розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2018 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" (далі - ТОВ "Авто Просто") про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 12 травня 2015 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді продавця-консультанта комерційного відділу, а з 01 жовтня 2016 року була переведена на посаду регіонального менеджера з підбору персоналу.

Наказом ТОВ "Авто Просто" від 29 січня 2018 року № 13/1 позивачка була звільнена з 19 січня 2018 року у зв`язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Вважала наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, тому що вона не прогулювала роботу та знаходилася на своєму робочому місці. У зв`язку із незаконним звільненням вона була позбавлена єдиного джерела доходу, тому їй доводилося позичати кошти, що пригнічувало її, вона не могла вести звичний спосіб життя, тобто їй було завдано моральної шкоди.

Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "Авто Просто" від 29 січня 2018 року № 13/1-у про її звільнення з посади регіонального менеджера з підбору персоналу, поновити її на цій посаді з 19 січня 2018 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2018 року по день ухвалення судом рішення, стягнути з відповідача на її користь 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 29 січня 2018 року № 13/1 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади регіонального менеджера з підбору персоналу ТОВ "Авто Просто".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді регіонального менеджера з підбору персоналу в ТОВ "Авто Просто" з 19 січня 2018 року.

Стягнено з ТОВ "Авто Просто" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2018 року до 06 серпня 2018 року у сумі 40 630,17 грн.

Стягнено з ТОВ "Авто Просто" на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнено з ТОВ "Авто Просто" на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Стягнено з ТОВ "Авто Просто" на користь держави судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивачки з роботи відбулося без законної на те правової підстави, оскільки зі змісту оспорюваного наказу неможливо встановити, за яке саме порушення дисципліни до неї застосовано стягнення у виді звільнення. Крім того, відповідач не дотримав процедури, передбаченої частиною першою статті 149 КЗпП України, а саме не було відібрано письмових пояснень від працівника. Тому суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, проте, з урахуванням засад справедливості, виваженості та розумності зменшив суму на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Авто Просто" залишено без задоволення, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про незаконність оспорюваного позивачем наказу про її звільнення відповідає трудовому законодавству, а доводи відповідача спростовуються наявними у справі доказами та встановленими на їх підставі обставинами. Зокрема, не встановлено, за який саме прогул позивачку було звільнено.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року касаційну скаргу ТОВ "Авто Просто" задоволено частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення мотивоване тим, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки наданим ТОВ "Авто Просто" доказам про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 02, 18, 19 січня 2018 року, формально пославшись на те, що у наказі ТОВ "Авто Просто" від 29 січня 2018 року № 13/1-у не вказано конкретно, за яке саме порушення трудової дисципліни її було звільнено, не врахувавши, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір з працівником може бути розірваний на розсуд роботодавця як за декілька, так і за один прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Крім того, апеляційний суд не врахував викладений висновок у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року № 6-2801цс15 та те, що при доведеності порушення працівником трудової дисципліни, не відібрання у нього письмових пояснень з приводу своєї відсутності на роботі саме по собі не може бути підставою для визнання наказу про припинення дії контракту та звільнення позивача незаконним.

Під час нового розгляду постановою Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Авто Просто" залишено без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "Авто Просто" не визначило відповідно до статті 29 КЗпП України робоче місце ОСОБА_1, тому самого факту порушення трудової дисципліни немає, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Крім того, наказ про звільнення позивача з 19 січня 2018 року, був винесений відповідачем 29 січня 2018 року, коли ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АДД № 119105, виданим 09 лютого 2018 року КП "Центральна міська лікарня № 2 міста Житомира". Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2018 року до дня ухвалення рішення 06 серпня 2018 року в сумі 40 630,17 грн, а також, враховуючи положення статті 237-1 КЗпП України, правильно визначився з розміром моральної шкоди.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У жовтні 2019 року ТОВ "Авто Просто" надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги відсутність на робочому місці ОСОБА_1 02 січня 2018 року, на підтвердження чого було складено акт від 02 січня 2018 року комісією у складі директора з розвитку мережі продажу ТОВ "Авто Просто" ОСОБА_5, регіонального директора ТОВ "Авто Просто" ОСОБА_2 та заступника директора з розвитку ОСОБА_3 . Пояснень відсутності на робочому місці 02 січня 2018 року ОСОБА_1 не надала. Відповідно до листа непрацездатності від 17 січня 2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному лише з 03 січня 2018 року до 17 січня 2018 року.

Разом з тим ОСОБА_1 була ознайомлена з розташуванням та місцезнаходженням її робочого місця. ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_4 підтвердили у судовому засіданні, що 18 та 19 січня 2018 року позивач перебувала на своєму робочому місці за адресою: вулиця Богунська, 1-А, село Довжик, Житомирський район, Житомирська область, де і були складені акти про її відсутність на робочому місці.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що день звільнення позивача - 19 січня 2018 року, а наказ про звільнення останньої було видано 29 січня 2018 року, тобто у строки, передбачені частиною першою статті 148 КЗпП України.

Також всупереч вимогам статті 81 ЦПК України ані позивач, ані судові рішення не підтвердили факту нанесення позивачу моральної шкоди, її розмір, не вказано причинного зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою позивача.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ТОВ "Авто Просто" від 12 травня 2015 року № 66-п ОСОБА_1 з 12 травня 2015 року була прийнята на роботу на посаду продавця-консультанта (т. 1 а. с. 39).

Наказом ТОВ "Авто Просто" від 30 вересня 2016 року № 60-ос з 01 жовтня 2016 року позивача було переведено на посаду регіонального менеджера з підбору персоналу (т. 1 а. с. 41).

02 січня 2018 року о 17.00 год. був складений акт працівниками ТОВ "Авто Просто" про відсутність ОСОБА_1 02 січня 2018 року на роботі у салоні "АвтоТак" № 304 у місті Житомирі без поважних причин (а. с. 42).

18 січня 2018 року о 15.30 год. працівниками ТОВ "Авто Просто" був складений акт про відсутність ОСОБА_1 18 січня 2018 року з 10.00 год. до 15.30 год. на роботі у салоні "АвтоТак" № 304 у місті Житомирі без поважних причин (т. 1 а. с. 46).

19 січня 2018 року о 14.00 год. працівниками ТОВ "Авто Просто" був складений акт про відсутність ОСОБА_1 19 січня 2018 року з 10.00 год. до 14.00 год. на роботі у салоні "АвтоТак" № 304 у місті Житомирі без поважних причин (т. 1 а. с. 47).

26 січня 2018 року керівник відділу управління персоналом ТОВ "Авто Просто" надіслав лист позивачу з проханням надати письмові пояснення стосовно її відсутності на робочому місці у місті Житомирі у салоні "АвтоТак" № 304 з 18 січня 2018 року, який позивачка отримала 31 січня 2018 року (т. 1 а. с. 49).

Наказом ТОВ "Авто Просто" від 29 січня 2018 року № 13/1-у ОСОБА_1 було звільнено з 19 січня 2018 року з посади регіонального менеджера з підбору персоналу за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 50).

05 лютого 2018 року позивач повідомила роботодавця, що з 03 січня 2018 року до 17 січня 2018 року включно знаходилась на лікарняному, 18 січня 2018 року та 19 січня 2018 року вона перебувала на робочому місці у місті Житомирі в автосалоні "Житомир Авто" № 326, а з 22 січня 2018 року до 29 січня 2018 року перебувала у відпустці, яка була погоджена ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 11).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, у тому числі, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

На підставі статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Така процедура є однією з гарантій від безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За змістом пункту 3 частини першої статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як встановлено судом апеляційної інстанції ТОВ "Авто Просто" орендує у товариства частину нежитлового приміщення (салону) за адресою: вулиця Богунська, 1а, село Довжик, для облаштування робочого місця свого працівника згідно з договором оренди.

Згідно з наказом ТОВ "Авто Просто" від 08 січня 2013 року №1-вв салону продажу Авто Просто, розташованому на вулиці Богунській, 1а село Довжик, присвоєно реєстраційний номер 304.

Відповідно до пояснень позивача 18 та 19 січня 2018 року вона перебувала на робочому місці в автосалоні "Житомир Авто" № 326, що знаходиться в місті Житомирі.

В наказах роботодавця про прийняття позивача на роботу від 12 травня 2015 року та про її переведення від 30 вересня 2016 року відсутня інформація щодо визначення робочого місця.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ "Авто Просто" не визначило відповідно до статті 29 КЗпП України робоче місце ОСОБА_1, дійшов обґрунтованого висновку, що самого факту порушення трудової дисципліни немає, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що наказ про звільнення позивача з 19 січня 2018 року, був винесений відповідачем 29 січня 2018 року, коли ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 січня 2018 року до 06 серпня 2018 року в сумі 40 630,17 грн. Разом з тим враховуючи положення статті 237-1 КЗпП України суд першої інстанції правильно визначився з розміром моральної шкоди.

Посилання відповідача на акт про відсутність позивача на роботі стосуються питання оцінки доказів, яка була зроблена апеляційним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.