У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2018 року розпорядженням міського голови № 145-к Дериземлю О. І. було призначено виконуючою обов`язки начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління житлово-комунального господарства за строковим трудовим договором з 11 вересня 2018 року до заповнення вакансії відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) .

В цей же день було укладено строковий трудовий договір, згідно положень підпункту 7.1 пункту 7 якого строк дії договору встановлено з 11 вересня

2018 року до заповнення вакансії.

18 лютого 2019 року розпорядженням № 41-к "Про переведення ОСОБА_2 " на посаду начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління житлово-комунального господарства з 20 лютого 2019 року переведено головного спеціаліста відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління житлово-комунального господарства ОСОБА_2, що була зарахована до кадрового резерву на цю посаду.

19 лютого 2019 року розпорядженням Смілянського міського голови № 42-к від 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, у зв`язку із закінченням строку договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Своє звільнення позивачка вважала незаконним та необґрунтованим, крім того, вважала явним порушенням чинного законодавства зарахування ОСОБА_2 до кадрового резерву з подальшим переведенням її на вищу посаду без проходження курсів підвищення кваліфікації, стажування, за відсутності рекомендацій атестаційної комісії на призначення на вищу посаду.

Позивачка вказувала, що з 18 лютого 2019 року по 27 лютого 2019 року перебувала на лікарняному, тому її було звільнено з вище вказаної посади в період тимчасової непрацездатності.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати розпорядження № 41-к від 18 лютого 2019 року "Про переведення ОСОБА_2 " та № 42-к "Про звільнення ОСОБА_1 " з поновленням її на роботі; зобов`язати Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради нарахувати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також просила визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду із позовом та поновити його, оскільки обставини її звільнення з посади їй стали відомими лише 27 лютого 2019 року після закінчення лікарняного.

22 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом з аналогічним предметом, однак, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року провадження у справі було закрито, а позивачу роз`яснено право на звернення із таким позовом у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано поважними причини пропуску строку на звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлено його.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області № 42-к від 18 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області.

Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 191 298,40 грн.

Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь держави судовий збір в розмірі 1 53680 грн.

Допущено рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про: визнання незаконним та скасування розпорядження виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області № 42-к від 18 лютого 2019 року про звільнення

ОСОБА_1 з посади в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області; поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області; стягнення з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 191 298,40 грн, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 було порушено норми КЗпП України (322-08) , оскільки в порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України позивачку було звільнено в період її тимчасової непрацездатності. Так як суд зробив висновок про незаконне звільнення позивачки, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження № 41-к від 18 лютого 2019 року "Про переведення ОСОБА_2 ", суд першої інстанції виходив із того, що вказане спірне розпорядження є актом індивідуальної дії та стосується безпосередньо прав та обов`язків третьої особи, а відтак у позивача відсутні правові підстави для його оскарження.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області оскаржив його в апеляційному порядку, де просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня

2020 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Смілянської міської ради задоволено частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня

2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про: визнання незаконним та скасування розпорядження виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області № 42-к від 18 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області; поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області; стягнення з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 191 298,40 грн; стягнення з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області на користь держави судового збору в розмірі 1 536,80 грн; допущення рішення до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області. Прийнято в цих частинах нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження від 18 лютого 2019 року № 42-к "Про звільнення ОСОБА_1 " з поновленням на роботі; зобов`язання Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; звернення рішення суду до негайного виконання - відмовлено.

Судові витрати виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі

2 305,20 грн компенсовано за рахунок Держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні з 18 лютого 2019 року по 27 лютого 2019 року не є підставою для скасування розпорядження секретаря Смілянської міської ради № 42-к від 18 лютого 2019 року про звільнення позивачки з роботи з 19 лютого 2019 року та поновлення на роботі, оскільки вона працювала за трудовим договором із визначеним строком, встановленим за погодженням сторін договору.

У зв`язку з тим, що апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі, позовні вимоги про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення судового рішення до негайного виконання також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року та залишити в силі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року.

Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, мотивована тим, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові відносини та гарантують неможливість звільнення у період тимчасової непрацездатності. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 жовтня

2019 року у справі № 310/2284/17, постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, постанові Верховного Суду від 29 січня

2020 року у справі № 320/7991/16, постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 405/1526/17-ц, постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, постанові Верховного Суду від 08 липня

2020 року у справі № 752/11686/18, постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18, постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, що не було враховано апеляційним судом під час винесення оскаржуваної постанови. Крім того, заявниця вказує, що зарахування ОСОБА_2 до кадрового резерву відбулося з порушенням норм чинного законодавства.

