Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 469/716/17

провадження № 61-3979св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яку замінено на ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання права власності на частину житлового будинку за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 1996 року вона є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 1996 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її колишній чоловік ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 06 квітня 1999 року відділом реєстрації актів громадського стану Краснопільської сільської ради Березанського районну Миколаївської області, який був власником іншої 1/2 частини зазначеного будинку.

Відповідно до заповіту від 15 серпня 1996 року ОСОБА_4 заповів належну йому 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 своїй племінниці ОСОБА_5 .

З 1999 року до сьогоднішнього дня ОСОБА_3 не оформлювала права власності на 1/2 частину будинку, не користувалась ним, не вносила плату за нього, не здійснювала ремонт та не претендує на вказане майно.

ОСОБА_1 на час відкриття спадщини проживала з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю, доглядала його, годувала, останній час перед смертю він знаходився на її утриманні. Також вона приватизувала земельні ділянки, на яких розташований спірний житловий будинок, протягом всього часу після смерті ОСОБА_4, тобто більше десяти років, здійснювала догляд за будинком, поточний ремонт обох частин будинку, оплату всіх належних платежів, користувалася будинком відкрито та безперервно до теперішнього часу, має на руках оригінали документів на вказаний житловий будинок, що, на її думку, достатньо підтверджує факт добросовісного володіння нею вказаною нерухомістю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Гапоненко Н. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач та третя особа вчасно звернулися до нотаріуса про прийняття спадщини на спірну 1/2 частину будинку, свідоцтва про право на спадщину не видавались, однак третя особа ОСОБА_3 у передбаченому частиною першою статті 53 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ) порядку від спадщини не відмовлялась, тому наявні підстави для висновку, що вона відповідно до вимог чинного на той час законодавства набула права власності на спірне майно за заповітом. Таким чином, позивач пред`явила позов до неналежного відповідача.

Крім того, позивач знала про те, що спірна 1/2 частина будинку належала її колишньому чоловіку ОСОБА_6, який помер і спадщину після якого прийнято відповідачем і третьою особою, тому володіння позивачем часткою померлого у праві власності на нерухомість не можна вважати добросовісним і підстави для застосування до спірних правовідносин норми статті 344 ЦК України відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2018 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин вимог статті 344 ЦК України через те, що позивач була обізнана, хто є власником спірної частини будинку, а тому володіння позивачем вказаною частиною будинку не можна вважати добросовісним.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції про те, що позивач пред`явила позов до неналежного відповідача, оскільки третя особа належним чином прийняла спадщину за заповітом. Однак суд першої інстанції помилково вказав про відсутність правових підстав для застосування вимог статті 344 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки такий висновок щодо обґрунтованості позовних вимог є передчасним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 не зверталася до відповідних органів для отримання свідоцтва про право власності на спірну 1/2 частину будинку, отриману за заповітом, а також на її заяву від 23 листопада 2017 року до Березанської державної нотаріальної контори Миколаївської області про те, що вона не бажає приймати спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_4, а також на доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 є власником спірної 1/2 частини будинку на підставі рішення виконавчого комітету Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 12 липня 2011 року № 19.

Крім того, заповіт від 15 вересня 1996 року не відповідає вимогам Закону України "Про нотаріат" (3425-12) .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і витребувано із Березанського районного суду Миколаївської області цивільну справу № 469/716/17.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 1996 року у справі № 2-139 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про реальний поділ домоволодіння задоволено.

Здійснено реальний поділ житлового будинку АДРЕСА_2 як спільного майна подружжя та визнано за кожним з подружжя право власності на 1/2 частину домоволодіння.

На підставі зазначеного рішення до інвентаризаційної справи на вказаний будинок внесено відомості про право власності на 1/2 частину будинку за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і зареєстровано право власності на 1/2 частку будинку за ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 липня 2017 року № 92853116 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

З довідки виконкому Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області вбачається, що ОСОБА_1 з 1974 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з державними актами на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 038740 від 12 квітня 1998 року та серії ІІІ-МК № 038739 від 12 квітня 1998 року ОСОБА_1 належать на праві приватної власності земельні ділянки на АДРЕСА_1 .

Березанська державна нотаріальна контора Миколаївської області листом від 12 жовтня 2017 року № 925/01-16 повідомила Березанський районний суд Миколаївської області, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори зверталися ОСОБА_2, який є сином спадкодавця, ОСОБА_7, на користь якої спадкодавцем складено заповіт, та ОСОБА_1, як особа, яка на час смерті проживала разом із спадкодавцем однією сім`єю. Спадкоємців, які відмовились від прийняття спадщини, немає, свідоцтва про право власності на спадщину до теперішнього часу не видавались.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 19 квітня 2002 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Краснопільської сільської ради Березанського району Миколаївської області про визнання заповіту від 15 серпня 1996 року недійсним відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що "умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном".

У постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 924/925/17 та від 22 травня 2018 року в справі № 922/1574/17 зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення.

Відповідно до статті 1223 ЦК України та статті 524 ЦК Української РСР право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (статтях 529- 532 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Аналогічне за змістом правило передбачено статтею 548 ЦК Української РСР.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що спадкоємцем власника 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 є ОСОБА_3, як спадкоємиця за заповітом. У порядку, встановленому положеннями статті 533 ЦК Української РСР, ОСОБА_3 від спадщини в шестимісячний строк не відмовлялась. Також не відмовилась від власності в порядку, визначеному статтею 347 ЦК України.

Однак ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1 залучена до участі в справі в якості третьої особи, а не відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц).

Виходячи зі змісту та підстав заявлених позовних вимог у цій справі, позивач пред`явила позов до неналежних відповідача у справі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки його пред`явлено до неналежного відповідача.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, їм дана належна правова оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк