Постанова

Іменем України

25 січня 2021 року

м. Київ

справа № 201/1333/19

провадження № 61-10405св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданніу порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст рішень судів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції зазначив про невідповідність її змісту та форми вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), невиконання позивачем у повному обсязі вимог ухвали про залишення заяви без руху, неподання ним заяв та документів на виконання ухвали як і заяви про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не має права вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, оскільки кожна сторона вправі розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2019 року Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року скасувати, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом проігноровано та не надано правової оцінки тій обставині, що поданий позов не відповідає вимогам статті 175, 177 ЦПК України. Позивач не усунув недоліки в повному обсязі, не надавши доказів, що підтверджують обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги. Отже, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу, на що апеляційний суд уваги не звернув.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк, для усунення її недоліків (а. с. 5).

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що заява не відповідає вимогам частини першої, пунктів 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9 частини третьої статті 175, частин першої, п`ятої статті 177 ЦПК України. Суд зазначив, що заява не містить: РНОКПП позивача, за його наявності або номер і серію паспорта, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти за наявності; адреси електронної пошти відповідача та третьої особи; позивачунеобхідно уточнити зміст позовних вимог, а також зазначити обставини, якими він їх обґрунтовує, зокрема, у прохальній частині зазначити: розмір відшкодування моральної шкоди, який позивач просить стягнути на його користь, в чому полягає така шкода, якими доказами підтверджується її наявність. На думку суду позивачем у заяві не зазначено: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, у тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; не зазначено докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Суд наголосив на необхідності уточнити виклад обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначити докази, що підтверджують кожну обставину, якими обґрунтовуються позовні вимоги та додати їх до позовної заяви, оскільки позивач у позовній заяві не зазначив чи звертався він до відповідачів чи відповідних державних органів відповідно до їх компетенції у зв`язку з викладеними обставинами, та яка була надана відповідь чи прийнято рішення. Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а до позовної заяви з усуненими недоліками необхідно додати її копії та копії всіх документів, що будуть додаватися до неї, для відповідача та третьої особи.

12 лютого 2019 року на виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2019 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що він звернувся до суду так як він вважав за необхідне, з дотриманням вимог статей 175, 177, 185 ЦПК України, з доданими до неї письмовими доказами (а. с. 7).

Таким чином позивач сформулював та зазначив, які на його думку існують підстави виникнення спору та порушення його прав, а також обставини, якими обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що суд першої інстанції фактично надав оцінку доказам під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, що є передчасним, оскільки питання оцінки доказів вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті спору. Питання про відсутність доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є процесуальним питанням, яке вирішуються судом під час судового засідання, а не на стадії відкриття провадження у ній, оскільки ці обставини є предметом дослідження в ході розгляду справи по суті, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання суду першої інстанції на необхідність підтвердження обґрунтованості та визначення розміру моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки розмір моральної шкоди визначається судом у кожній справі окремо з урахуванням встановлених обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач внаслідок порушення його права, а висновки суду першої інстанції про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення без руху його позову не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Верховний Суд погоджується з таким висновком.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2019 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19(провадження № 61-2192св20).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, зводяться до непогодження з висновками апеляційного суду.

Зокрема, доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду про те, що позовна заява ОСОБА_1 за своїм змістом з урахуванням заяви, поданої на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, по суті відповідає вимогам статей 175- 177 ЦПК України, а надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеноїю практикю ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний