розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства "Лексон Маркетінг Корп." на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Павицької Т. В., Миніч Т. І., Коломієць О. С. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Павицької Т. В., Миніч Т. І., Коломієць О. С. у справі за позовом Товариства "Лексон Маркетінг Корп." до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання поруки припиненою,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Товариство "Лексон Маркетінг Корп." звернулося до суду з цим позовом, в якому просило визнати поруку, згідно договору поруки від 02 грудня 2014 року припиненою.

Зазначало, що 02 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно якого останній отримав в борг грошові кошти в сумі 1 500 000 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, в той же день між Товариством "Лексон Маркетінг Корп." та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого позивач поручився перед відповідачем за виконання зобов`язань передбачених договором позики в сумі 1 500 000 грн. Також, в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 02 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки.

20 серпня 2015 року зобов`язання передбачені договором позики від 02 грудня 2014 року боржником виконані, сума боргу у розмірі 1 500 000 грн сплачена в повному обсязі, про що була складена розписка.

Проте, позивачу стало відомо, що відповідачем було укладено з ОСОБА_4 договори відступлення права вимоги, за договором позики від 02 грудня 2014 та за договором іпотеки від 02 грудня 2014 року.

При звернення з позовом представник позивача просив припинити поруку, оскільки зобов`язання за договором позики від 02 грудня 2014 року виконані, а тому порука за договором від 02 грудня 2014 року припинена.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 жовтня 2019 року під головуванням судді Сингаївського О. П. позов Товариства "Лексон Маркетінг Корп." задоволено. Визнано поруку згідно договору від 02 грудня 2014 року, укладеного між Товариством "Лексон Маркетінг Корп." та ОСОБА_1 - припиненою.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що судом встановлено, що 20 серпня 2015 року борг за договором позики був повернутий, тобто зобов`язання забезпечене порукою припинилося і відповідно до статті 559 ЦК України порука є припиненою, а тому вимоги позивача суд вважає обґрунтованими.

При цьому місцевий суд не взяв до уваги письмові пояснення надані третьою особою ОСОБА_4 та його представником, оскільки твердження про те, що борг повернутий не був не підтверджені належними та допустимими доказами.

Вказував, що надані в обґрунтування письмових заперечень копії акта звірки та заяви відповідача, обставин викладених в розписці не спростовують.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Відмовлено в задоволенні позову Товариства "Лексон Маркетінг Корп." до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання поруки припиненою.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що після розписки від 20 серпня 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 березня 2016 року був складений акт звірки про наявність боргу в сумі 1 500 000 грн за договором позики від 02 грудня 2014 року. ОСОБА_1 15 березня 2016 року направив заяву компетентним органам про наявність боргу ОСОБА_2 перед ним в сумі 1 500 000 грн, а також 14 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладенні договір відступлення права вимоги за договором позики та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, які є чинними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2020 року представник Товариства "Лексон Маркетінг Корп." - президент товариства ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Налапко М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Товариства "Лексон Маркетінг Корп." мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18); від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (провадження № 6-125цс14).

Також представник заявника вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На думку представника заявника обставиною, яка доводить, що порука була припинена є розписка складена сторонами 20 серпня 2015 року.

Акт звірки, складений 14 березня 2016 року, заява ОСОБА_1 від 15 березня 2016 року про те, що відповідно до договору від 02 грудня 2014 року з ним не було проведено розрахунки, а договори відступлення прав вимоги за договором поруки та іпотечним договором обставин викладених у розписці обставини не спростовують.

Представник Товариства "Лексон Маркетінг Корп." також вказував на те, що постанова суду апеляційної інстанції жодних доводів стосовно того, з яких підстав ним було відхилено наявність розписки від 20 серпня 2015 року не містить, що є порушенням норм процесуального права. Разом із тим, апеляційним судом не було встановлено обставин укладення договорів про відступлення права вимоги. Додатково вказував, що заяви Товариства "Лексон Маркетінг Корп." від 09 березня 2016 року та 12 березня 2016 року не можуть бути взяті до уваги, адже надавались ним для здійснення відповідних дій щодо зняття обтяжень з майна товариства.

Доводом касаційної скарги також є те, що в суді апеляційної інстанції інтереси Товариства "Лексон Маркетінг Корп." представляв ОСОБА_7, який повноважень на таке представництво як і повноважень на укладення угоди з адвокатом щодо представництва інтересів товариства не мав, судові повістки на адресу позивача не направлялись, а тому позивач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1, поданої його представником - адвокатом Налапко М. М. фактично ідентичні доводам касаційної скарги поданої Товариством "Лексон Маркетінг Корп."

Касаційна скарга ОСОБА_1, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18); від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (провадження № 6-125цс14).

Також представник заявника вказує, що апеляційним судом було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Обставиною, яка доводить, що порука була припинена є розписка складена сторонами 20 серпня 2015 року. Акт звірки, складений 14 березня 2016 року, заява ОСОБА_1 від 15 березня 2016 року про те, що відповідно до договору від 02 грудня 2014 року з ним не було проведено розрахунки та договори відступлення прав вимоги за договором поруки та іпотечним договором обставин викладених у розписці не спростовують. Постанова суду апеляційної інстанції жодних доводів стосовно того, з яких підстав ним було відхилено наявність розписки від 20 серпня 2015 року не містить, що є порушенням норм процесуального права. Разом із тим, апеляційним судом не було встановлено обставин укладення договорів про відступлення права вимоги.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Корольовського районного суду м. Житомира.

02 червня 2020 року цивільна справа № 296/1647/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 грудня 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, згідно якого позичальник отримав в борг грошові кошти в сумі 1 500 000 грн, строком до 09 грудня 2014 року без процентних нарахувань річних. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., та зареєстровано в реєстрі за № 3146.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 02 грудня 2014 року, в той же день між Товариством "Лексон Маркетінг Корп." (поручитель) та ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_2 свого обов`язку за договором позики на суму 1 500 000 грн, укладеного між кредитором та боржником.

Згідно з пунктом 6 договору поруки від 02 грудня 2014 року порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником або поручителем.

Відповідно до пункту 7 договору поруки даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання зобов`язань за договором позики, вказаним в пункті 1 даного договору, або до настання одного з випадків, передбачених пунктом 6 даного договору.

Крім того, в цей же день в забезпечення виконання зобов`язання між ОСОБА_1 (іпотекодержателем) та Товариством "Лексон Маркетінг Корп." (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, за яким Товариство "Лексон Маркетінг Корп." передало в іпотеку будівлю навчального корпусу, за адресою: м. Житомир, майдан Путятинський, 4, яка належить Товариству "Лексон Маркетінг Корп." на підставі договору пожертви від 09 жовтня 2014 року, посвідченого Кударенко В. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 09 жовтня 2014 року за № 2667.

Позивач надав копію розписки про отримання грошових коштів від 20 серпня 2015 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 підтвердив повернення йому ОСОБА_2 боргу в сумі 1 500 000 грн. В розписці вказано, що договір позики, укладений 02 грудня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Кударенко В. М. Київського міського нотаріального округу 02 грудня 2014 року, реєстровий № 3146, слід вважати припиненим.

14 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був складений акт звірки за яким станом на 14 березня 2016 року ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 1 500 000 грн згідно договору позики грошових коштів від 02 грудня 2014 року. Заборгованість ОСОБА_2 за цим договором перед ОСОБА_1 становить 1 500 000 грн.

15 березня 2016 року ОСОБА_1 направив компетентним органам та всім, кого це стосується заяву, в якій зазначив, що з ним згідно договору позики від 02 грудня 2014 року не проведено розрахунок ні ОСОБА_2, як позичальником, ні Товариством "Лексон Маркетінг Корп", як майновим поручителем. Сума боргу становить 1 500 000 грн.

14 березня 2016 року ОСОБА_8 який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір відступлення права вимоги за договором позики.

