Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 5 червня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяла

у борг грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США і зобов`язалась повернути позику протягом тридцяти днів від дня пред`явлення ОСОБА_1 про

це першої вимоги.

На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноручно склала розписку.

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з вимогою повернення позики.

05 жовтня 2013 року чоловік відповідача - ОСОБА_3 частково повернув частину позичених ОСОБА_2 коштів у розмірі 1 000,00 дол. США.

27 грудня 2014 року в рахунок часткового виконання зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 повернула грошові кошти в розмірі 200,00 дол. США.

Протягом 2015-2016 років, до 16 червня 2016 року, відповідач та її близькі родичі повертали борг частково по 100,00, 200,00 та 300,00 дол. США, всього

на суму 3 800,00 дол. США, про що вона, ОСОБА_1, складала розписки, які залишились у відповідача.

Станом на час звернення до суду залишок боргу становить 26 200,00 дол. США.

У добровільному порядку відповідач борг не повертає.

Також ОСОБА_1 посилаючись на те, що неправомірними діями

ОСОБА_2 їй завдано значних душевних страждань, тобто моральної шкоди, розмір розумного та справедливого відшкодування цієї шкоди визначила в сумі 85 000,00 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути

з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі

26 200,00 дол. США, 85 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та судовий збір у розмірі 8 034,60 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року

у складі судді Галась І. А. позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 26 200,00 доларів США.

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку,

що позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов`язань відповідно до укладеного між ними договору позики щодо повернення суми позики, а отже позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основною сумою позики

в розмірі 26 200,00 дол. США підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що позивач не довела належними та допустимими доказами завдання їй моральних страждань, а також обставин, за яких

їй завдана морально шкоди, якими діями чи бездіяльністю така шкода завдана, чим підтверджується вина відповідача у завданні їй моральної шкоди та розмір такої шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 березня 2020 року скасовано

й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що останній платіж за договором позики відповідачем у добровільному порядку здійснено

в 2013 році, отже з 2013 року почався перебіг строку позовної давності, який закінчився в 2016 році, тобто в червні 2019 року позов подано з пропуском строку позовної давності.

При цьому Апеляційний суд не взяв до уваги розписки про повернення частини боргу, складені у 2016 році, посилаючись на те, що розписка боржника про повернення частини боргу повинна зберігатись у боржника для доведення розміру заборгованості, що зменшився, отже така розписка не може зберігатись у самого кредитора. Обставини ж щодо повернення частини боргу в 2013 році сторони не заперечували.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року скасувати

й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо часу внесення останнього платежу за договором позики т а стверджує, що цей платіж був

Як на підставу касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року посилається на те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року

у справі № 64/366-10, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15,

від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-1103цс16 та постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання заперечень щодо змісту й вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до Верховного Суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Деснянського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 5 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 кошти в розмірі 30 000,00 дол. США на короткий термін зі строком повернення протягом 30 днів з моменту вимоги, про що ОСОБА_2 склала відповідну розписку і це сторонами не заперечується.

Також сторони не заперечують, що з вимогою про повернення коштів позивач звернулась до відповідача в 2013 році. ОСОБА_1 зазначає про це в позовній заяві та в касаційній скарзі.

ОСОБА_2 визнає, що 5 жовтня 2013 року в рахунок погашення боргу сплатила 1 000,00 дол. США.

Відповідач категорично заперечує проти посилання у позовній заяві на розписку, складену 16 червня 2016 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 отримала

в рахунок погашення боргу 300,00 дол. США, та на якій міститься запис: "прошу ускорить возврат всех денег", зазначаючи про те, що обставини складення цього доказу невідомі, оригінал цього документа відсутній.

Інші докази, які б підтверджували обставини повернення ОСОБА_2 боргу або його частини в 2016 році у справі відсутні.

У відзиві на позов ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК (1618-15) України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив

з того, що позов є обґрунтованим, однак позовна давність для звернення

з вимогою про стягнення боргу за договором позики сплила.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 6, 526, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору

та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої

ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш

як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти

в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач має підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього,

з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Суди встановили, що 05 червня 2012 року відповідач згідно з договором позики отримала від позивача 30 000,00 дол. США на короткий термін, які зобов`язувалась повернути протягом 30 з дня першої вимогу.

У судовому засіданні сторони не заперечували і не спростовували написання зазначеної розписки і передачі позивачем відповідачу грошових коштів у борг

у зазначеному розмірі та на вказаних умовах.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала, що вимогу про повернення коштів вона пред`явила вперше у 2013 році, що відповідачем не заперечувалось, отже ця обставина не підлягає доказуванню. Обов`язок щодо повернення боргу

не виконано, чого сторони також не заперечують.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про

це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку

зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Переривання перебігу позовної давності, встановлене статтею 264 ЦК України, передбачає, що наслідком вчинення особою певних дій є переривання перебігу строку, що почався, а після такого переривання перебіг позовної давності починається заново. Стаття 264 ЦК України передбачає дві підстави для переривання перебігу позовної давності: 1) вчинення (пред`явлення) позову

до одного з кількох боржників або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; 2) вчинення зобов`язаною особою дій,

що свідчать про визнання боргу чи іншого обов`язку.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто зазначена норма ЦК України (435-15) пов`язує можливість захисту порушеного права

з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку

Отже, з огляду на умови розписки про повернення боргу у строк протягом 30 днів з дня пред`явлення про це вимоги і на встановлені у справі обставини щодо неповернення позики на першу вимогу, яка мала місце у 2013 році, а також недоведеність обставин, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності, апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення прав позивача й обґрунтованість позову про стягнення боргу за договором позики та про необхідність відмовити у позові через сплив позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист порушеного цивільного права.

Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин

та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладених у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, висловленим

у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі

№ 64/366-10, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, предметом позову в яких є стягнення боргу за договором позики, укладеним

у формі розписки, і така форма свідчить про його реальний характер. У справі

№ 6-1103цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про недоведеність сторонами укладення договору позики в письмовій формі та обґрунтованість висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Також касаційний суд погоджується з рішенням апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки воно є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська