розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Саліхова В. В., Поліщук Н. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про припинення поруки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" про припинення поруки.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 19 липня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 410/97/07-Ж, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит в розмірі 93 000,00 швейцарських франків для придбання квартири, а позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами розміром 905,00 швейцарських франків щомісячно до 19 числа. Кінцевим строком погашення кредиту у відповідності до графіка платежів встановлено 18 липня 2027 року.

Того ж дня між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 410/97/07-Ж, відповідно до якого поручитель є солідарним боржником і несе відповідальність за виконання умов кредитного договору позичальником щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій.

Додатковою угодою від 10 червня 2011 року розмір щомісячних платежів було змінено до 304,00 франків, а строк дії договору кредиту продовжено до липня 2037 року, хоча в договорі кредиту було передбачено можливість зміни строку дії договору за певних умов.

В зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань банк надіслав на його адресу письмову вимогу, яка була ним отримана 10 липня 2013 року, про дострокове погашення заборгованості в повному обсязі.

На підставі пункту 4.5 договору кредиту позичальник був зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою про повернення заборгованості повернути кредит в повному обсязі.

З огляду на викладене, на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України позивач посилається на те, що порука припинилась 10 лютого 2014 року, оскільки банк не пред`явив вимог до поручителя про погашення заборгованості протягом шести місяців.

Позивач просила визнати припиненою поруку за договором поруки від 19 липня 2007 року № 410/97/07-Ж,укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року у складі судді Колдіної О. О. позов задоволено.

Визнано припиненою поруку за договором поруки від 19 липня 2017 року № 410/97/07-Ж, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у договорі поруки не встановлено строку, після спливу якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Суд першої інстанції вважав, що надіславши вимогу про сплату заборгованості, яку позичальник отримав 10 липня 2013 року, банк змінив строк виконання зобов`язання. Кредитор вправі був пред`явити вимогу до поручителя в термін до 10 лютого 2014 року, а оскільки цього не зробив, суд першої інстанції вважав, що порука припинилася.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Укрсоцбанк" задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2018 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк" про припинення поруки залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк виконання зобов`язання не був змінений, а тому порука не припинена. Крім того, до участі у справі не було залучено боржника за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Голосіївського районного суду м. Києва.

09 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначається, що позичальник ОСОБА_2, який є чоловіком позивача, був залучений до участі в судовому процесі в якості представника позивача за довіреністю і був присутній на всіх судових засіданнях.

Позивач зазначає, що направлення вимоги призвело до зміни строку виконання основного зобов`язання, а тому договір поруки припинив свою дію 10 лютого 2014 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 19 липня 2007 року між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 410/97/07-Ж, відповідно до пункту 1.1 якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 93 000,00 швейцарських франків для придбання квартири, зі сплатою 10,05 процентів річних, а позичальник зобов`язався здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами розміром 905,00 швейцарських франків щомісячно до 19 числа. Кінцевим строком погашення кредиту у відповідності до графіка платежів встановлено 18 липня 2027 рік.

В забезпечення умов виконання позичальником кредитного договору, 19 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 410/97/07-Ж, відповідно до якого поручитель є солідарним боржником і несе відповідальність за виконання умов кредитного договору позичальником щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій.

Додатковою угодою до кредитного договору від 10 червня 2011 року розмір щомісячних платежів було змінено до 304,00 франків, а строк дії договору кредиту продовжено до липня 2037 року.

Відповідно до пункту 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним, протягом більше ніж 90 календарних днів підряд, та/або перевищення сумою простроченої заборгованості позичальника за цим договором суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору більш як на 10 процентів, та/або несплати позичальником більше ніж однієї виплати за цим договором, яка перевищує 5 процентів суми кредиту за пунктом 1.1 цього договору, позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення з вимогою кредитора про повернення заборгованості за цим договором, повернути кредитору в повному обсязі свою заборгованість за цим договором (строкову та прострочену), а також погасити вимоги кредитора, що випливають з цього договору, в тому числі: кредит, проценти за кредитом, комісії, неустойку, передбачені цим договором.

Як убачається із матеріалів справи, позичальник порушив свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів в рахунок погашення кредиту та процентів за користування кредитом.

01 липня 2013 року банк надіслав на адресу позичальника вимогу про погашення заборгованості, яку позичальник отримав 10 липня 2013 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг обов`язків боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов?язання за договором повинно бути пред?явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання, передбаченого у кредитному договорі, за умови що такий строк не змінювався.

Позивач свій позов обґрунтовувала тією обставиною, що кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, який настав 10 серпня 2013 року, а отже порука діяла лише протягом шести місяців, до 10 лютого 2014 року, після чого порука припинилася.

Відмовляючи у задоволенні позову про припинення поруки апеляційний суд виходив з того, що строк виконання зобов`язання не був змінений.

З позовом до позичальника банк не звертався, а у письмовій вимозі від 01 липня 2013 року, яку позичальник отримав 10 липня 2013 року, банк не повідомляв боржника про зміну строку виконання основного зобов`язання, наголошував лише на погашенні прострочених сум (а.с. 11).

Вказані обставини, які встановлені апеляційним судом, є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про припинення поруки.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. С. Висоцька
	І. В. Литвиненко