розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року у складі судді Дячук О. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від

17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Лисак І. Н., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Першого відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, треті особи: ОСОБА_3,

ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування постанови і акта про передачу майна.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що земельна ділянка, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1, та розташований на ній торговельно-розважальний комплекс літ. А, загальною площею 998,4 кв. м, кадастровий №7324589700:02:001:0064, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя - її та її чоловіка ОСОБА_6 .

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, яке набрало законної сили, за нею визнано право власності на 1/2 частини нежитлової будівлі торговельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та на зазначену вище земельну ділянку.

Постановою заступника начальника Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькі області Громовою Д.В. у рамках виконання зведеного виконавчого провадження № 57519215 від 16 грудня 2019 року зазначене нерухоме майно передано стягувачу ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, та складено акт про передачу цього майна. Зазначена постанова державного виконавця була прийнята, незважаючи на постанову начальника Управління ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Малого О. В. від 14 серпня 2019 року про передачу зведеного виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконними та скасувати постанову і акт заступника начальника Першого відділу державної виконавчої служби

м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькі області Громової Л. В. про передачу стягувачу ОСОБА_2 нежитлової будівлі торговельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та земельної ділянки, кадастровий № 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовною заявою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони державному реєстратору реєструвати право власності на нежитлову будівлю торговельно-розважального комплексу, літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та земельну ділянку, кадастровий № 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться по

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Заява про забезпечення позову обгрунтована посиланням на те, що оскаржуваною постановою державного виконавця порушено її право на 1/2 частини торговельного комплексу та земельної ділянки. Крім того, реєстрація права власності на спірне нерухоме майно унеможливить виконання судового рішення та поновлення її прав.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

УхвалоюСторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня

2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову задоволено, заборонено державному реєстратору реєструвати право власності на нежитлову будівлю торговельно-розважального комплексу, літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та земельну ділянку, кадастровий

№ 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться по

АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист права власності позивача на 1/2 частини нежитлової будівлі торговельно-розважального комплексу, літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та земельну ділянку, кадастровий номер №7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться по АДРЕСА_1, яке було визнане за нею на підставі рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалуСторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, доводи апеляційної скарги її висновків не спростовують. При цьому зазначено, що затримка оформлення за стягувачем права власності на передане майно ніяким чином не впливає на подальший хід виконавчого провадження.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5, у якій заявник просила скасувати ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 має першочергове право на задоволення своїх вимог, оскільки обтяження на його користь (арешт) зареєстровані раніше на виконання рішення суду у справі № 727/4717/17. Заборона державному реєстратору реєструвати право власності фактично зупиняє виконання останньої стадії виконавчого провадження - передачу арештованого майна на користь стягувача та його реєстрацію, а тому забезпечення позову шляхом заборони зупинення виконання судового рішення, що набрало законної сили, є недопустимим. Позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 спірного майна є зловживанням правом з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 та є перешкоджанням державному виконавцю у виконанні рішення суду про стягнення боргу на користь ОСОБА_2 за рахунок майна, на яке в порядку забезпечення позову суди наклали арешт.

Вказував на те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду із заявами про забезпечення позову, спрямованими на зупинення виконавчих дій щодо звернення стягнення на зазначене нерухоме майно, за наслідками розгляду яких суд апеляційної інстанції тричі скасовував ухвали суду першої інстанції про задоволення таких заяв.

Також зазначав, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання зустрічного забезпечення, не дослідив наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції зазначені процесуальні недоліки не виправив та не звернув увагу на відсутність належним чином оформлених повноважень представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на представництво її інтересів в суді.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання відзиву.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Судами враховано, що реєстрація права власності на нежитлову будівлю торговельно-розважального комплексу та земельну ділянку за ОСОБА_2 унеможливить виконання рішення суду та порушить права ОСОБА_1, за захистом яких вона звернулася до суду, тоді як затримка оформлення за стягувачами права власності на спірне майно, істотно не впливає на подальший хід виконавчого провадження.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня

2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами. Поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_7 строк на подання відзиву.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2017 року (справа № 727/4714/17) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 04 вересня 2014 року в загальному розмірі 339 822,67 доларів США, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 8 960,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 20 250,00 грн.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, що набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частини нежитлової будівлі торговельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,4 кв. м, та земельну ділянку, кадастровий

№ 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована по

АДРЕСА_1 . На підставі частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" звільнено зазначене майно з-під арешту.

