розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області в складі судді Цімбота В. І. від 16 листопада 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду в складі колегії суддів: Кожух О. А., Куштана Б. П., Мацунича М. В. від 23 січня 2020 року,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації про скасування дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 25 червня 2001 року вона була прийнята на посаду медичної сестри Відділення інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні. Наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 21 червня 2016 року № 57-0 їй оголошено догану за неналежне ведення медичної документації. У подальшому наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 08 липня 2016 року № 63-0 їй оголошено догану за порушення нею принципів медичної деонтології. Наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 14 липня 2016 року № 426-к її звільнено з посади медичної сестри Відділення інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням нею без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Накладене на неї стягнення та звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки їй не відомо за які проступки до неї застосовано дисциплінарні стягнення, вважає, що такі застосовано без законних підстав і з порушенням порядку їх застосування.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2016 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі - медичною сестрою Міжгірської районної лікарні. Скасовано накази від 21 червня 2016 року № 57-о, від 08 липня 2016 року № 63-о по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА про оголошення ОСОБА_1 догани. Стягнуто із Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без нарахування загальнообов`язкових платежів з 15 липня 2016 до 16 листопада 2016 року в сумі 6 768,67 грн. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав, що накази про оголошення ОСОБА_1 доган за неналежне ведення медичної документації і за порушення принципів медичної деонтологіє не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу Сектора охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Міжгірського районного суду від 16 листопада 2016 року змінено. Абзаци другий, четвертий та шостий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні. Стягнуто із Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 липня 2016 по 16 листопада 2016 року в розмірі 8 677,38 грн, який визначено без утримання обов`язкових податків та платежів. Вирішено питання про судовий збір. У решті вимог відмовлено.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції фактично погодився з висновком суду про скасування наказів від 21 червня 2016 року № 57-о, від 08 липня 2016 року № 63-0 по Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА про оголошення ОСОБА_1 догани, та поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі. У той же час, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом неправильно зазначено посаду, на яку слід поновити позивача - ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді медичної сестри (палатної) відділення інтенсивної терапії та анестезіології Міжгірської районної лікарні. Крім того, судом першої інстанції невірно визначено середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2020 року Сектор охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Міжгірського районного суду від 16 листопада 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року та прийняти нове судове рішення про відмову в позові.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме частини другої статті 104 ЦК України та статті 240-1 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справах: № 314/4750/16-ц; № 761/2275/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суд захистив її право у визначений законом спосіб, тобто на підставі положень статті 235 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 302/701/16 з Міжгірського районного суду Закарпатської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що наказом від 25 червня 2001 року № 152 ОСОБА_1 прийнята на посаду медичної сестри Відділення інтенсивної терапії Міжгірської районної лікарні (станом на червень-липень 2016 року - відділення інтенсивної терапії та анастезіології ).

Наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 21 червня 2016 року № 57-о ОСОБА_1 оголошено догану а неналежне ведення медичної документації. Підставою для оголошення догани стали: пропозиція комісії, створеної наказом Сектору охорони здоров`я від 15 червня 2016 року № 56-о "Про проведення службового розслідування"; доповідна записка в.о. старшої медичної сестри ОСОБА_2 ; акт про відмову від дачі пояснень від 21 червня 2016 року ОСОБА_1 щодо фактів, викладених у доповідній записці в.о. старшої медичної сестри ОСОБА_2 ; подання адміністрації Міжгірської районної лікарні.

У подальшому, наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 08 липня 2016 року № 63-0 медичній сестрі ОСОБА_1 оголошено догану за порушення нею принципів медичної деонтології. Підставою для оголошення догани стали подання директора Міжгірської районної лікарні від 22 червня 2016 року № 54/01-08 та № 55/01-08, доповідні записки заступника директора Міжгірської районної лікарні з лікувальної роботи ОСОБА_3, лікаря - анастезіолога ОСОБА_4 від 22 червня 2016 року, акт від 24 червня 2016 року з пропозицією ОСОБА_1 надати пояснення до 30 червня 2016 року щодо невиконання нею своїх функціональних обов`язків.

Наказом сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 14 липня 2016 року № 426-к ОСОБА_1 звільнено з посади медичної сестри Міжгірської районної лікарні на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним невиконанням нею без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Підставами для видачі цього наказу є: акт комісії з проведення службового розслідування від 13 липня 2016 року (яким встановлено, що 14 червня 2016 року біля 17:00 год. мав місце випадок порушення ОСОБА_1 її функціональних обов`язків - невиконання призначень чергового лікаря згідно листка призначень, невиконання постійного сестринського догляду за хворим, порушення техніки проведення внутрішньовенної інфузії, котре могло спричинити погіршення загального стану хворого ОСОБА_5 з можливим летальним наслідком; доповідна записка директора Міжгірської районної лікарні ОСОБА_6 від 15 червня 2016 року; акт про порушення функціональних обов`язків медичної сестри ОСОБА_1, що могло спричинити летальні наслідки від 14 червня 2016 року; акт про ненадання пояснень від 13 липня 2016 року; копії наказів від 21 червня 2016 № 57-о та від 08 липня 2016 року № 63-о про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Наказом Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА від 14 липня 2016 року № 427-к внесено зміни у попередній наказ - зазначено про звільнення позивача з 14 липня 2016 року.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна норма передбачена й у частині другій статті 149 КЗпП України, згідно якої за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Частиною першою статті 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

2) звільнення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 22 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України суд повинен з`ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв`язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладений на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України в пункті 23 постанови, за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положень або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Судами встановлено, що позивача неодноразово притягували до дисциплінарної відповідальності, 21 червня та 08 липня 2016 року до позивача було застосовано догану, а 14 липня 2016 року звільнено за пунктом 3 частини1 статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення став проступок вчинений позивачем 14 червня 2016 року Таким чином, після застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани 08 липня 2016 позивач не скоїла знов дисциплінарного проступку, звільнення її за проступок, який мав місце 14 червня 2016 року та скоєний до винесення доган, унеможливлював розірвання трудових відносин сторін з ініціативи власника за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Тому суди дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача правової підстави для звільнення позивача з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Безпідставним є посилання касаційної скарги на те, що оскільки суди наказ про звільнення позивача з роботи не скасували, відповідно остання й не може бути поновлена на посаді на правильність висновків суду про часткове задоволення позову не впливає, оскільки це обов`язок роботодавця привести свої накази у відповідність до закону, суд захистив право позивача у відповідності із вимогами статті 235 КЗпП України.

Висновки судів не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення частково позову про визнання незаконними оспорюваних наказів з метою відновлення порушених прав позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун