треті особи: ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, про виселення і вселення

за касаційною скаргою адвоката Дячука Павла Миколайовича як представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Черевка П. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів та його вселення.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року. Однак відповідачі на його прохання звільнити квартиру не реагують та чинять йому перешкоди в користуванні власністю.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11 червня 2019 року позов задовольнив. Усунув перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні ним права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з указаної квартири. Вселив ОСОБА_1 до спірної квартири.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачі знялися з реєстрації у спірній квартирі, однак звільнити її відмовляються, чим чинять позивачу перешкоди в користуванні його власністю.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 20 листопада 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 28 листопада 2019 року, адвокат Дячук П. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року і постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального і процесуального права.

Так, ухвалюючи рішення суди не надали оцінки тому, що спірна квартира була предметом іпотеки, право власності на яку набув іпотекодержатель в позасудовому порядку шляхом визнання за собою права власності на неї, і не застосували правовий висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, що при виселенні іпотекодавця з предмета іпотеки суд повинен визначити, чи кредит брався для купівлі предмету іпотеки. Якщо кредит брався для купівлі іпотеки, то суд може виселити колишнього власника без надання іншого житлового приміщення. Якщо кредит брався для інших цілей, а не для купівлі предмета іпотеки, то колишнього власника можна виселити лише з наданням іншого житлового приміщення.

20 листопада 2019 року суд апеляційної інстанції без належного сповіщення про дату і час розгляду апеляційної скарги провів судове засідання, за результатами якого відхилив апеляційну скаргу, не надавши стороні відповідачів змоги належним чином реалізувати право на судовий захист.

Суд першої інстанції відкрив провадження у справі попри те, що позивач при зверненні до суду з цим позовом не в повному розмірі сплатив судовий збір, оскільки ним заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, проте сплату судового збору було здійснено лише за одну вимогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

04 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 грудня 2015 року з ОСОБА_8, якому вона належала на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16 травня 2015 року з ОСОБА_9

16 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знялися з реєстрації у спірній квартирі, однак звільнити її відмовляються.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та вселення позивача до неї у зв`язку з набуттям ним права власності.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Разом з тим відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Матеріали справи містять договір іпотеки від 29 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_9 і ОСОБА_2, за умовами якого ОСОБА_2 на

забезпечення виконання договору позики від 29 грудня 2011 року передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 16 травня 2015 року ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_9 спірну квартиру, яка продавцю на підставі належала договору про задоволення вимог іпотекодержателя (аркуш справи 13, том 1), після чого ОСОБА_8 її відчужив ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року (аркуш справи 4, том 1).

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Стаття 109 ЖК України встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення.

Зокрема, частиною першою статті 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Згідно з частиною другою статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку" є передбачуваними.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Однак суд першої інстанції не дослідив факт переходу права власності на спірну квартиру до позивача та не надав правової оцінки запереченням відповідачів на позов, що викладені у відзиві на позовну заяву (аркуші справи 130-134, том 1); не встановив обставин придбання відповідачами спірної квартири; не з`ясував джерела коштів, за які її було придбано, від чого залежить наявність (відсутність) підстав для застосування частини другої статті 109 ЖК УРСР, та не обґрунтував своє рішення відповідно до таких обставин.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення не виправив, не спростував доводів апеляційної скарги про те, що позивач просить виселити відповідачів з квартири, яка на забезпечення виконання договору позики була передана в іпотеку, однак придбана не за рахунок кредитних коштів, а тому їх виселення з неї без надання іншого жилого приміщення законом не передбачене, в результаті чого дійшов передчасних висновків про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Встановлення фактичних обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору, враховуючи, що відповідачі зазначали, що спірне майно придбане за особисті кошти та передане в іпотеку.

За таких обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до порушення прав відповідачів.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними

обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на

новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило

встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.