадкоємця на цю земельну ділянку, а тому не вирішувала питання про визнання спадщини відумерлою.

Крім того, висновки апеляційного суду виходять за межі доводів апеляційної скарги прокуратури, яка не вказувала на неправильний суб`єктний склад учасників справи та не представляла інтереси Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області.

В ухвалі Верховного Суду від 17 червня 2020 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та подана в строк, передбачений статтею 392 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2020 року прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що посилання касаційної скарги не містять обставин, які свідчать про допущення судом апеляційної інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, прокуратурою визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - Ганнівську сільську раду.

Визнання права на земельну ділянку (пай) за ОСОБА_1 є незаконним та порушує встановлений законом порядок набуття прав на землю сільськогосподарського призначення, майнові інтереси Ганнівської сільської ради щодо володіння та розпорядження землею, передбачені статтею 555 ЦК УРСР.

Разом із тим, зазначений орган зайняв пасивну позицію у відстоюванні інтересів держави, що стало підставою для представництва інтересів держави органом прокуратури.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та

ОСОБА_1 (а.с.15) та онуком ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (баба позивача) (а. с.13-15).

На момент смерті баби позивача був живий батько - ОСОБА_4, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

У листі відділу у Верхньодніпровському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 березня 2019 року повідомлено, що на ім`я ОСОБА_2 був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 5,65 умовних кадастрових гектарів на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району серії ДП № 0200550, який зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № 249 від 03 лютого

1997 року. Вказаний сертифікат був отриманий власником (а. с. 7).

Постановою державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори в.о. державного нотаріуса Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Новікової Л. В. від 19 березня 2019 року було відмовлено представнику позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа (а. с. 42).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року (460-20) , касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування за законом.

Статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат на земельну частку (пай).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що на ім`я ОСОБА_2 (баби позивача) був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) площею 5,65 умовних кадастрових гектарів на території Ганнівської сільської ради Верхньодніпровського району серії ДП № 0200550, який зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № 249 від 03 лютого

1997 року. Вказаний сертифікат був отриманий власником (а. с. 7). Проте на момент звернення до суду із позовом сертифікат було втрачено.

З метою реалізації свого спадкового права ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори, проте постановою державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори в.о. державного нотаріуса Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Новікової Л. В. від 19 березня 2019 року було відмовлено представнику позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини та в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).

Аналогічні положення закріплені у статтях 1217, 1261, 1268 ЦК України.

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (720/95) має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Відповідно до положень статей 15-1, 122 ЗК України розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності (землі запасу) відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (15-2015-п) , Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що Положенням про

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

від 17 листопада 2016 року № 308 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Дніпропетровської області.

Відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, щодо якого відсутні правовстановлюючі документи, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до повноважень якого відноситься питання розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, є належним відповідачем у справі за позовом про визнання права на земельну частку (пай), про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від

20 січня 2020 року у справі № 623/901/18, від 28 жовтня 2020 року у справі

№ 731/92/20, підстави для відступу від якого відсутні.

Таким чином, доводи касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду про те, що ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке не було залучено до участі у справі, є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності, є безпідставними та спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у спірних правовідносинах.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як розпорядника землі, яке не було залучено до участі у справі, а тому судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню.

Колегія суддів із зазначеним висновком погоджується з огляду на наступне.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.

Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії апеляційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів, а тому встановивши, що суд першої інстанції порушив вимоги цивільно-процесуального законодавства та не залучив усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові з цих підстав.

Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що така відмова не позбавляє його права у передбаченому законом порядку звернутися із відповідним позовом із правильним зазначенням суб`єктного складу учасників процесу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.