розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк),правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до умов договору від 26 грудня 2006 року № CSHHGK00000004, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, останній отримав кредит на суму 18 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами на строк та у порядку, які встановлені кредитним договором, з кінцевим терміном дії договору до 26 грудня 2026 року.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконав, станом на 06 липня 2015 року заборгованість перед банком становить 16 036,19 доларів США, з яких: 15 267,76 доларів США - заборгованість за кредитом; 675,18 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 72 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 21,25 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 036,19 доларів США, що за курсом 21,01 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 06 липня 2015 року становить 336 920,35 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

22 червня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди залишили поза увагою норми матеріального права та умови кредитного договору щодо порядку надання грошових коштів - готівкою через касу та за відсутності заяви про видачу готівки позивачу, оформленої відповідно до вимог Інструкції, помилково вважали, що факт надання грошових коштів у доларах США підтверджується умовами кредитного договору та оплатою вартості будинку у розмірі 18 000 доларів США. Суди не перевірили: який розмір кредитних коштів отримав відповідач та у якій валюті; який розмір коштів він сплатив на погашення кредитної заборгованості; в якій валюті він здійснював таку сплату, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про розмір заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт передачі позивачем коштів за кредитним договором № СSHHGK00000004 від 26 грудня 2006 року відповідачу не підтверджується жодним доказом.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року рішення Черкаський районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № CSHHGK00000004 станом на 06 липня 2015 року в розмірі 16 014,94 доларів США, що еквівалентно 336 472,89 грн та 446,25 грн, в тому числі: 15 267,76 доларів США - заборгованість за кредитом 675,18 доларів США - заборгованість за відсотками; 72 долари США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 446,25 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в розмірі 7 225,32 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що у порушення статті 61 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції вважав, що рішення Черкаського районного суду від 17 листопада 2010 року не є допустимим доказом, який підтверджує факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, оскільки суд не досліджував первинну документацію отримання кредиту, вона не стосувалась предмету розгляду справи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що таке твердження суду є фактично оцінкою обґрунтованості рішення суду про звернення стягнення, що є компетенцією суду апеляційної інстанції в порядку Глави 1 Розділу V ЦПК України (1618-15) 2004 року. Проте рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року не оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку та набрало законної сили. Ним встановлено факт отримання ОСОБА_1 від ПАТ КБ "ПриватБанк" кредиту за зазначеним кредитним договором у розмірі 21 600 доларів США, а також факт порушення ОСОБА_1 виконання зобов`язань за цим кредитним договором та виникнення у зв`язку із цим заборгованості у розмірі 19 248,13 доларів США, вказані обставини доказуванню не підлягають відповідно до статті 61 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 26 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Передаючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд вказував, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін, не з`ясував, чи звернення стягнення на предмет іпотеки було проведено у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за спірним кредитним договором, не взяв до уваги підстави скасування судом касаційної інстанції у червні 2016 року судових рішень з направленням справи на новий розгляд, належним чином не з`ясував розмір та валюту кредитних коштів, отриманих відповідачем та сплачених ним на виконання зобов`язань за договором, не надав належну оцінку доказам у справі.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частковою. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 листопада 2016 року скасовано.

Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № CSHHGK00000004 у розмірі 15 267, 76 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідач отримав кредит саме в доларах США. Довідку ПАТ КБ "ПриватБанк" про відсутність заборгованості апеляційний суд відхилив з тих підстав, що відповідач не надав суду будь-яких інших доказів, які підтверджують повну сплату коштів за кредитним договором тому суд дійшов висновку про стягнення із відповідача ОСОБА_1 тіла кредиту 15 267,76 доларів США на 06 липня 2015 року та вказав, що вказана сума співпадає із розрахунком який був наданий ПАТ КБ "ПриватБанк" відповідачу у справі. Вказаний розрахунок відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому у зв`язку із зміною банком в односторонньому порядку, умов та строку кредитного договору суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів, комісії та пені.

Апеляційний суд додатково посилався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18 та вказував, що позивачем не надано докази, що підтверджують, що заборгованість по процентам в сумі 675,18 доларів США виникла до звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а право кредитора нараховувати пеню та комісію припинилися із часу зміни строку виконання договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (провадження № 6-1138цс15); від 29 жовтня 2014 року (провадження № 6-169цс14); від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-104цс14); від 17 вересня 2014 року (провадження № 6-125цс14); від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-2251цс16); від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-1707цс15); від 29 червня 2016 року (провадження № 6-1188цс16); від 03 лютого 2016 року (провадження № 6-75цс15); від 06 листопада 2013 року (провадження № 116цс13); від 30 вересня 2015 року (провадження № 6-154цс15); від 02 листопада 2016 року (провадження № 6-1174цс16); від 29 жовтня 2014 року (провадження № 6-152цс14); від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-2469цс16); від 03 лютого 2016 року (провадження № 6-75цс15); від 23 травня 2018 року (провадження № 12-83гс18) та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року (провадження № 61-283св18); від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404св18), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову у зв`язку із закінченням позовної давності, з тих підстав, що з дня направлення ОСОБА_1, вимоги про дострокове повернення кредиту - 06 квітня 2009 року пройшло 6 років, а з дня ухвалення рішення від 17 листопада 2010 року - 5 років. Додатково вказував, що 27 вересня 2010 року - момент звернення банку до суду, розпочався перебіг позовної давності.

ОСОБА_1 посилається на те, що рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року заявником виконано в повному обсязі та станом на 09 червня 2015 року грошове зобов`язання за рішенням сплачене на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується довідкою позивача про відсутність заборгованості від 08 лютого 2016 року, проте суд апеляційної інстанції дійшов до необґрунтованих висновків про наявність заборгованості та неналежним чином цей доказ в сукупності з іншими доказами у справі не оцінив.

Доводом касаційної скарги є також те, що в порушення вказівок касаційного суду, суд апеляційної інстанції не встановив розміру кредитних коштів, сплачених відповідачем на виконання зобов`язань за договором на загальну суму 17 459,17 доларів США.

Узагальнені доводи особи, яка подала пояснення на касаційну скаргу

У серпня 2020 року від представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Кирилової О. Л. до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких представник позивача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувану постанову залишити без змін.

В наданих поясненнях представник банку вказує, що належних письмових доказів про погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором від 26 грудня 2006 року надано не було, а тому апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги надану відповідачем довідку банку від 08 лютого 2016 року про відсутність заборгованості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Черкаського районного суду Черкаської області.

22 червня 2020 року цивільна справа № 707/1648/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSHHGK00000004, відповідно до якого банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 26 грудня 2006 року по 26 грудня 2026 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 18 000 доларів США на наступні цілі: купівлю житла, а також у розмірі 3 600 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. (п.1.1 договору).

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, зазначені в п. 1.1 даного договору, сплачувати відсотки за користування кредитом, сплачувати банку винагороду і комісію згідно п. 1.1 і п. 6.2 даного договору, погашення кредиту зробити у порядку і строки, передбачені п. 1.1, 2.3.3 цього договору.

Відповідно до п. 2.3.7 кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п. 1.1 даного договору, у тому числі, шляхом звернення стягнення на заставне майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.3.

Відповідно до п. 2.3.3 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язання, передбаченого умовами договору, змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит виданий в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.

26 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було також укладено договір іпотеки № CSHHGK00000004 для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № CSHHGK00000004 по поверненню кредиту, наданого у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 18 000 доларів США на строк з 26 грудня 2006 року по 26 грудня 2026 року включно із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 відсотків на місяць ( п.2 договору іпотеки).

Згідно п. 7 іпотечного договору предметом іпотеки є жилий будинок в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2006 року. Іпотека поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, яка розташована в с. Леськи, Леськівської сільської ради, Черкаського району, Черкаської області.

Відповідно до акту оплати вартості нерухомості від 26 грудня 2006 року укладеного продавцем жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 і покупцем цього жилого будинку ОСОБА_1, покупець сплатив продавцю повну вартість нерухомості - 18 000 доларів США.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року звернено стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок, площею 49,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CSHHGK00000004 від 26 грудня 2006 року в розмірі 19 248,13 доларів США (яка складається із наступного: 17 434,43 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 684,59 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 72 долари США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 57,11 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором), шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з правом укладення ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені власника договору купівлі-продажу у будь-який спосіб з іншою особою - покупцем, отримання Витягу з Державного реєстру прав власності, з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Докази про виконання вказаного судового рішення в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до довідки, виданої ПАТ КБ "ПриватБанк", станом на 27 серпня 2015 року ОСОБА_1, заборгованість за договором розстрочки за наступним договором № CSHHGK00000004 становить 16 439, 31 грн.

Згідно з довідкою, виданою ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 лютого 2016 року, ОСОБА_1 на вказану дату не має заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до довідки, наданої ПАТ КБ "ПриватБанк", при подачі позовної заяви станом на 06 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 16 036,19 доларів США, яка складається із наступного: заборгованість за кредитом 15 267, 76 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом 675,18 доларів США, заборгованість за комісією за користування кредитом 72 долари США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання 21,25 доларів США.

З довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 27 серпня 2015 року, наданої суду відповідачем ОСОБА_1, встановлено, що за період із 01 січня 2006 року по 27 серпня 2015 року заборгованість за кредитом на 09 червня 2016 року складає по тілу кредиту 15 122,2 доларів США, проценти - 535,36 доларів США (процент непрострочений 176,56 + процент прострочений 358,8), комісія - 36 доларів США, пеня 7,63 доларів США.

Позивачем надані копії меморіальних ордерів за період із 10 січня 2014 року по 12 грудня 2014 року про погашення процентів по кредитному договору.

Апеляційний суд встановив, що будь-які докази про погашення заборгованості за кредитом в матеріалах справи відсутні. Відсутні будь-які докази про укладення між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 інших кредитних договорів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

З огляду на норми статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").

Отже, наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

Саме такого висновку про застосування норм матеріального права також дійшов Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 654/3512/16-ц (касаційне провадження № 61-46573св18) та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 597/1221/16-ц (провадження № 61-11698св18).

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), у якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування заборгованості за тілом кредиту після зміни строку виконання зобов`язання є неправильним та суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у цьому випадку не впливає на право позивача задовольнити свої вимоги шляхом стягнення заборгованості, а наявність такого рішення не є перешкодою для часткового задоволення відповідних вимог банку.

Однак колегія суддів зауважує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Згідно з частиною п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не допускається при розгляді іншої справи.

Частково задовольняючи позовні вимого суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні оригінали документів чи їх копії, які підтверджують: розмір кредитних коштів, отриманих відповідачем; валюта отримання коштів; заява відповідача на видачу готівки, видатковий касовий ордер або чек.

Проте в матеріалах справи мається: копія заяви ОСОБА_1 про надання йому споживчого кредиту в розмірі 21 600 доларів США, анкета-заява ОСОБА_1 про видачу йому кредиту в сумі 21 600 доларів США; протокол узгодження про надання споживчого кредиту на суму 21 600 доларів США.

Із акту оплати вартості нерухомості від 26 грудня 2006 року випливає, що покупець ОСОБА_1 передав продавцю ОСОБА_4 18 000 доларів США по договору купівлі-продажу жилого будинку за адресою с. Леськи, Черкаського району, Черкаської області, який став предметом договору іпотеки від 26 грудня 2006 року.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року стосується саме кредитного договору відносно якого заявлено позов. В рішенні вказано номер кредитного договору № CSHHGK00000004 і дата 26 грудня 2006 року. Вказана дата і номер співпадають із датою і номером кредитного договору. Докази про те, що між сторонами укладався інший кредитний договір відповідач не надав. При постановленні судового рішення суд встановив, що відповідач отримав кредит 21 600 доларів США. В кредитному договорі вказано про надання кредиту в сумі 18 000 доларів США на купівлю житла, а також 3 600 доларів США на сплату страхових платежів. Всього надано кредит на суму 21 600 доларів США.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 був наданий кредит у доларах США і останній отримав кредитні кошти саме в доларах США.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду.

Проте з іншими висновками апеляційного суду Верховний Суд не може погодитись з огляду на таке.

Апеляційний суд не взяв до уваги довідку ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08 лютого 2016 року про відсутність заборгованості та вважав, що відповідач не надав суду будь-яких інших доказів, які підтверджують повну сплату коштів за кредитним договором, внаслідок чого дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 тіла кредиту в сумі 15 267,76 доларів США станом на 06 липня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції також вказував, що вказана сума співпадає із розрахунком який був наданий ПАТ КБ "ПриватБанк" відповідачу у справі. Вказаний розрахунок відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Пунктом 2.3.3. кредитного договору № CSHHGK00000004 від 26 грудня 2006 року передбачено, що банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії і відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк користування, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

Зі змісту рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 17 листопада 2010 року у справі № 2-1423/2010 вбачається, що ОСОБА_1 станом на 12 липня 2007 року мав заборгованість перед відповідачем в розмірі 19 248,13 доларів США. В рішенні зазначено, що заборгованість складається з: 17 434,43 доларів США - заборгованості за кредитом; 1 684,59 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 72 доларів США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 57,11 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Як вже зазначалось вище, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Визначаючи суму коштів, яка підлягає стягненню, апеляційний суд не взяв до уваги факт зміни строку виконання зобов`язання, в результаті чого неправильно визначився з розміром заборгованості відповідача перед банком з урахуванням рішення від 17 листопада 2010 року.

Статтею 534 ЦК України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Матеріали справи містять розрахунок заборгованості станом на 06 липня 2015 року в якому зазначено, що загальна заборгованість за тілом кредиту становить 15 267,76 доларів США.

Розрахунок виконаний за період часу з 05 лютого 2007 року по 06 липня 2015 року.

Зі змісту цього розрахунку вбачається, що у період з 12 липня 2010 року до 06 липня 2015 року ОСОБА_1 було здійснено платежів на загальну суму 9 458,68 доларів США частина яких була зарахована банком на сплату комісії та процентів. Графи, яка б містила відомості про суму зарахування платежів на погашення тіла кредиту розрахунок не містить.

З копії виписки по рахунку ОСОБА_1 від 27 жовтня 2016 року № IIGM-89N1-MCMB-P8R8 вбачається, що у період часу з 12 липня 2010 року до 09 червня 2015 року ОСОБА_1 було здійснено платежів на загальну суму 17 459,17 доларів США, проте лише частина з них - 2 749,59 доларів США, була зарахована банком на погашення тіла кредиту. Решта суми була зарахована на погашення процентів, пені та комісії.

З іншої копії виписки по рахунку на ім`я ОСОБА_1 відкритому у АТ КБ "Приватбанк" станом на 27 серпня 2015 року також вбачається, що у період часу з 12 липня 2010 року до 09 червня 2015 року ОСОБА_1 було здійснено платежів на загальну суму 17 459,17 доларів США, проте лише частина з них - 393,64 долари США, була зарахована банком на погашення тіла кредиту.

Враховуючи ту обставину, що з часу звернення із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк змінив строк виконання зобов`язання, підстав нараховувати з цього часу проценти? пеню та комісію він не мав, а частина із сплачених коштів зараховувалась банком саме на такі платежі, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 15 267,76 доларів США заборгованості є неправильним.

Вищенаведене підтверджується також копіями меморіальних ордерів, про сплату ОСОБА_1 на користь позивача коштів після ухвалення Черкаським районним судом Черкаської області рішення від 17 листопада 2010 року у справі № 2-1423/2010 в яких зазначено, що грошові кошти зараховувались на погашення процентів по кредитному договору від 26 грудня 2006 року № CSHHGK00000004.

Отже, з урахуванням рішення від 17 листопада 2010 року, яким було визначено, що станом на 12 липня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "ПриватБанк" становила 19 248,13 доларів США, та з урахування приписів статті 534 ЦК України і сплати відповідачем банку сум в розмірі 17 459,17 доларів США, до стягнення з відповідача підлягає сума боргу за тілом кредиту в розмірі 1 788,96 доларів США, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні.

З доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову у зв`язку із закінченням позовної давності, колегія суддів не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Однак, відповідач або його представник в суді першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" не подавали та такі заяви в матеріалах справи відсутні. Крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював періодичні платежі на погашення заборгованості за кредитом після постановлення рішення від 17 листопада 2010 року, останній з яких було здійснено 09 червня 2015 року, а з позовом банк звернувся 14 липня 2015 року, тобто в межах позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувана постанова про стягнення з ОСОБА_1 15 267,76 доларів США підлягає зміні, шляхом зміни суми, яка підлягає до стягнення.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про зміну постанови суду апеляційної інстанцій і часткове задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат.

При зверненні з позовом позивач сплатив 3 369,20 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 07 липня 2015 року № BOTM7B0YPJ, за подачу 09 грудня 2016 року апеляційної скарги позивач сплатив 3 706,12 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 09 грудня 2016 року № PROM9BM1AC.

Всього АТ КБ "ПриватБанк" було сплачено 3 369,20+3 706,12= 7 075,32 грн.

За подачу апеляційної скарги 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 сплатив 487,20 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 11 вересня 2015 року № 11092015121426; за подачу 28 грудня 2015 року касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3 402,89 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 23 грудня 2015 року № 1Р2322 та 683,95 грн, що підтверджується квитанцією від 20 січня 2016 року № 1Р2063; за подачу 06 березня 2017 року касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 4 041,12 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 04 квітня 2017 року № 18054415-1.

Всього ОСОБА_1 сплатив 487,20+3 402,89+683,95+4 041,12= 8 615,16 грн.

Враховуючи, що позов АТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню на 11 % з відповідача на його користь підлягають стягненню 778,29 грн судового збору.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню на 89 %, а тому з позивача на його користь підлягають стягненню 7 767,49 грн на відшкодування судового збору.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин, враховуючи частковість задоволення позовних вимог і покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця у розмірі 6 889,20 грн (7 767,49 грн - 778,29 грн).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.