Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович, про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно.

Уточнена позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що він був власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22 липня 1999 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради. Інша 1/2 частина цієї квартири належала ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 30 березня 2000 року. Враховуючи, що у червні 2006 року йому потрібно було їхати у відрядження, він надав ОСОБА_2 довіреність для того, щоб вона оформила від його імені договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири з ОСОБА_4 .

Також між ним та ОСОБА_2 існувала домовленість про укладання договору довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_2 мала його доглядати.

У вересні 2010 року він дізнався, що замість договору довічного утримання 15 червня 2006 року він підписав договір дарування ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та одночасно з цим видав довіреність на ім`я ОСОБА_2 на право укладення договору купівлі-продажу іншої 1/2 частини цієї квартири з ОСОБА_4

ОСОБА_3 вважає, що договір дарування від 15 червня 2006 року був укладений внаслідок помилки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., реєстровий номер 1097, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та зобов`язати ОСОБА_2 повернути прийняту у нього 1/2 частину цієї квартири.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року у складі судді Домусчі Л. В. позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 15 червня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., реєстровий номер 1097.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року за нововиявленими обставинами.

Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 30 жовтня 2016 року їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 12 червня 2006 року, за декілька днів до укладення між ними договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, уклав із ОСОБА_5 попередній договір про наміри спільної діяльності, у якому зобов`язався не відчужувати в місячний строк належну йому частину вказаної квартири, для забезпечення фінансування їх з ОСОБА_5 спільного бізнес-проекту та за необхідності продати вказану частину квартири для отримання коштів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року у складі судді Нікітіної С. Й. заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року за нововиявленими обставинами задоволено.

Скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно.

Зупинено провадження у цій справі до встановлення правонаступників (спадкоємців) ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2017 року у складі судді Ільченко Н. А. прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно.

Відновлено провадження у цій справі.

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року замінено ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 рокуу складі судді Єршової Л. С. позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі частини п`ятої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Ухвалу суду мотивовано тим, що у судові засідання, призначені на 03 червня 2019 року, 10 жовтня 2019 року, 05 грудня 2019 року та 04 лютого 2020 року, позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення та довідковий лист про сповіщення про час та місце розгляду справи. Заяв про розгляд справи у відсутність позивача на адресу суду не надходило.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції постановив, що справа тривалий час перебуває на розгляді Приморського районного суду м. Одеси, з 2016 року, питання щодо поновлення порушених прав та інтересів у справі досі не вирішено. Залишення позову ОСОБА_1 без розгляду матиме своїм наслідком те, що позивач, а також інші особи, які беруть участь у справі, будуть позбавлені права на доступ до правосуддя. Крім того, матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи 03 червня 2019 року та 04 лютого 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року і залишити в силі ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не застосував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30 березня 2020 року в справі № 757/26167/15-ц (провадження № 61-11844св19), від 15 червня 2020 року в справі № 755/9719/17 (провадження № 61-39626св18) та від 07 серпня 2020 року в справі № 405/8125/15-ц (провадження № 61-4801св20), щодо застосування частини п`ятої статті 130, частини п`ятої статті 223, пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки позивач та його представник були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи і повторно не з`явилися в судове засідання.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У вересні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року і витребувано з Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 2-6059/11.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм права вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Частиною п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовується матеріалами справи, що справа на повторному розгляді перебуває в провадженні суду першої інстанції з 18 квітня 2018 року і протягом тривалого періоду часу представник ОСОБА_1 адвокат Пятигорець В. І. брав участь в судовому розгляді справи і подавав численні клопотання. Крім того, адвокат Пятигорець В. І. брав особисту участь в судовому засіданні суду першої інстанції 04 лютого 2020 року, що підтверджується журналом судового засідання. Зазначене свідчить про те, що позивач не втратив інтересу до розгляду справи та є зацікавлений у її розгляді по суті.

Щодо неявки ОСОБА_1 та його адвоката Пятигорець В. І. в судове засідання суду першої інстанції 03 червня 2019 року, то матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення позивача та його адвоката про час та місце розгляду справи.

07 жовтня 2019 року та 10 жовтня 2019 року адвокат ОСОБА_1 Пятигорець В. І. подав до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 10 жовтня 2019 року, у зв`язку з тим, що він в цей день буде брати участь у розгляді кримінальної справи, а позивач знаходиться поза межами України, тому не зможе особисто бути присутнім в судовому засіданні.

05 грудня 2019 року судове засідання в суді першої інстанції було відкладено за клопотанням представника відповідача у зв`язку із необхідністю виклику свідків.

Також матеріали справи не містять доказів про належне повідомлення позивача та його адвоката про час та місце розгляду справи 04 лютого 2020 року.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 07 липня 1989 року в справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним. Відтак в кожному випадку скаржник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Особа на власний розсуд користується своїми процесуальними правами, обов`язками відповідно до зазначених положень, а також положень, визначених статтями 43, 49 цього Кодексу, але зобов`язана здійснювати їх добросовісно відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України.

ЄСПЛ у рішенні від 18 жовтня 2005 року в справі "МПП "Голуб" проти України" відзначив, що право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Загалом ЄСПЛ у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 759/4107/17-ц (провадження № 61-21253св19), від 15 квітня 2020 року в справі 3 201/10953/18-ц (провадження № 61-7240св19), від 21 жовтня 2020 року в справі № 756/13550/16-ц (провадження № 61-12557св20).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та повертаючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційним судом обґрунтовано було враховано, що: вказана справа тривалий час перебуває на розгляді Приморського районного суду м. Одеси (з 2016 року); позивач протягом усього часу розгляду цієї справи добросовісно виконував свої обов`язки і не втратив інтерес до її вирішення по суті.

Колегія суддів погоджується із тим, що суд апеляційної інстанції правильно врахував, що обставин справи, які б свідчили про те, що позивач здійснює свої права та обов`язки недобросовісно, не встановлено. Позивач не відмовлявся в будь-який опосередкований спосіб від своїх вимог, і в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про втрату його інтересу до позову, а відтак, використаний судом першої інстанції процесуальний засіб у виді залишення позовної заяви без розгляду не є пропорційним досягнутій цілі обмеження права позивача на судовий захист.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не спростовують висновків суду та не впливають на правильність його судового рішення, оскільки апеляційним судом правильно було враховано тривалість розгляду справи, процесуальну поведінку учасників процесу, а також необхідність забезпечення права заявників на доступ до правосуддя, яке встановлено статтею 6 Конвенції.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 березня 2020 року в справі № 757/26167/15-ц (провадження № 61-11844св19), від 15 червня 2020 року в справі № 755/9719/17 (провадження № 61-39626св18) та від 07 серпня 2020 року в справі № 405/8125/15-ц (провадження № 61-4801св20), оскільки рішення у цих справах ухвалені за інших фактичних обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду