У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що вона на підставі наказу від 05 вересня 2016 року №472/ДН-лс була прийнята на посаду провідного інженера у Структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 06 вересня 2016 року.

Наказом відповідача від 14 липня 2017 року № 11198/ДН-ос її було звільнено із займаної посади з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, про що зроблена відмітка у трудовій книжці.

На день звільнення їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року до 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова допомога у розмір одного середньомісячного заробітку, яка згідно із статтею 44 КЗпП України становить 27 988,81 грн.

Заборгованість із заробітної плати становить: за березень 2017 року - 6 369,56 грн, квітень 2017 року - 3 418,91 грн, травень 2017 року - 10 577,55 грн, червень 2017 року - 0,00 грн та липень 2017 року - 9 622,79 грн, але їй було виплачено лише аванс за березень 2017 року у розмірі 2 000 грн.

Решта належних їй до виплати сум підприємством не виплачені.

Зазначені дії власника або уповноваженого органу є незаконними, оскільки згідно з вимогами частини першої статті 47, частини першої статті 116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться у день звільнення, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Також підприємство відповідно до вимог частини першої статті 117 КЗпП України повинно виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 18 липня 2017 року до 04 липня 2018 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь: суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в розмірі 27 988,81 грн; суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 18 липня 2017 року до 04 липня 2018 року в розмірі 85 923,20 грн та донарахування по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 04 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") на користь ОСОБА_1 суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в загальній сумі 30 085,80 грн.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року по день ухвалення рішення 04 липня 2018 року в розмірі 205 044 грн.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 2 351,29 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем не надано сертифікату Торгово-промислової палати України. Враховуючи те, що для суб`єктів господарювання із зони АТО сертифікат Торгово-промислової палати є єдиним належним і достатнім документом, що підтверджує форс-мажор (обставини непереборної сили) як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, відповідач відповідних доказів відсутності своєї вини не надав, тому суд не знаходить підстав для висновку про відсутність вини підприємства відповідача у нездійсненні розрахунку з позивачем.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 04 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Наданий відповідачем Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав для невиплати заробітної плати позивачу та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Також апеляційний суд зазначив про те, що жодних дій, що спричинили втрату фінансових та кадрових документів, позивачем не вчинялося. Натомість працівник не може брати на себе ризики роботодавця та нести тягар відповідальності у вигляді позбавлення передбаченої законом оплати праці та відповідних гарантій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року АТ "Українська залізниця" подало касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 04 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ "Українська залізниця" мотивована тим, що сам по собі факт перебування позивача у трудових відносинах станом на квітень 2017 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки за змістом статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, у зв`язку з чим рішення судів попередніх інстанцій є помилковими.

Відсутня вина відповідача у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання АТ "Укрзалізниця" своїх обов`язків перед позивачем.

При визначенні середньомісячної заробітної плати позивач керувався неналежними доказами (розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній території України у місті Донецьку).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Харкова.

19 серпня 2020 року справа № 639/3491/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала на залізниці з 1980 року.

На підставі наказу від 05 вересня 2016 року № 472/ДН-лс ОСОБА_1 із 06 вересня 2016 року була прийнята на посаду провідного інженера сектору екології технічного відділу за переведенням з Управління ДП "Донецька залізниця" до Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Наказом від 14 липня 2017 року № 11198/ДН-ос позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці.

У повідомленні начальника структурного підрозділу "Юридична служба" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 27 травня 2019 року зазначено, що виробничі підрозділи Донецької та Луганської дирекцій залізничних перевезень регіональної філії "Донецька залізниця", розташовані на тимчасово не контрольованих територіях Донецької та Луганської областей, що сприяє загрозі життя уповноважених осіб при знаходженні на території виробничих підрозділів, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності. Таким чином, на підконтрольній владі України території відсутні оригінали кадрових та фінансових документів по структурному підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" за період з 16 березня до 17 липня 2017 року (день звільнення).

За березень місяць нарахована заробітна плата у сумі 2 835,88 грн та отримана 24 липня 2017 року у касі міста Лиман. Сума нарахованої заробітної плати за період з 01 березня до 15 березня 2017 року обліковується на балансі дирекції. Станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати відсутня.