Згідно п.1 договору, первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває в повному обсязі права первісного кредитора як кредитора за зобов`язаннями, що виникли на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., зареєстрованого в реєстрі 02 грудня 2014 року за № 3146. Право вимоги, що передбачено цим договором, на дату укладання цього договору (14 березня 2016 року) визначено у розмірі заборгованості боржника перед первісним кредитором, що відповідно складає 1 500 000 грн.

За умовами договору, первісний іпотекодержатель передає, а новий іпотедержатель набуває в повному обсязі права первісного іпотекодержателя як іпотекодержатель за зобов`язаннями, що виникли на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., зареєстрованого 02 грудня 2014 року за № 347, укладеного між первісним іпотекодержателем та Товариством "Лексон Маркетінг Корп.", згідно з яким предметом іпотеки є будівля навчального корпусу в АДРЕСА_1 .

Нотаріально посвідченою заявою від 10 березня 2016 року ОСОБА_9 дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на вчинення усіх передбачених законом дій та правочинів щодо договору іпотеки та всіх правочинів, які цей договір іпотеки забезпечує (посвідченого Кударенко В. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 02 грудня 2014 року за № 3147), будівлі навчального корпусу, яка належить Товариству "Лексон Маркетінг Корп." на підставі договору пожертви від 09 жовтня 2014 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що 02 грудня 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, згідно якого позичальник отримав в борг грошові кошти в сумі 1 500 000 грн, строком до 09 грудня 2014 року без процентних нарахувань річних.

Позивач надав копію розписки про отримання грошових коштів від 20 серпня 2015 року, якою ОСОБА_1 підтвердив повернення йому ОСОБА_2 боргу в сумі 1 500 000 грн. В розписці зазначено, що договір позики, укладений 02 грудня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Кударенко В. М. Київського міського нотаріального округу 02 грудня 2014 року, реєстровий № 3146, слід вважати припиненим.

15 березня 2016 року ОСОБА_1 направив компетентним органам та всім, кого це стосується заяву, в якій зазначив, що з ним згідно договору позики від 02 грудня 2014 року не проведено розрахунок ні ОСОБА_2, як позичальником, ні ТОВ "Лексон Маркетінг Корп", як майновим поручителем. Сума боргу становить 1 500 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що ним встановлено, що 20 серпня 2015 року борг за договором позики був повернутий, тобто зобов`язання забезпечене порукою припинилося і відповідно до статті 559 ЦК України порука є припиненою, а тому вимоги позивача суд вважає обґрунтованими.

При цьому місцевий суд вказав, що акт звірки та заява відповідача, обставин викладених в розписці не спростовують.

Апеляційний суд з такими висновками не погодився та виходив з того, що після розписки від 20 серпня 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 березня 2016 року був складений акт звірки про наявність боргу в сумі 1 500 000 грн за договором позики від 02 грудня 2014 року, ОСОБА_1 15 березня 2016 року направив заяву компетентним органам про наявність боргу ОСОБА_2 перед ним в сумі 1 500 000 грн, а також 14 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладенні договір відступлення права вимоги за договором позики та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Частинами першою, другою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Колегія суддів зауважує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

За загальним правилом, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (1618-15) , всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

За змістом частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні цього спору апеляційний суд, оцінивши докази, подані сторонами у передбаченому процесуальним законом порядку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову із заявлених у ньому підстав, адже після розписки від 20 серпня 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 березня 2016 року був складений акт звірки про наявність боргу в сумі 1 500 000 грн за договором позики від 02 грудня 2014 року, ОСОБА_1 15 березня 2016 року направив заяву компетентним органам про наявність боргу ОСОБА_2 перед ним в сумі 1 500 000 грн, а також 14 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були укладенні договір відступлення права вимоги за договором позики та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційних скарг про те, що зібрані у справі докази обставин, викладених у розписці не спростовують.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18); від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (провадження № 6-125цс14) з тих підстав, що правовідносини, які склались між сторонами цієї справи та правовідносини у означених справах не є тотожні.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки він правильно застосував до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального закону.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.