- виділити в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 157,1 кв. м, що має форму багатокутника БВЖГДЕЗИАБ та земельну ділянку площею 148 кв. м, що має форму багатокутника НОРСТФПН, проклавши межі розподілу по лініям: відрізки ВЖ, ЖГ, ГД прокласти згідно варіанту розподілу житлового будинку; відрізок БВ, довжиною 1,41 м, прокласти з точки "Б", перпендикулярно до лівого фасаду житлового будинку; відрізок ДЕ, довжиною 1,5 м прокласти з точки Д, перпендикулярно до правого фасаду житлового будинку; відрізок ЕЗ, довжиною 11,09 м прокласти з точки Е, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку; відрізок ЗИ, довжиною 1,5 м прокласти з точки З, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку; відрізок 3Л, довжиною 8,33 м прокласти з точки 3, причому точка Л є кутом гаража "Е"; відрізок ЛM прокласти по лінії центрального фасаду гаража "Е"; відрізок МО, довжиною 1 м, прокласти з точки М, перпендикулярно до правого фасаду гаража "Е"; відрізок ОН, довжиною 2,04 м, прокласти з точки О, паралельно правому фасаду гаража "Е"; відрізок ОР, довжиною 7 м, прокласти з точки О, на відстані 1 м від правого фасаду гаража "Е"; відрізок PC, довжиною 4,16 м, прокласти з точки Р, на відстані 1 м від тильного фасаду гаража "Е"; відрізок СТ, довжиною 18,63 м, прокласти з точки С, перпендикулярно до тильного фасаду гаража "Е"; відрізок ТФ, довжиною 5,69 м, прокласти з точки Т, причому точка Ф є точкою зламу межі земельної ділянки;

- виділити в загальне користування співвласників земельну ділянку площею 23,8 кв. м, що має форму багатокутника ИЗЛМОНКИ;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 компенсацію за відступ від ідеальної частки в розмірі 18 580,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 487,20 грн, витрати по оплаті експертизи в розмірі 4 540,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 487,20 грн, витрати по оплаті експертизи в розмірі 4 540,00 грн, а всього 5 027,20 грн (т. 2 а.с. 123-126).

В обґрунтування заявлених вимог позивачі вказували, що на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року їм після смерті батька належить по 1/6 частині житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому, 4/6 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, належала ОСОБА_4, спадкоємцем якої є ОСОБА_3 .

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі виникають постійні суперечки про порядок володіння та користування вищевказаним нерухомим майном, позивачі, посилаючись на відсутність домовленості з відповідачем щодо поділу майна в натурі, звернулися до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у складі судді Величко Т. О. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі є набувачами, але не власниками 1/3 частини будинку, оскільки право власності на нього не зареєстровано у порядку статті 331 ЦК України.

Також позивачі не надали доказів законного користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки задоволено.

Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність в натурі 1/3 частину житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, які складаються з таких приміщень: приміщення 1-3, площею 13 кв. м; приміщення 1-4, площею 19,2 кв. м, приміщення 1-2, площею 6,6 кв. м, приміщення 1-1, площею 8,5 кв. м, сарай під літерою "Б", вбиральня під літерою "Д".

Виділено у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 157,1 кв. м, що має форму багатокутника БВЖГДЕЗИАБ та земельну ділянку площею 148 кв. м, що має форму багатокутника НОРСТФПН, проклавши межі розподілу по лініям:

- Відрізки ВЖ, ЖГ, ГД прокласти згідно варіанту розподілу житлового будинку;

- Відрізок БВ, довжиною 1,41 м, прокласти з точки "Б", перпендикулярно до лівого фасаду житлового будинку;

- Відрізок ДЕ, довжиною 1,5 м, прокласти з точки Д, перпендикулярно до правого фасаду житлового будинку;

- Відрізок ЕЗ, довжиною 11,09 м, прокласти з точки Е, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку;

- Відрізок ЗИ, довжиною 1,5 м прокласти з точки З, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку;

- Відрізок ЗЛ, довжиною 8,33 м прокласти з точки З, причому точка Л є кутом гаража "Е";

- Відрізок ЛМ прокласти по лінії центрального фасаду гаража "Е";

- Відрізок МО, довжиною 1 м, прокласти з точки М, перпендикулярно до правого фасаду гаража "Е";

- Відрізок ОН, довжиною 2,04 м, прокласти з точки О, паралельно правому фасаду гаража "Е";

- Відрізок ОР, довжиною 7 м, прокласти з точки О, на відстані 1 м від правого фасаду гаража "Е";

- Відрізок РС, довжиною 4,16 м, прокласти з точки Р, на відстані 1 м від тильного фасаду гаража "Е";

- Відрізок СТ, довжиною 18,63 м, прокласти з точки С, перпендикулярно до тильного фасаду гаража "Е";

- Відрізок ТФ, довжиною 5,69 м, прокласти з точки Т, причому точка Ф є точкою зламу межі земельної ділянки.

Виділено в загальне користування ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 23,8 кв. м, що має форму багатокутника ИЗЛМОНКИ.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за відступ від ідеальної частки у розмірі 9 290,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію за відступ від ідеальної частки у розмірі 9 290,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 243,60 грн, витрати, які пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 4 540,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 365,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 243,60 грн, витрати, які пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 4 540,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 365,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що враховуючи наявність рішення суду, яке набрало законної сили про визнання за позивачами права власності на 1/3 частину будинку, а також те, що державна реєстрація має лише правопосвідчувальне значення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо відсутності у позивачів права на виділ в натурі частки будинку. Враховуючи варіант розподілу будинку, запропонований у висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, вбачається за можливе позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, апеляційний суд вважав відсутніми підстави для застосування строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України (1618-15) наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Святошинського районного суду м. Києва.

09 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що позивачі не надали суду правовстановлюючі документи на майно. На день звернення до суду позивачі не були власниками спірного майна, оскільки відповідно до статті 182 ЦК України не було вчинено державної реєстрації прав на це нерухоме майно.

Крім того, позивачі пропустили строк позовної давності, оскільки про своє порушене право знали з моменту постановлення Святошинським районним судом м. Києва рішення від 18 листопада 2011 року, яким за позивачами визнано в порядку спадкування право власності на 1/3 частину спірного житлового будинку.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 4/6 частина житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, належала ОСОБА_4, спадкоємцем якої є ОСОБА_3 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2012 року, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності у порядку спадкування на 1/3 частку спадкового майна після смерті ОСОБА_5 у рівних долях кожному, а саме: за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 - на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

08 січня 2013 року представники позивачів звернулися до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з заявою про проведення державної реєстрації права спільної часткової власності на успадковану частину житлового будинку. За результатами розгляду вказаної заяви рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Чекригіна О. В. від 30 січня 2013 року за № 177391 позивачам було відмовлено у державній реєстрації права власності, оскільки з технічного паспорту, поданого для проведення державної реєстрації, вбачаються самочинно збудовані веранда (площа забудови 7,9 м-2 ) та тамбур (площа забудови 3,8 м-2 ), які не введені в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до висновку № 2-06/07 судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи від 06 липня 2016 року, проведеної судовим експертом Українського центру судових експертиз Лісниченком С. В., розподіл будинку, надвірних будівель та земельної ділянки згідно часток співвласників 1/3 та 2/3 (без врахування самочинно збудованих будівель та споруд) можливий, з відхиленням від вказаних часток щодо будинку та без відхилення щодо земельної ділянки.

Експертом було надано єдиний варіант розподілу будинку та надвірних будівель згідно часток співвласників 1/3 та 2/3, з відхиленням від вказаних часток, та варіант поділу земельної ділянки № НОМЕР_1 згідно часток співвласників 1/3 та 2/3, без відхилення від вказаних часток, а саме запропоновано: виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність в натурі 1/3 частину житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1, які складаються з таких приміщень: приміщення 1-3, площею 13 кв. м; приміщення 1-4, площею 19,2 кв. м, приміщення 1-2, площею 6,6 кв. м, приміщення 1-1, площею 8,5 кв. м, сарай під літерою "Б", вбиральня під літерою "Д"; виділити у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі 1/3 частину земельної ділянки АДРЕСА_1, площею 157,1 кв. м, що має форму багатокутника БВЖГДЕЗИАБ та земельну ділянку площею 148 кв. м, що має форму багатокутника НОРСТФПН, проклавши межі розподілу по лініям: відрізки ВЖ, ЖГ, ГД прокласти згідно варіанту розподілу житлового будинку; відрізок БВ, довжиною 1,41 м, прокласти з точки "Б", перпендикулярно до лівого фасаду житлового будинку; відрізок ДЕ, довжиною 1,5 м прокласти з точки Д, перпендикулярно до правого фасаду житлового будинку; відрізок ЕЗ, довжиною 11,09 м прокласти з точки Е, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку; відрізок ЗИ, довжиною 1,5 м прокласти з точки З, на відстані 1,5 м від правого фасаду житлового будинку; відрізок ЗЛ, довжиною 8,33 м прокласти з точки З, причому точка Л є кутом гаража "Е"; відрізок ЛМ прокласти по лінії центрального фасаду гаража "Е"; відрізок МО, довжиною 1 м, прокласти з точки М, перпендикулярно до правого фасаду гаража "Е"; відрізок ОН, довжиною 2,04 м, прокласти з точки О, паралельно правому фасаду гаража "Е"; відрізок ОР, довжиною 7 м, прокласти з точки О, на відстані 1 м від правого фасаду гаража "Е"; відрізок РС, довжиною 4,16 м, прокласти з точки Р, на відстані 1 м від тильного фасаду гаража "Е"; відрізок СТ, довжиною 18,63 м, прокласти з точки С, перпендикулярно до тильного фасаду гаража "Е"; відрізок ТФ, довжиною 5,69 м, прокласти з точки Т, причому точка Ф є точкою зламу межі земельної ділянки; виділити в загальне користування ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 23,8 кв. м, що має форму багатокутника ИЗЛМОНКИ.

При цьому, у висновку експертом зазначено, що арифметичні частки в домоволодінні по запропонованому варіанту поділу становлять: для першого співвласника ( ОСОБА_1, ОСОБА_2 1/3) - 28/100, а для другого співвласника (2/3) - 72/100. Арифметичні частки в житловому будинку по запропонованому варіанту поділу становлять: для першого співвласника ( ОСОБА_1, ОСОБА_2 1/3) - 30/100; для другого співвласника (2/3) - 70/100. Відступ від ідеальних часток становить: для першого співвласника - на 18 580,00 грн менше, для другого співвласника - на 18 580,00 грн більше.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями частини першої статті 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною третьої цієї статті передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У відповідності до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 285/1265/18 (провадження № 61-44858св18).

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16.

Частиною другою статті 120 ЗК України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/73/17 зазначала, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, процедура державної реєстрації майна та майнових прав має на меті саме фіксування факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і завжди у часі слідує за юридичним фактом, на підставі якого виникає, змінюється або припиняється право або його обтяження.

Отже, виходячи з наведеного, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 910/14328/17.

Відповідно до висновку № 2-06/07 судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи від 06 липня 2016 року, проведеної судовим експертом Українського центру судових експертиз Лісниченком С. В., розподіл будинку, надвірних будівель та земельних ділянки, згідно часток співвласників 1/3 та 2/3 можливий, з відхиленням від вказаних часток відносно поділу будинку та без відхилення відносно поділу земельну земельної ділянки.

Враховуючи розташування забудови, фактичне планування будинку та конфігурацію земельної ділянки, на розгляд суду експертом було надано єдиний варіант розподілу будинку та надвірних будівель, згідно часток співвласників 1/3 та 2/3, з відхиленням від вказаних часток, та варіант поділу земельної ділянки № НОМЕР_1, згідно часток співвласників 1/3 та 2/3, без відхилення від вказаних часток. Відступ від ідеальних часток становить: для першого співвласника - на 18 580,00 грн менше, для другого співвласника - на 18 580,00 грн більше.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що беручи до уваги встановлені обставини справи, зокрема щодо неможливості позивачів як вільно володіти та користуватися належною їм частиною будинку, так і здійснити державну реєстрацію свого права власності на нерухоме майно через наявність у будинковолодінні самочинно збудованих відповідачем об`єктів, враховуючи варіант розподілу будинку, запропонований у висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, позовні вимоги можливо задовольнити.

При цьому, самочинно збудовані будівлі та споруди не були включені експертом до варіанту розподілу, а також не розподілені апеляційним судом між сторонами при вирішенні цього спору.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності необхідно зазначити, що позивачі як власники нерухомого майна протягом усього часу перебування у статусі власника мають право захищати своє право на це майно, в тому числі порушувати питання про його поділ в натурі.

Отже, доводи відповідача, що строк позовної давності має визначатися з час постановлення судом рішення про визнання за позивачами права на спадкове майно, не можуть бути взяті до уваги.

Апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для відмови в позові за пропуском строку позовної давності і такий висновок є правильним по суті. Порушені права позивачів підлягають захисту в судовому порядку.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Судді:	А. І. Грушицький
	В. С. Висоцька
	І. В. Литвиненко