До вказаного повідомлення додана довідка структурного підрозділу "Юридична служба" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 27 травня 2019 року про доходи ОСОБА_1, провідного інженера виробничого підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" за період з березня до липня 2017 року, з якої судами встановлено те, що за березень 2017 року позивачу нараховано 3 566,33 грн, фактична кількість відпрацьованих годин 71, утримано 730,45 грн, до видачі 2 835,88 грн. За інші місяці вказаного періоду нарахування у довідці відсутні.

Згідно з відомістю на виплату грошей № 32 за березень 2017 року позивач отримала 2835,88 грн.

Разом з тим, ОСОБА_1 надані розрахунки заробітної плати СП "ДДЗП" філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" за березень, квітень, травень, червень та липень 2017 року із зазначенням видів нарахувань, утримання, сум до виплати та лікарняних, відпусток та зазначено про те, що згідно із штатним розписом СП "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" її оклад на посаді провідного інженера технічного відділу складав 5 065 грн.

Згідно з наказом Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" від 20 березня 2017 року № 154 "Про підвищення годинних тарифних ставок та посадових окладів" посадові оклади працівників ПАТ "Укрзалізниця", встановлені штатними розписами станом на 28 лютого 2017 року, було підвищено з 01 березня 2017 року на 25 %, отже для розрахунку заборгованості використовується оклад в розмірі 6 331 грн.

Виходячи із розрахункових листів і внутрішніх нормативних документів АТ "Укрзалізниця", в тому числі колективного договору, позивачем проведено розрахунки заборгованості по заробітній платі з вирахуванням обов`язкових утримань за березень (6 466,55 грн), квітень (3 418,91 грн), травень (10 577,55 грн) 2017 року. Також вказано, що в червні 2017 року їй була надана відпустка без збереження заробітної плати з 20 до 30 червня 2017 року на 8 робочих днів на підставі наказу.

Однак, за період з 01 до 06 червня 2017 року було надано 5 днів відпустки за минулий період, оплата за які складає 1 502,25 грн, та за період з 07 до 19 червня 2017 року надано 13 днів чергової відпустки, оплата за які складає 3 905,85 грн, а разом оплата відпустки без урахування обов`язкових утримань за період з 01 до 19 червня 2017 року складає 5 408,10 грн. Сума до виплати за липень 2017 року з урахуванням утримань складає 9 622,79 грн, з яких: заробітна плата з урахуванням належних утримань - 815,72 грн, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням належних утримань - 1 672,03 грн та вихідна допомога з урахуванням належних утримань - 7 135,04 грн.

ОСОБА_1 надано розрахунок, згідно з яким сума належних, але не виплачених їй сум становить 30 085,80 грн, які складаються із: заробітної плати в розмірі 10 695, 90 грн; допомоги по тимчасовій непрацездатності - 3 050,24 грн; щорічної відпустки за період з 29 травня до 19 червня 2017 року - 5 016,02 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за колективним договором - 2 516,57 грн; компенсації за невикористану відпустку при звільненні - 1 672,03 грн; вихідної допомоги при скороченні штату - 7 135,04 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 110 КЗпП Українивстановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України (322-08) , Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19) дійшла висновку, що АТ "Укрзалізниця" є правонаступником ДП "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації АТ "Укрзалізниця" (21 жовтня 2015 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення матеріального та процесуального права достатньої уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (березень-червень 2017 року), в результаті чого визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу чи печатки підприємства.

Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки довідці АТ "Укрзалізниця" про доходи ОСОБА_1 від 27 травня 2019 року № 429/2, відповідно до якої позивачу у березні 2017 року була нарахована заробітна плата у розмірі 3 566,33 грн та виплачена заробітна плата у розмірі 2 835,88 грн, що підтверджується її підписом у відомості про виплату грошей № 32 за березень 2017 року, а за квітень-липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України

від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017 (62/2017) , нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено колегією суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18). Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.

Такі ж висновки висловлені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19).

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця", засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця", регіональною філією "Донецька залізниця" обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вищеперелічених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, не перевірив доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 757/6109/19-ц (провадження № 61-10555св20).

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.