Доводи інших учасників справи

12 січня 2021 року Виконавчий комітет Смілянської міської ради Черкаської області через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

24 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 вересня 2018 року виконавчий комітет Смілянської міської ради в особі міського голови Цибка О. О. та ОСОБА_1 уклали строковий трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 приймається на роботу для виконання посадових обов`язків начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКГ.

Строк дії договору встановлено з 11 вересня 2018 року до заповнення вакансії відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) . Роботодавцем за договором є виконавчий комітет Смілянської міської ради.

Розпорядженням міського голови Смілянської міської ради № 145-к

від 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 призначено виконуючою обов`язки начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління житлово-комунального господарства за строковим трудовим договором з 11 вересня 2018 року до заповнення вакансії відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (2493-14) .

Розпорядженням секретаря Смілянської міської ради № 41-к від 18 лютого

2019 року переведено ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКГ на посаду начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКГ з 20 лютого 2019 року як таку, що зарахована до кадрового резерву на цю посаду.

Розпорядженням секретаря Смілянської міської ради № 42-к від 18 лютого

2019 року звільнено ОСОБА_1 19 лютого 2019 року у зв`язку із закінченням строку договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

З 18 лютого 2019 року по 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції повністю не відповідають.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі змістом розпорядження Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області від 18 лютого 2019 року № 42-к позивачку звільнено з роботи з посади в.о. начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКН 19 лютого 2019 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, тобто за закінченням строку дії договору.

Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту доведена відповідачем під час розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується зібраними у справи доказами, так як розпорядження секретаря Смілянської міської ради № 41-к від 18 лютого 2019 року про переведення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКГ на посаду начальника відділу капітального будівництва та управління житловим фондом управління ЖКГ

з 20 лютого 2019 року як таку, що зарахована до кадрового резерву на цю посаду є чинним.

Отже, розпорядженням секретаря Смілянської міської ради № 42-к від 18 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України є правомірним та обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування судом.

Таким чином, Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.

Разом з цим, з матеріалів справи відомо, що згідно листка непрацездатності серії АДФ № 827673, ОСОБА_1 з 18 лютого 2019 року по 27 лютого

2019 року перебувала на лікарняному.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов неправильного висновку про те, що звільнити працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року (va06p710-19) № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постановах Верховного Суду

від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження

№ 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18) та від 11 червня 2020 року у справі

№ 481/1043/17 (провадження № 61-37451св18).

Верховний Суд враховує, що розпорядження про звільнення позивачки видано 18 лютого 2019 року, тобто у період, коли позивачка була непрацездатна.

Порушення прав позивачки, а саме звільнення її у день перебування на лікарняному може бути усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивачки.

Оскільки Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді, тому заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки такі є похідними від вимог про поновлення на посаді.

Колегія суддів відхиляє аргументи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, зроблених у постановах

від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/174-ц (провадження

№ 61-35888св18), від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18 (провадження № 61-18741св19), від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18 (провадження № 61-20048св19) та від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), оскільки аналіз вказаних судових рішень свідчить про те, що правовідносини хоча і є подібними у справі яка переглядається та у справах № 640/10761/174-ц, № 752/11686/18, № 305/1229/18 та № 205/4196/18, проте висновки зроблені за встановлених різних фактичних обставин справи.

Крім того, є безпідставними аргументи заявника про неврахування апеляційним судом висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого

2020 року у справі № 405/1526/17-ц (провадження № 61-28088св18), оскільки у вказаній справі Верховний Суд скасував оскаржуване судове рішення апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, винесення судом касаційної інстанції постанови про скасування рішення суду попередньої інстанції із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не означає остаточного вирішення спору в справі й застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті.

Колегія суддів також відхиляє аргументи заявника про те, що зарахування ОСОБА_2 до кадрового резерву відбулося з порушенням норм чинного законодавства, оскільки такі аргументи стосуються позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження № 41-к від 18 лютого

2019 року "Про переведення ОСОБА_2 ", які не були предметом апеляційного перегляду справи, а відтак не можуть бути і предметом касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та судовим рішенням Верховний Суд вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, змінивши дату звільнення позивача

з 19 лютого 2019 року на 28 лютого 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі, задовольнити частково.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун