ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова О. Б., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошових коштів, усунення перешкод у праві користування квартирою.

Позов мотивовано тим, що з лютого 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. За час сумісного проживання із відповідачем однією сім`єю було придбано нерухоме майно. Так, 19 березня 2004 року за рахунок сумісних коштів було придбано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,5 кв.м та за спільною домовленістю зареєстровано право власності за відповідачем. Джерелом походження грошових коштів в основному є дохід від відчуження належної позивачці квартири за договором купівлі-продажу від 10 березня 2004 року. Відповідно до даного договору ОСОБА_1 було передано у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 . Цей продаж вчинено за суму 79 500,00 грн. Вказані грошові кошти були витрачені позивачем на придбання спільно із відповідачем спірної квартири, що доводить факт ведення спільного господарства із ним. Проживаючи в квартирі однією сім`єю за сумісні кошти облаштовували та проводили капітальний ремонт, купували побутову техніку.

21 серпня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. За час перебування сторін у шлюбі, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_7 .

З вересня 2017 року між сторонами припинилися шлюбно-сімейні відносини. Внаслідок постійних сварок, позивачка разом з донькою були вимушені переїхати жити до її батьків. Відповідач декілька разів змінював вхідні замки, чим обмежив позивача та їх доньку у потраплянні до квартири, що була придбана за спільні кошти. Більш того, він відмовився зареєструвати місце проживання їх доньки у даній квартирі. Позивачка вимушена проживати у своїх батьків разом із малолітньою дитиною, яка повністю знаходиться на її утриманні. Відповідач не лише не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, а і чинить перешкоди у потраплянні до спільного житла, не надає можливості хоча б забрати особисті речі, в тому числі і речі індивідуального користування.

19 квітня 2018 року ОСОБА_2 подарував спірну квартиру АДРЕСА_1, своєму батьку - ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування від 19 квітня

2018 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Лук`яновою О. Б. Спільні дії відповідача і його батька ОСОБА_3 є недобросовісними, оскільки спрямовані виключно на звільнення від майна з метою його приховання від стягнення частки у спільному майні подружжя. Крім того, за період шлюбу, 24 листопада 2006 року було придбано рухоме майно, а саме легковий автомобіль Mitsubishi carizma шасі № НОМЕР_1,

2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . З реєстру МВС України стало відомо, що ОСОБА_2 без згоди позивачки 16 січня 2018 року здійснив відчуження спільного сумісного майна подружжя на користь свого батька ОСОБА_3 . Вказаний вище автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, тому позивачка вважала, що їй належить 1/2 частина грошових коштів, яка була отримана відповідачем від його відчуження, що становить

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просила:

- встановити факт проживання її з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 лютого 2002 року до часу реєстрації шлюбу - 21 серпня 2004 року;

- визнати недійсним договір дарування серія та номер 859, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Лук`яновою О. Б. 19 квітня

- визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 65 727,50 грн в якості 1/2 частки отриманого ним доходу від реалізації спільного сумісного майна подружжя, а саме: автомобілю Mitsubishi carizma шасі

№ НОМЕР_1, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування житловою квартирою АДРЕСА_1 та передати їй ключі від вхідних дверей наведеної квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт передання ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 грошових коштів, отриманих за продаж її квартири не підтверджено належними доказами. В матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження того, що ОСОБА_1 придбала будівельні матеріали для ремонтно-будівельних робіт спірної квартири за свої кошти та проводила ремонтні роботи на підставі договірних відносин. Придбання позивачкою побутової техніки у спірну квартиру не знайшли свого підтвердження, оскільки з наданих суду документів неможливо ідентифікувати особу покупця. На підтвердження факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до часу реєстрації шлюбу - 21 серпня 2004 року, ані позивачкою, ані її представником не доведено. Договір дарування від 19 квітня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не суперечать вимогам ЦК України (435-15) . Позивачем не доведено, що вищезазначений договір укладено фіктивно, не доведено наявність умислу сторін правочину та вчинення без наміру створення правових наслідків. Позивачем не надано доказів, підтверджуючих порушення її прав та законних інтересів у зв`язку з укладеним договором дарування, оскільки саме ОСОБА_2 в момент відчуження квартири був її власником, а тому міг на власний розсуд розпоряджатися нею. Спірна квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_3, тому права позивача у користуванні спірною квартирою не порушені відповідачами. Позивач не просила суд призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу для встановлення вартості спірного автомобіля, доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль було відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за 131 455,00 грн не надано.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 липня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Казьонного Р. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 березня 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до часу реєстрації шлюбу - 21 серпня 2004 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнано частково недійсним договір дарування серія та номер 859, посвідчений 19 квітня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б. в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 65 727,50 грн в якості вартості 1/2 частки реалізованого спільного сумісного майна подружжя, а саме: автомобілю Mitsubishi carizma шасі

№ НОМЕР_1, 2002 р.в., державний номер НОМЕР_2 .

В іншій частині позовних вимог- відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір з ОСОБА_2 в сумі

15 798,00 грн та з ОСОБА_3 в сумі 352,40 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2019 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій заявник просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року та залишити в силі рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 березня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було критично оцінено та досліджено докази наявні у матеріалах справи, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не було подано до суду жодних доказів, щодо спроможні підтвердити імовірний факт проживання ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрації шлюбу у спірний період, судове рішення ґрунтується на припущеннях, не враховано пояснення відповідача та свідків зі сторони відповідачів, чим було порушено змагальність сторін. Під час розгляду справи апеляційним судом не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 лютого 2018 року у справі

№ 129/2115/15-ц щодо встановлення факту спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбую. Позивачкою не надано доказів на придбання за спільні кошти будівельних матеріалів, обладнання та проведення ремонтних робіт у спірній квартирі. Спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_2, які ним були отриманні від його батьків. Наявність у позивача коштів від продажу її особистої квартири, не можуть свідчити про те, що спірна квартира була придбана саме за ці кошти. ОСОБА_2 був прописаний у спірній квартирі з 13 травня 2004 року, а позивачка лише 06 листопада

2004 року, тобто після реєстрації шлюбу, що свідчить про відсутність відносин притаманних подружжю. Заявник вважає, що спірна квартира є особистою його власністю, крім того, позивачкою не доведено фіктивності договору дарування спірної квартири. Спірний автомобіль було придбано за особисті кошти батька ОСОБА_2 . Судом не було розглянуто заяву про застосування строків позовної давності.

Доводи інших учасників справи

26 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Фрунзенського районного суду міста Харкова.

Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

За договором купівлі-продажу від 10 березня 2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д., зареєстрованим в реєстрі за № 797, ОСОБА_1 передала у власність

ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .

В договорі вказано, що цей продаж вчинено за 79 500,00 грн, що еквівалентно

15 000,00 доларам США.

19 березня 2004 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В договорі вказано, що цей продаж вчинено за 90 100,00 грн.

21 серпня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

За час перебування у шлюбі, у сторін народилась донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу, 24 листопада 2006 року, сторонами був придбаний легковий автомобіль "Mitsubishi Carizma", 2002 року випуску, кузов

№ НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В подальшому, ОСОБА_2 без згоди позивачки 16 січня 2018 року здійснив відчуження спільного сумісного майна подружжя на користь свого батька ОСОБА_3 .

Згідно з інформацією з порталу державних послуг МВС України № 0-1660103867 автомобіль "Mitsubishi Carizma", 2002 року випуску, зареєстрований за відповідачем ОСОБА_3 .

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 23 травня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 13 лютого 2018 року № 552 ОСОБА_1 з 06 листопада 2004 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

19 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність своєму батькові ОСОБА_3, а ОСОБА_3 прийняв як дарунок квартиру

АДРЕСА_1 . Вищевказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лук`яновою О. Б. та зареєстровано в реєстрі за № 859.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

щодо встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 21 серпня 2004 року, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири та визнання недійсним договору дарування

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюєтьсяна підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК (2947-14) України)

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".

За змістом статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім?ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім?єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов?язків, з?ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 21 серпня 2004 року, оскільки такі факти встановлені судом на підставі показів свідків та фотокарток, наявних в матеріалах справи, що в свою чергу відповідачем не спростовано. Також є обґрунтованим висновок апеляційного суду про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири за позивачкою, оскільки вказана квартира набута під час проживання сторін однією сім`єю, а майно є спільною сумісною власністю, яке підлягає поділу відповідно до правил статей 60, 70 СК України. Встановивши, що за спірним договором дарування квартири

АДРЕСА_1 було відчужено частку позивачки, суд зробив правильний висновок про визнання його частково недійсним.

Разом з цим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду

від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження

№ 61-43510сво18) зроблено висновок про те, що договір дарування є недійсними в цілому, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна, розмір ідеальних часток яких не визначений.

Проте, вирішення апеляційним судом питання щодо недійсності спірного договору дарування в 1/2 його частині не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

щодо стягнення 1/2 частки автомобіля

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У відповідності до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.

Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Частина перша статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ураховуючи викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, набутий за час шлюбу, є цінним майном та неподільною річчю. Проте відповідач здійснив його відчуження іншій особі без згоди позивачки, як другого з подружжя.

Оскільки вищевказаний автомобіль, який є спільним сумісним майном подружжя, який було відчужено без згоди дружини, що встановлено судовим рішенням, а доказів того, що отримані ним кошти було використано в інтересах сім`ї матеріали справи не містять, апеляційний суд на підставі досліджених доказів дійшов правильного висновку про стягнення в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Верховний Суд доходить висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанціїпостановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від

24 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова О. Б., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошових коштів та визнання недійсним договору дарування - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лук`янова Олена Борисівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошових коштів та визнання недійсним договору дарування залишити без змін.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	С. Ю. Бурлаков
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун