розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 вересня 2016 року ОСОБА_2 перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Влітку 2018 року ОСОБА_3 разом із сином переїхала проживати до своєї матері, у зв`язку з чим ОСОБА_2 був вимушений звернутися до Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації. Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 надано дозвіл зустрічатися з малолітнім сином ОСОБА_4 кожної середи та неділі з 11-00 год. до 15-00 год. в присутності матері. ОСОБА_3 зазначене рішення органу опіки та піклування не виконувала та чинила перешкоди у зустрічах з дитиною.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 разом з сином повернулася до ОСОБА_2 і вони знову стали проживати однією сім`єю.

Однак у травні 2019 року ОСОБА_2 разом із сином переїхала проживати до своєї матері в с. Мухівці Немирівського району Вінницької області, внаслідок чого батько фактично позбавлений можливості бачити сина та брати участь у його вихованні. При спробах зустрітися ОСОБА_3 влаштовує конфліктні ситуації, позбавляючи як батька ОСОБА_2, так і діда ОСОБА_1 можливості брати участь у вихованні малолітнього ОСОБА_4 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідно до вимог статей 157, 159, 257 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) просили зобов`язати ОСОБА_3 не чинити їм перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4, визначивши спосіб їхньої участі у вихованні сина та онука ОСОБА_4, шляхом спілкування з дитиною кожного дня з 15-00 год. до 20-00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2020 року у складі судді Алєксєєнка В. М. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 .

Визначено порядок і спосіб участі у спілкуванні та вихованні батьку дитини ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 шляхом спілкування з дитиною кожного дня з 15-00 год. до 20-00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_3 .

Визначено порядок і спосіб участі у спілкуванні та вихованні дитини діду ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_4 шляхом спілкування з дитиною кожного дня 15-00 год. до 20-00 год. без присутності матері дитини ОСОБА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач позбавила позивачів, батька та діда дитини, можливості спілкуватися з сином та онуком і рівноправно брати участь у його вихованні, не виконує рішення органу опіки та піклування, тому зобов`язав її не чинити перешкод позивачам у спілкуванні з дитиною кожного дня без присутності матері дитини, оскільки такий спосіб участі батька та діда дитини відповідає інтересам дитини, її віку, поведінці батьків, між якими немає порозуміння, що може негативно вплинути на розвиток дитини, психічний та фізичний стан.

Крім того, суд зазначив, що в матеріалах справи відсутній обґрунтований розрахунок заявлених витрат на правничу допомогу, що унеможливлює стягнення в повному розмірі витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, які заявлені у квитанції про їх сплату, тому суд вважав за необхідне їх зменшити до 2 500,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2020 року в частині визначення способів участі ОСОБА_1, ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 та в частині розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 шляхом систематичних побачень з сином кожної середи та неділі з 11-00 год. до 15-00 год. в присутності матері ОСОБА_3 за місцем проживання матері дитини.

Визначено спосіб участі діда ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 шляхом систематичних побачень з онуком кожної середи та неділі з 11-00 год. до 15-00 год. в присутності матері ОСОБА_3 за місцем проживання матері дитини.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції постановив, що за наявності рішення органу опіки і піклування, яким встановлено способи участі ОСОБА_2 у вихованні дитини, повнота і обґрунтованість якого не спростована жодною із сторін, невиконання якого відповідачем і стало підставою для звернення позивачів до суду з позовом, а також враховуючи те, що ОСОБА_3 в апеляційній скарзі погодилася на визначені органом опіки і піклування способи участі ОСОБА_2 у вихованні дитини.

Таким чином, саме такий спосіб участі батька та діда у вихованні дитини та спілкуванні з ним повною мірою відповідатиме інтересам як дитини, так і батьків і діда, та забезпечить участь батька в різних аспектах життя дитини на даному етапі її розвитку.

Матеріали справи не містять доказів укладання між позивачами та адвокатом Примаковою В. В. договору про надання правової допомоги до 06 листопада 2019 року, квитанція про сплату послуг за правничу допомогу датована 19 липня 2019 року, позивачами не надано доказів на підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявники зазначили застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржуване рішення всупереч вимогам статей 141, 157, 159, 257 СК України, статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" та Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, без врахування інтересів дитини та позивачів, а також позбавивши дитину можливості спілкуватись з найріднішими для неї людьми, оскільки спілкування з дитиною з 11-00 год. до 15-00 год., в період обіду та денного сну дитини, на переконання заявників, практично неможливе.

