розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Згурівська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 травня 2020 року у складі судді Денисенко Н. О.та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Згурівська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, який належав померлій на праві приватної власності.

Він та ОСОБА_2 є спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за заповітом від 07 травня 1996 року по 1/2 частки спадкового майна кожен. Вони у встановленому порядку прийняли спадщину. Інші спадкоємці відсутні.

Відповідно до рішення Згурівського районного суду Київської області від 10 листопада 2010 року у справі № 2-445/10 за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, проте вона не має можливості та бажання оформляти свою частку у праві власності.

Зазначав, що нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з тим, що у нього відсутні правовстановлюючі документи на спірний житловий будинок.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 26 травня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1, як спадкоємцем за заповітом померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, право власності на 1/2 частину житлового будинку, літера БТІ "А-1", 1968 року побудови, та на 1/2 частину господарських будівель та споруд, а саме: ганок, без літери, 1989 року побудови, погріб із шиєю, літера БТІ "Б", 1978 року побудови; літню кухню, літера БТІ "В", 1986 року побудови, сарай, літера БТІ "Г", 1986 року побудови, вбиральню, літера БТІ "Д", 1989 року побудови, колодязь, літера БТІ "№ 5", 1968 року побудови, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Згурівського районного суду Київської області від 10 листопада 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами як за спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Цим рішенням суду встановлено, що спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 від 07 травня 1996 року в рівній частці є ОСОБА_1 .

Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спірного житлового будинку, оскільки відсутні документи, які б підтверджували належність спірного будинку ОСОБА_3 . Позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірне майно в нотаріальній конторі, тому його право підлягає судовому захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 травня

2020 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, побудованими до 21 січня 1997 року, належав ОСОБА_3 на законних підставах і він є спадкоємцем за заповітом 1/2 частки спадкового майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й залишити позов без розгляду.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо порушення порядку звернення до суду першої інстанції із позовною заявою та подання позовної заяви без дотримання вимог статей 175 та 177 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 365/698/19-ц із Згурівського районного суду Київської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, розглянули позовну заяву ОСОБА_1, яка не відповідає вимогам пункту 8 частини третьої статті 175, відповідно до якого позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, та частини сьомої статті 177 ЦПК України, згідно з якою до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача, що призвело до порушення судами норм процесуального права й ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Суди не врахували, що у додатку до позовної заяви у переліку документів відсутні документи, що підтверджують повноваження представника позивача, який підписав та подав її до суду, відтак, позовна заява не відповідає вимогам закону та підлягає залишенню без руху на стадії відкриття провадження без розгляду справи по суті.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Також зазначив, що позов до суду ним пред`явлено з додержанням норм процесуального права, що було перевірено судами при відкритті провадження у справі та подальшому судовому розгляді.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Законодавством передбачено, що моментом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Спадщина - у разі її прийняття спадкоємцем - вважається прийнятою з моменту відкриття спадщини, незалежно від того, чи видано свідоцтво про право на спадщину і коли воно видано.

Питання щодо прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 регулюється законом, чинним до 01 січня 2004 року ( ЦК УРСР (1540-06) ).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 526 ЦК УРСР).

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особамяк тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом (стаття 534 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до статті 560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 1/2 частки спадкового майна кожен та у встановленому порядку прийняли спадщину. Спадкова справа відкрита. Інших спадкоємців не встановлено (а. с. 46-72).

До спадкової маси входить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, який відповідно до технічного паспорта станом на 13 травня 1988 року складався із житлового будинку літера БТІ "А-1", 1968 року побудови, господарських будівель та споруд: погріб із шиєю, літера БТІ "Б", 1978 року побудови; літня кухня, літера БТІ "В", 1986 року побудови, сарай, літера БТІ "Г", 1986 року побудови, вбиральня, літера БТІ "Д", 1989 року побудови, колодязь, літера БТІ "№ 5", 1968 року побудови.

У 1989 році за життя спадкодавця був побудований ганок, без літери, що вбачається із технічного паспорта від 02 серпня 2019 року (а. с. 11-14). Відповідно до вказаного технічного паспорта у період з 2013-2019 років (після смерті спадкодавця) було побудовано ще господарські будівлі та споруди, які не входять до спадкового майна.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 10 листопада 2010 року (справа № 2-445/10) за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, як за спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Цим судовим рішенням також встановлено, що спадкоємцем за заповітом у рівній частці є ОСОБА_1 (а. с. 10).

Згідно з матеріалами спадкової справи та цивільної справи № 2-445/10, які судами досліджено, позивач у встановленому порядку прийняв спадщину й рішенням Згурівського районного суду Київської області від 10 листопада 2010 року встановлено належність спадкового будинку спадкодавцю.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, побудованими до 21 січня 1997 року, належав ОСОБА_3 на праві власності, а ОСОБА_1 як спадкоємцю за заповітом після її смерті належить 1/2 частка спадкового майна, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263- 264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності повноважень представника позивача - адвоката Костенка О. М., на підписання та подачу позовної заяви є безпідставними, оскільки останнім надані належні документи, які підтверджують його повноваження, що спростовується матеріалами справи.

Разом з тим зазначені доводи були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.