розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М., про усунення від права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті її сина, ОСОБА_3, відкрилась спадщина. Спадкодавець заповіту не залишив, тому спадщину після його смерті прийняли дружина - ОСОБА_2, малолітній син - ОСОБА_4, мати та батько померлого.

Вважала, що ОСОБА_2 повинна бути усунута від спадкування, оскільки вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцю, який в силу своєї хвороби тривалий час знаходився в безпорадному стані і не міг самостійно пересуватися, потребував сторонньої допомоги та значних коштів на своє лікування.

Зазначала, що з початку хвороби сина з 2016 року тільки вона доглядала за ним у своєї оселі, оскільки відповідач відмовила у догляді за чоловіком у подружжя вдома, а щоб знайти кошти на його лікування позивач вимушена була продати рухоме і нерухоме майно і на отримані кошти здійснювала лікування.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від надання допомоги чоловіку ОСОБА_3 позивач не надала. Крім того, районний суд вважав показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 послідовними та такими, що перебувають у взаємозв`язку та свідчать про те, що ОСОБА_2 надавала допомогу своєму чоловікові ОСОБА_3 .

При цьому районний суд оцінив критично показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, оскільки їм невідомий факт надання допомоги ОСОБА_3 ОСОБА_2 .

Районний суд вказав, що позивач в своїх поясненнях також підтвердила факт надання допомоги ОСОБА_3 відповідачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильними та відповідають вимогам законодавства.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем фактично було підтверджено як перебування спадкодавця в безпорадному стані, так і необхідність у отриманні ним у зв`язку з цим сторонньої допомоги. Наведене не заперечувалося відповідачем по справі. В той же час для усунення відповідача від спадкування судом має бути встановлене ще й ухилення останнього від надання такої допомоги. В ході розгляду справи було встановлено як факт надання матеріальної допомоги відповідачем своєму чоловіку, так і надання фізичної допомоги в його догляді. Не заперечувала цих обставин і сама позивач, підтверджуючи це в судовому засіданні в ході розгляду апеляційної скарги, вказувала на надання такої допомоги й відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання, які дії спадкоємця були необхідними для спадкодавця та чи були дії спадкоємця, які були встановлені судом, необхідними та достатніми для існування спадкодавця.

Зазначає, що переглядаючи справу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд неправильно застосував статтю 1224 ЦК України, чим звузив предмет дослідження у справі до встановлення кількох фактів відвідування відповідачем спадкодавця без з`ясування того, чи це було необхідною допомогою.

Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно витлумачено поняття "ухилення від надання допомоги", а саме як повне ухилення, тоді як правильно повинно тлумачитися "неналежне виконання обов`язку по догляду та ухилення від надання допомоги" або "ненадання необхідної спадкодавцеві допомоги, якої той потребував".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Медвідь О. П. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення, які відповідають положенням статей 263- 265 ЦПК України.

Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 08 січня 2018 року серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 7).

ОСОБА_1 є матір`ю померлого ОСОБА_3 . Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 21 червня 1983 року серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 8).

Відповідно до виписки з медичної карти амбулаторного хворого Державного закладу "Научно-практический Центр заскулярной нейрорентгетохирургии НАМИ Украини" ОСОБА_3 з 12 серпня 2016 року до 31 серпня 2016 року перебував у цьому закладі на лікуванні (том 1, а. с. 14).

У виписках № 988, № 1275 зазначено, що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 26 вересня 2016 року до 30 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року до 13 грудня 2016 року (том 1, а. с. 15-16).

20 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Борис" було укладено договір № 2108 про надання медичних послуг. Відповідно до пункту 1.3 договору пацієнтом вказаний ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 1.1. договору предметом укладеного договору є надання виконавцем платних медичних послуг особі, в порядку та на умовах встановлених цим договором (том 1, а. с. 26).

Відповідно до замовлення на надання медичної допомоги ОСОБА_3 було оплачено стаціонарне лікування на суму 16 426 гривень 03 копійки (том 1, а. с. 35).

Згідно з товарних чеків на медикаменти на лікування ОСОБА_3 було витрачено 624 930 гривень (том 1, а. с. 36-40).

З квитанції до прибуткового ордеру № 015 від 05 листопада 2018 року зазначено, що ФОП ОСОБА_20 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти на суму 39 310,00 гривень за оплату ритуальних послуг (том 1, а. с. 47).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 16 серпня 2016 року серії НОМЕР_3 (том 1, а. с. 80).

У копії свідоцтва про поховання від 08 січня 2018 року, виданого ОСОБА_2, зазначено, що остання здійснила поховання померлого ОСОБА_3 (том 1, а. с. 81).

Відповідно до заяви від 11 червня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П за реєстраційним № 928, ОСОБА_13 відмовився від належної йому за законом та/або за заповітом частини спадкового майна, що залишилося на день смерті ОСОБА_3, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 120).

15 червня 2018 року ОСОБА_2 від свого імені та як законний представник малолітнього ОСОБА_4 подала до приватного нотаріуса Київського міського територіального округ Герасименко Н. М. заяву про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 109).

04 липня 2018 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Київського міського територіального округу Герасименко Н. М. заяву про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 1, а. с. 122).

У довідці про доходи № 1/12 від 26 грудня 2018 року зазначено, що ОСОБА_2 за період із січня 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року отримала дохід за місцем роботи у розмірі 435 323,87 гривень (том 1, а. с. 85).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18) та від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України визначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України (2947-14) не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України (2947-14) . Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача ОСОБА_2, а остання, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що відповідач надавала ОСОБА_3 . Матеріальну допомогу та підтримку в силу своїх можливостей, що не може свідчити про свідоме ухиляння її від виконання встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю. Зазначені обставини підтверджено під час розгляду справи показаннями свідків.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається, судами не встановлено ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю. Крім того, позивач не навела переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Отже, суди попереднії інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263- 265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.