розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Будулуци М. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 грудня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_1 укладено договір № 10-003093-01 про видачу та обслуговування кредитної міжнародної пластикової картки VISA, за умовами якого банк відкриває держателю картковий рахунок № НОМЕР_1 в гривнях, випускає кредитну картку типу Visa Gold та виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання картки, розмір кредитного ліміту складає 50 000,00 грн.

На забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов договору 12 грудня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

У результаті неналежного виконання боржником умов договору станом на 30 листопада 2016 року виникла заборгованість у розмірі 105 185,00 грн з яких: 50 898,91 грн заборгованості за кредитом, 19 266,25 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості, 2 450,00 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа), 32 569,84 грн заборгованості за нарахованими процентами.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Енергобанк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь 105 185,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Енергобанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк звернувся до суду за захистом порушеного права поза межами позовної давності, про застосування якої просили відповідачі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2017 року скасовано, позов ПАТ "Енергобанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Енергобанк" 2 365,13 грн заборгованості за кредитним договором. В іншій частині позову ПАТ "Енергобанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права. У результаті неналежного виконання позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в межах позовної давності, про застосування якої просили відповідачі.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ПАТ "Енергобанк" задоволено. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що заборгованість за кредитним договором у розмірі 105 185,00 грн виникла за період з 28 січня 2013 року до 30 листопада 2016 року. Останній платіж, направлений на погашення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 здійснила 10 лютого 2015 року в розмірі 232,00 грн. Відповідно до довідки про рух коштів на картковому рахунку позичальника ОСОБА_1 постійно користувалася рахунком у період з 24 грудня 2012 року до 10 лютого 2015 року. Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про пропуск банком позовної давності з щомісячних платежів за період з 28 січня 2013 року до 29 грудня 2013 року є необґрунтованим та таким, що не узгоджується зі встановленими судом фактичними обставинами справи.

Апеляційний суд не надав оцінки тому, що з огляду на наявність розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053" (1079-2014-р) , банк не мав права нараховувати штрафи на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором у період з 14 квітня 2014 року до 04 листопада 2014 року, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, та дійшов передчасних висновків про відсутність підстав для стягнення штрафів, нарахованих станом на 30 листопада 2016 року.

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2017 року скасовано, позов ПАТ "Енергобанк" задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2012 року № 10-003093-01 у розмірі 86 707,25 грн.

У іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 2.6 кредитного договору від 12 грудня 2012 року строк дії кредитної лінії становить один рік з моменту підписання сторонами цього договору та продовжується на той же строк і на тих же умовах, якщо не пізніше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії кредитної лінії, за умови, що з боку держателя відсутня прострочена заборгованість за кредитом та/або обслуговуванню карткового рахунку та жодна із сторін в установленому договором порядку не заявить про припинення строку дії кредитної лінії.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що сторонами за кредитним договором було заявлено про припинення строку дії кредитної лінії. Відповідно до довідки про рух коштів на картковому рахунку позичальника, ОСОБА_1 у період з 24 грудня 2012 року до 10 лютого 2015 року продовжувала користувалася рахунком. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо припинення строку дії договору 12 грудня 2013 року.

З урахуванням положень Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 (1053-2014-р) та від 05 листопада 2014 року № 1079-р (1079-2014-р) позивач мав право нараховувати штрафні санкції у період до 14 квітня 2014 року та в період з 05 листопада 2014 року до 01 грудня 2015 року, що згідно з розрахунком становить: 4 059,82 грн - штраф за виникнення простроченої заборгованості, 1 550,00 грн - штраф за виникнення простроченої заборгованості (константа).

Встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, апеляційний дійшов висновку про стягнення у солідарному порядку з відповідачів на користь банку заборгованості за тілом кредиту у сумі 50 898,91 грн, заборгованості за нарахованими процентами у сумі 32 569,84 грн, заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості у сумі 2 438,50 грн, заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа) у сумі 800,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2017 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для відмови у позові з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки кредитний договір не припинив свою дію, суперечать усталеній судовій практиці, викладеній у постановах Верховного Суду України. Матеріалами справи підтверджується, що строк дії картки закінчився 27 грудня 2013 року. Відповідно до пункту 5.4 кредитного договору держатель картки повинен щомісячно погашати в повному обсязі суму мінімального платежу, розмір якого визначається у звіті. Таким чином, суд помилково не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності. Суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14, від 06 листопада 2014 року у справі № 6-31730св14 та у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 не подавали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 243/132/17-ц із суду першої інстанції, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 12 грудня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_1 укладено договір № 10-003093-01 про видачу та обслуговування кредитної міжнародної пластикової картки VISA, за умовами якого банк відкриває держателю картковий рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті - гривні та випускає кредитну картку типу Visa Gold, виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання картки, розмір кредитного ліміту складає 50 000,00 грн. Строк дії картки становить один рік.

Згідно з тарифами за відкриття та обслуговування пакета "Кредитна карта VISA" ОСОБА_1 встановлено відсоткову ставку за користування кредитними коштами в розмірі 35 % річних.