Постановою заступника начальника Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці головного територіального управління юстиції у Чернівецькі області Громовою Д.В., у рамках виконання зведеного виконавчого провадження № 57519215 від 16 грудня 2019 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2017 року

(справа № 727/4714/17) передано нежитлові будівлі торговельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,4 кв. м, та земельну ділянку, кадастровий № 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення боргу та складено відповідний акт.

ОСОБА_1 обгрунтовувала позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова державного виконавця та акт є незаконними, оскільки порушують її право власності на 1/2 частини торгівельного комплексу і земельної ділянки, та винесена після винесення постанови начальника Управління ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Малого О. В. від 14 серпня 2019 року про передачу зведеного виконавчого провадження до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини третьої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Ураховуючи, що предметом позову, в межах якого постановлено ухвалу про забезпечення позову, є визнання незаконними та скасування постанови та акту про передачу майна стягувачеві ОСОБА_2 нежитлової будівлі торговельно-розважального комплексу літ. А, загальною площею 998,4 кв. м та земельної ділянки, кадастровий № 7324589700:02:001:0064, площею 0,2640 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходяться по АДРЕСА_1, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивач фактично обгрунтовувала неможливість виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року про визнання за нею права власності на 1/2 частини торговельно-розважального комплексу та земельної ділянки для його обслуговування, а не майбутнього судового рішення у даній справі.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. З огляду на наведене, забезпечення позову у спосіб, що фактично призводить до зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, є недопустимим.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій не урахували, що заборона державному реєстратору реєструвати право власності на нежитлову будівлю торговельно-розважального комплексу та земельну ділянку для його обслуговування фактично призвела до зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2017 року (справа № 727/4714/17) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості в загальному розмірі 339 822,67 доларів США, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 8 960,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 20 250,00 грн, на виконання якого державним виконавцем винесено оскаржувані постанову та акт.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від

22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17, від 03 квітня 2019 року у справі

№ 726/831/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від

11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя у березні 2019 року, тобто після передачі спірного майна на реалізацію в межах виконавчого провадження. Оскаржувана нею постанова державного виконавця винесена до ухвалення заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року про визнання за нею права власності на 1/2 частини торговельно-розважального комплексу та земельної ділянки для його обслуговування. Позивач неодноразово зверталася із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження, заборони державному виконавцю передавати стягувачам на реалізацію спірне майно, в задоволенні яких апеляційний суд відмовляв, вказуючи на те, що такі звернення очевидно направлені на створення перешкод державному виконавцю у виконанні судового рішення про стягнення боргу на користь ОСОБА_2 (постанова Чернівецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі

Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову не відповідає його меті та завданням цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували та не взяли до уваги інтереси інших осіб, права яких будуть порушені у зв`язку із застосуванням заявленого позивачем способу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Доводи заявника про безпідставне не застосування судом першої інстанції зустрічного забезпечення є неспроможними, оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову не призведе до можливих матеріальних витрат відповідача унаслідок його застосування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про забезпечення позову неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від

17 січня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини першої вказаної статті).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з подачею апеляційних та касаційних скарг, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду підлягає сплаті 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні апеляційної скарги на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 420,40 грн, при поданні касаційної скарги на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року- 420,40 грн, які в порядку розподілу судових витрат підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від

17 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від

17 лютого 2020 року задовольнити.

Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 січня

2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Першого відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконними і скасування постанови та акту про передачу майна відмовити.