розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року у складі судді Яцуна О. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 01 лютого 2010 року до 13 червня 2012 року він перебував у трудових правовідносинах із відповідачем та працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" ДП "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є АТ "Українська залізниця".

Всупереч вимогам статей 47, 116 КЗпП України у день звільнення відповідачем виплата заробітної плати позивачу у повному обсязі не була здійснена та остаточний розрахунок в розмірі 20 504,77 грн (без вирахування податків) було здійснено лише 22 вересня 2017 року на підставі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року, яке набрало законної сили 06 липня 2017 року.

Таким чином, оскільки позивач був звільнений 13 червня 2012 року, а остаточний розрахунок здійснено лише 22 вересня 2017 року, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, ОСОБА_1 остаточно просив суд стягнути на його користь із АТ "Українська залізниця" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 13 червня 2012 року до 21 вересня 2017 року у розмірі 218 565,92 грн (1 324 (кількість робочих днів за період затримки) * 165,08 грн (середньоденна заробітна плата)).

Крім того, позивач просив стягнути на його користь компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні у розмірі

19 427,99 грн, яка відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" мала бути виплачена відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством, а також стягнути понесені судові витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 13 червня 2012 року до 21 вересня 2017 року включно у розмірі 218 565,92 грн.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" судовий збір на користь держави в розмірі

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у день звільнення позивача з роботи всупереч вимогам статей 47, 116 КЗпП України ОСОБА_1 виплата заробітної плати у повному обсязі не була здійснена, а тому на підставі вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на відповідну компенсацію.

Таким чином, встановивши, що АТ "Укрзалізниця" виплачено заборгованість по заробітній платі за рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року лише 22 вересня 2017 року, суд першої інстанції вважав, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача у розмірі 218 565,92 грн, а також компенсацію втрати частини доходи у розмірі 19 427,99 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення питання про стягнення судових витрат змінено.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 218 400,84 грн.

Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 1 998,61 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у зазначеній частині, апеляційний суд виходив із неправильного обрахування кількості днів затримки розрахунку. За період з дати звільнення позивача - 13 червня 2012 року до дати розрахунку з

ОСОБА_1 21 вересня 2017 року кількість робочих днів становить - 1 323 дні, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 218 400,84 грн із розрахунку 1 323 робочих дні х 165,08 грн розміру середньоденної заробітної плати.

Разом із тим, на думку апеляційного суду, немає підстав для зменшення відшкодування, нарахованого на підставі статті 117 КЗпП України. Тривале не звернення позивача до суду щодо вказаної заборгованості не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за непроведення такого розрахунку з працівником, оскільки закон не передбачає врахування цих обставин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в якій скаржник просить змінити в частині розміру стягнутого середнього заробітку до

2,4 %, а саме до 5 241,62 грн за час затримки розрахунку при звільненні та в частині судового збору.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали справи із Заводського районного суду м. Запоріжжя.

22 жовтня 2020 року справа № 332/3682/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Правовий висновок щодо необхідності зменшення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку викладено також у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, від 01 квітня 2020 року у справі

№ 761/16407/15-ц. Не врахування судами такого правового висновку свідчить про порушення норм процесуального права, та відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суди не звернули належної уваги на те, що позивач свідомо, з метою збільшення розміру позовних вимог, не вчасно подав позов, що свідчить про зловживання своїм правом на відшкодування заборгованості сум середнього заробітку у порядку статті 117 КЗпП України. Крім того, відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, щодо належного виконання зобов`язання та в його діях немаєі ознак вини.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року у справі № 332/561/17 (провадження № 2/332/370/17), яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року залишено без змін, стягнуто з

ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 20 504,77 грн (а. с. 58-64).

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року вищевказані рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року залишено без змін (а. с. 65-68).

Остаточний розрахунок на підставі рішення Заводського районного суду

м. Запоріжжя від 15 травня 2017 року у розмірі 20 504,77 грн проведено 22 вересня 2017 року шляхом перерахування на банківський рахунок, що підтверджується випискою з карткового рахунку № НОМЕР_1 ПАТ КБ "ПриватБанк".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом із тим встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Колегія суддів враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі.

Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549- 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, та зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 335/4416/18-ц, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

У справі, що переглядається, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, суди першої та апеляційної інстанції зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте при вирішенні питання щодо визначення розміру такого відшкодування, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної правової уваги на викладене в цій постанові, помилково не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та всупереч засадам розумності і справедливості не вирішили питання про зменшення таких сум.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити зазначений розмір.

Застосовуючи до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить із того, що: позивач звернувся до суду з цим позовом у грудні 2017 року, тобто зі спливом п`яти років після звільнення з роботи, яке відбулося 13 червня 2012 року; відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати заробітної плати за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку у сумі 20 504,77 грн, таке право позивач реалізував лише звернувшись із відповідним позовом у лютому 2017 року, суди не встановили, що позивач не знав про це його право, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право; відповідач не погоджувався із розміром компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду; сума невиплаченої при звільненні заробітної плати (20 504,77 грн) є меншою у 10 разів, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (218 400,84 грн).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатимеобставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 50 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням встановлених у справі обставин.

Тому у відповідній частині рішення апеляційного суду підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у розмірі 50 000,00грн.

Доводи касаційної скарги щодо скасування також рішення суду першої інстанції в цій частині не беруться до уваги, оскільки рішення Заводського районного суду

м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року було змінено постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року.

Таким чином, саме постанова Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у частині стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні у порядку статті 412 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів частково задовольнила касаційну скаргу відповідача, судові рішення у частині змінила, зменшивши суму коштів, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, то слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку з наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині стягнення судового збору.

З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня

2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач мав оплачувати судовим збором у розмірі 2 185,65 грн (1 % від 218 565,92), проте при поданні позову судовий збір не сплачував.

Позов у цій частині за результатами касаційного розгляду справи задоволено на

22,8 %, тому в межах задоволеного розміру позовних вимог судовий збір за подання позовної заяви в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі

498,32 грн (2 185,65 грн *22,8%/100%).

За подання апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" сплатило 2 102,00 грн, за подання касаційної скарги - 4 759,88 грн.

Враховуючи те, що в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у задоволенні позову на 77,2 % відмовлено, в цій частині сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарги судовий збір підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь відповідача у розмірі 5 297,00 грн (77,2 % від (2 102,00 грн + 4 759,88 грн).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи зазначене, на підставі оцінених аргументів учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково: змінити оскаржувані судові рішення, зменшивши стягнений апеляційним судом із відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 218 400,84 грн до 50 000,00 грн.

У частині вирішення позову про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строку її виплати підстав для скасування судових рішень у касаційній скарзі не наведено, тому в цій частині оскаржувані рішення залишаються без змін згідно зі статтею 410 ЦПК України.

Також підстав для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення витрат на правову допомогу у касаційній скарзі не наведено, а тому в цій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року в частині позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Зменшити стягнутий з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 218 400,84 грн до 50 000,00 грн.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у частині стягнення із Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судового збору у розмірі 4 755,74 грн скасувати.