Крім того, судом апеляційної інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, підтверджених квитанцією від 19 липня 2019 року № 1.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що ОСОБА_3 і на даний час не виконує рішення суду, чинить позивачам перешкоди у спілкуванні з дитиною, влаштовує конфлікти, позбавляючи позивачів можливості брати участь у вихованні дитини, що підтверджується відповідями Немирівського відділу поліції Національної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 15 липня 2020 року, 24 липня 2020 року, 10 серпня 2020 року на звернення позивачів.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У липні 2020 року заявниками у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року і витребувано з Немирівського районного суду Вінницької області цивільну справу № 140/1984/19.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

25 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виконавчим комітетом Муховецької сільської ради Немирівського району Вінницької області зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Під час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2, у сторін народився син ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2, виданим 23 листопада 2017 року Немирівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07 жовтня 2019 року у справі № 146/1346/19 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_3 .

03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Немирівської районної державної адміністрації із заявою про участь у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір`ю.

Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації від 30 жовтня 2018 року № 2 "Про участь батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_4 " ОСОБА_2 дозволено зустрічатися з малолітнім сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, кожної середи та неділі з 11-00 год. до 15-00 год. в присутності матері.

Із відповідей Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України від 07 серпня 2019 року № 7038/228/01-19 та № 7071/228/02-19, від 02 вересня 2019 року № 7733/228/01-19 вбачається, що ОСОБА_2 звертався до Немирівського відділу поліції із заявами щодо невиконання ОСОБА_3 рішення комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації від 30 жовтня 2018 року № 2, оскільки ОСОБА_3 чинить перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином.

Згідно із відповідями Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України від 07 серпня 2019 року № 7054/228/01-19, від 21 серпня 2019 року ОСОБА_3 зверталася до Немирівського відділу поліції із заявами щодо непорозумінь із чоловіком ОСОБА_2 .

Згідно із довідкою Комунального закладу "Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка" від 13 серпня 2019 року у ОСОБА_4, 2017 року народження, діагностовано невротичні реакції, рекомендовано консультація психолога.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим захистом інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції про права дитини).

На рівні внутрішнього законодавства України урахування найкращих інтересів дитини передбачено у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має застосовуватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із статтею 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (стаття 159 СК України).

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага ( 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, 78).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюютьс, у тому числі, і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (рішення ЄСПЛ у справі "Kruskic v. Croatia" від 25 листопада 2014 року, 108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність" (рішення ЄСПЛ у справі "Bogonosovy v. Russia" від 05 березня 2019 року, 82).

Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 19 СКУкраїни встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевих державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад у межах їх компетенції. Справами опіки і піклування у селищах і селах безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад (стаття 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, пункт 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (866-2008-п) , абз. 1, 2 пункту 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29 травня 1999 року № 34/166/131/88, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680 (z0387-99) ).

Згідно з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав" (v0003700-07) , висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, які підтверджують викладені у ньому обставини.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення порядку спілкування батька і діда з сином і онуком обов`язковою є наявність письмового висновку органу опіки та піклування та участь його представника у судовому засіданні. Однак у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами, є лише рішення Комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації від 30 жовтня 2018 року № 2 "Про участь батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_4, 2017 року народження". Це рішення Комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації стосується питання участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_4 і було прийнято ще до звернення ОСОБА_2 до суду з позовом у цій справі. Питання участі діда ОСОБА_1 у вихованні онука ОСОБА_4 органом опіки та піклування взагалі не вирішувалося.

З огляду на заявлені позовні вимоги у справі бере участь Служба у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області.

Незважаючи на необхідність встановлення обставин, визначених у статтях 158, 159 СК України, орган опіки та піклування обмежився лише усними твердженнями про можливість задоволення позовних вимог у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Всупереч вимогам статей 89, 263- 264 ЦПК України суд першої інстанції під час розгляду справи на вказані норми законодавства України увагу не звернув, не встановив усіх обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права не виправив.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду справи висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19, оскільки рішення у цих справах ухвалені за інших фактичних обставин.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, не виконані вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оскаржувані судові рішення не є законними і обґрунтованими у зв`язку з чим підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі статті 411 ЦПК України.

Під час нового розгляду справи з метою її повного, всебічного та справедливого вирішення в межах процесуальних повноважень суду необхідно витребувати висновок Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області, та забезпечити участь всіх учасників справи для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.