розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

за касаційною скаргою адвоката Орел Руслани Володимирівни як представника ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Біліч І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування домоволодінням на АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідачі не проживають у спірному домоволодінні без поважних причин понад 6 місяців, тому на підставі статей 71, 72 ЖК України є такими, що втратили право користування житловим будинком.

ОСОБА_1 просив позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 10 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки норми ЖК України (5464-10) не регулюють спірних правовідносин.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що відповідачі не проживали та не користувались спірним домоволодінням, тому з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України, підлягають визнанню такими, що втратили право користування спірним житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 16 травня 2019 року, адвокат Орел Р. В. як представник ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членами його сім`ї.

Тому в цьому випадку позивач повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Крім цього, відмова апеляційного суду перенести засідання за клопотанням адвоката і розгляд справи без захисника є порушенням статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

14 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Ковальчук Я. Г. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга подана для вчинення дій, що спрямовані на перешкоджання позивачу реалізувати законне право власності. Відповідачі не мають законного права користуватися домоволодінням позивача. Висновок суду першої інстанції, що відповідачі "колишні члени сім`ї наймача" - позивача, хибний, безпідставний, ґрунтується на формальних припущеннях відповідачів. У позивача є своя сім`я, і її справжній член це дружина, з чим і погодилась апеляційна інстанція.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Згідно з актом депутата Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 серпня 2018 року у спірному домоволодінні зареєстрована: дружина власника - ОСОБА_4, а також зареєстровані, але не проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга адвоката Орел Р. В. як представника ОСОБА_3 подана до Верховного Суду 16 травня 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

На обґрунтування заявлених вимог позивач указував про те, що відповідачі не проживають у спірному домоволодінні понад шість місяців, що відповідно до статей 71, 72 ЖК УРСР є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України (435-15) .

Однак апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, у результаті чого дійшов помилкових висновків про задоволення позову з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК УРСР.

Так, статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Встановивши підстави та межі заявлених позивачем вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач як власник спірного домоволодіння, який вважає, що реєстрація місця проживання відповідачів порушує його права власника, звернувся з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування його будинком, оскільки вони шість місяців у ньому не проживають, обравши неналежний спосіб захисту порушеного права користування власністю.

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні спору по суті заявлених вимог є обґрунтованими.

Аргументи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду перенести засідання за клопотанням адвоката і розгляд справи без адвоката є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на увагу не заслуговують, оскільки відповідачі належним чином були повідомлені про розгляд справи в апеляційному суді 26 вересня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи, а клопотання їх адвоката про відкладення розгляду справи надійшло до суду 01 жовтня 2019 року, тобто після постановлення оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 536,80 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Орел Руслани Володимирівни як представника ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 року залишити в силі.