розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І. в справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання недійсним договору,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 88332-CRED, за умовами якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 6 000 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 вересня 2009 року.

Банк зазначив, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 20 жовтня 2010 року між банком та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки № 167.

Вимоги кредитного договору банк виконав у повному обсязі, надавши обумовлені ним кредитні кошти.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання та станом на 14 квітня 2013 року допустив заборгованість у загальному розмірі 15 435,57 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4 518,69 доларів США, заборгованості по процентам у розмірі 10 152,05 доларів США та штрафів: 31,29 доларів США (фіксована частина), 733,54 доларів США (процентна складова), ПАТ КБ "ПриватБанк" просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 184,01 доларів США, що еквівалентно 113 330,17 грн, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ПАТ "Акцент-Банк" 10 000,00 грн.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

Свої вимоги мотивував тим, що кредитний договір від 13 вересня 2007 року № 88332-CRED укладений з порушенням його прав як споживача та з порушенням його істотних умов.

Зазначав, що споживчий кредит не може бути визначено в іноземній валюті та в ньому повинно бути зазначено, що банк надає кредит у розмірі 30 300,00 грн, що дорівнює еквіваленту 6 000 доларів США.

Посилаючись на порушення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 13 вересня 2007 року № 88332-CRED з моменту його укладання.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 відмовлено, провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ "Акцент-Банк" закрито. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не було надано графіка погашення кредиту та процентів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що в результаті укладання між банком та ОСОБА_1 кредитного договору права останнього порушені не були, укладання договору в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства, тому суд не вбачав суперечності кредитних відносин за спірним договором звичайним умовам кредитування.

Закриваючи провадження у справі за позовними вимогами до ПАТ "Акцент-Банк", суд першої інстанції виходив з того, що позов підсудний суду господарської юрисдикції.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором станом на 14 квітня 2013 року, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 4 518,69 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 9 963,83 доларів США, а всього 14 482,52 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 квітня 2013 року складало 115 715,33 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення кредиту та процентів за період з 24 травня 2008 року по 14 квітня 2013 року є обґрунтованими та такими, що заявлені в межах строку позовної давності. В іншій частині вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 є такими, що заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявляв відповідач.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2016 року скасовано, справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення кредиту та процентів за договором за період з 24 травня 2008 року по 14 квітня 2013 року, оскільки позивач звернувся до суду в межах 5 річного строку позовної давності.

Проте, судом апеляційної інстанції не було враховано положення статті 533 ЦК України та необхідність визначення гривневого еквіваленту заборгованості станом на день ухвалення судового рішення.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 13 вересня 2007 року № 88332-CRED, яка утворилася станом на 14 квітня 2013 року, у загальному розмірі 14,482,52 доларів США, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 4 518,69 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 9 963,83 доларів США. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом 24 травня 2013 року, тобто більше ніж через 5 років після останнього 23 квітня 2008 року погашення заборгованості за кредитним договором. В той же час позовну заяву подано банком в межах 5 років після встановленого кредитним договором строку повернення кредиту 10 вересня 2009 року. Таким чином, враховуючи положення частини другої статті 1050 ЦК України, до стягнення з відповідача підлягала заборгованість за спірним кредитним договором за період з 24 травня 2008 року по 14 квітня 2013 року за тілом кредиту в розмірі 4 518,69 доларів США та по процентам в сумі 9 963,83 доларів США.

Після нездійснення відповідачем 12 травня 2008 року чергового платежу за кредитним договором банк з позовом до відповідача про стягнення штрафів звернувся до суду 24 травня 2013 року, тобто після спливу строку позовної давності у 5 років з дати порушення відповідачем права банку за кредитним договором, а тому позовні вимоги банку в частині стягнення штрафів задоволенню не підлягали.

Крім того, позивач на момент видачі валютного кредиту мав відповідну ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, тому видача валютного кредиту і вираження суми зобов`язання відповідача у іноземній валюті є правомірною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У березні 2020 року справа № 202/26139/13-ц передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скаржника не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

В матеріалах справи відсутні первинні документи та графік погашення кредиту та процентів, лише на підставі яких можливо встановити наявність кредитної заборгованості та факт надання кредитних коштів у відповідній валюті, а також суми коштів, які були повернуті відповідачем. Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

Разом з тим, не надано доказів правомірності застосування підвищеного відсотка за користування кредитними коштами.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, засобом погашення грошового зобов`язання може бути лише національна валюта України, натомість суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість у іноземній валюті.

Крім того, банком було пропущено позовну давність зі зверненням до суду з відповідним позовом.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 13 вересня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 88332-CRED, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 6 000 доларів США, зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та строком користування до 10 вересня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" було укладено договір поруки № 167, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя обмежується розміром 10 000,00 грн.

Станом на 14 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором складала 15 435,57 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 квітня 2013 року складало 123 330,17 грн, у тому числі: 4 518,69 доларів США заборгованість за кредитом; 10 152,05 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 31,29 доларів США штраф (фіксована частина); 733,54 доларів США штраф (процентна складова) ( том 1, а.с.4-12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що "приписи ЦПК України (1618-15) як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду" (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)".

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що апеляційний суд судові повістки-повідомлення направляв ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ( том 2, а.с.42).

Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень на ім`я ОСОБА_1 за вказаною адресою судова повістка-повідомлення про розгляд справи 03 квітня 2018 року повернулася до апеляційного суду із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (том 2, а. с. 45).

Отже, за загальним правилом повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлених про дату, час і місце розгляду справи. Тому відсутні визначені процесуальним законом докази належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про призначений розгляд справи апеляційним судом на 03 квітня 2018 року.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, про що позивач зазначає у касаційній скарзі.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

Відповідно до ч. 4 ст. 401 ЦПК України під час попереднього розгляду справи суд касаційної інстанції наділений повноваженням скасовувати судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

З таких обставин, постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.