У пункті 2.6 кредитного договору визначено, що строк дії кредитної лінії становить один рік з моменту підписання сторонами цього договору. Якщо не пізніше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії кредитної лінії, за умови, що з боку держателя відсутня прострочена заборгованість за кредитом та/або обслуговуванню карткового рахунку та жодна із сторін в установленому договором порядку не заявить про припинення строку дії кредитної лінії, термін дії кредитної лінії продовжується на той же строк і на тих же умовах.

Згідно з пунктом 5.4 кредитного договору держатель зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня строку дії платіжного періоду та за умови, що сума мінімального платежу перевищує розмір пільгової частини мінімального платежу, а також у інших випадках, передбачених правилами, щомісяця погашати в повному обсязі суму мінімального платежу, розмір якої визначається у звіті-рахунку.

Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення мінімального платежу чи виникнення овердрафту держатель зобов`язаний додатково сплатити на користь банку штраф у розмірі, передбаченому тарифами.

На забезпечення належного виконання позичальником виконання умов договору 12 грудня 2012 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору згідно з доданим банком до позовної заяви розрахунком станом на 30 листопада 2016 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 105 185,00 грн, з яких: 50 898,91 грн - заборгованість за кредитом, 19 266,25 грн -заборгованість за штрафами за прострочення заборгованості, 2 450,00 грн -заборгованість за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа), 32 569,84 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Відповідно до довідки про рух коштів на картковому рахунку позичальника ОСОБА_1 постійно користувалася рахунком у період з 24 грудня 2012 року до 10 лютого 2015 року.

Останній платіж у розмірі 232,00 грн, направлений на погашення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 здійснила 10 лютого 2015 року.

07 грудня 2016 року ПАТ "Енергобанк" направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, яка станом на 30 листопада 2016 року становить 105 185,00 грн. Вимога банку відповідачами не виконана.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти за кредитним договором від 12 грудня 2012 року № 10-003093-01, однак належним чином не виконувала зобов`язання з погашення кредиту та сплати процентів за його користування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки факти отримання грошових коштів та неналежного виконання умов кредитного договору щодо погашення заборгованості не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Умовами кредитного договору від 12 грудня 2012 року № 10-003093-01 визначено, що строк дії кредитної лінії становить один рік з моменту підписання сторонами цього договору. Якщо не пізніше ніж за 45 календарних днів до закінчення терміну дії кредитної лінії, за умови, що з боку держателя відсутня прострочена заборгованість за кредитом та/або обслуговуванню карткового рахунку та жодна із сторін в установленому договором порядку не заявить про припинення строку дії кредитної лінії, термін дії кредитної лінії продовжується на той же строк і на тих же умовах.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до довідки про рух коштів на картковому рахунку позичальника ОСОБА_1 постійно користувалася рахунком у період з 24 грудня 2012 року до 10 лютого 2015 року.

Зазначені обставини ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами, а тому аргументи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими та були предметом дослідження суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Водночас, перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості, апеляційний суд не звернув увагу на окремі складові кредитної заборгованості, зазначені позивачем у розрахунку.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення кредитної заборгованості за період з 28 січня 2013 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 105 185,00 грн з яких: 50 898,91 грн заборгованості за кредитом, 19 266,25 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості, 2 450,00 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа), 32 569,84 грн заборгованості за нарахованими процентами.

Урахувавши положення Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) , розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (1053-2014-р) та від 05 листопада 2014 року № 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053" (1079-2014-р) , відповідно до яких позивач мав право нараховувати штрафні санкції у період до 14 квітня 2014 року, та в період з 05 листопада 2014 року до 01 грудня 2015 року, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, апеляційний дійшов висновку про стягнення у солідарному порядку з відповідачів на користь банку, у тому числі заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості у сумі 2 438,50 грн та заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа) у сумі 800,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, Верховний Суд встановив, що висновки апеляційного суду про стягнення заборгованості з урахуванням характеру її складових, зокрема щодо одночасного стягнення двох різновидів штрафу за одне і те саме порушення умов договору, не відповідають вимогам закону з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 та у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 761/25925/15-ц (провадження № 61-18780св18).

Пунктами 1.12 та 1.13 тарифів за відкриття та обслуговування пакета "Кредитна картка Visa" передбачено два види штрафів: за виникнення простроченої заборгованості (50 грн + 0,2 % в день від суми простроченої заборгованості); штраф за користування перелімітом (несанкціонованим овердрафтом) - 0,2 % в день від суми переліміту (т. 1, а. с. 26).

Проте апеляційний суд на зазначені норми матеріального права та обставини справи уваги не звернув і помилково стягнув з відповідачів одночасно 2 438,50 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості та 800,00 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа), що є фактично подвійним стягненням за одне і те саме порушення умов договору.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Енергобанк" заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості у розмірі 800,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 800,00 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа) скасувати.

Ухвалити у справі у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення 800,00 грн заборгованості за штрафами за виникнення простроченої заборгованості (константа) відмовити.