розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сташків Б. І., Костів О. З., Щавурської Н. Б., від 07 жовтня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області, треті особі: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позову вказала, що вона є спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її дядька ОСОБА_5 . Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька, вона отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю доказів родинного зв`язку між нею та спадкодавцем. Під час розгляду цивільної справи про встановлення родинних відносин між нею та дядьком, їй стало відомо про складення спадкодавцем заповіту, посвідченого 24 липня 2015 року головою Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області ОСОБА_6 в реєстрі за № 40, яким ОСОБА_5 заповів усе належне йому майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1, відповідачу ОСОБА_2 .

Вказаний заповіт позивач просила суд визнати недійсним як такий, що був посвідчений з порушенням вимог закону, а саме: в тексті заповіту не зазначено час і місце його складення; заповіт посвідчено неповноважною особою і поза місцем реєстрації проживання спадкодавця; за відсутності обізнаності спадкодавця щодо дійсного змісту заповіту.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Братасюка В. М., від 08 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для визнання оскаржуваного заповіту недійсним. Спірний заповіт за формою та змістом відповідає вимогам закону, його було посвідчено повноважною особою, за місцем проживання спадкодавця, волевиявлення якого відповідало його волі.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали Тернопільського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року про виправлення описки у цій постанові) частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, змінено рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 квітня 2019 року у мотивувальній частині шляхом її викладення у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що мотиви відмови у мотивувальній частині рішення суду є неправильними, оскільки оспорюваний заповіт є нікчемним в силу закону, так як сільський голова, який його посвідчував, не був наділений правом особисто вчиняти нотаріальні дії, а також уповноважувати членів виконавчого комітету сільської ради здійснювати нотаріальні дії. При цьому на час складення спірного заповіту саме виконавчому комітету сільської ради були делеговані повноваження щодо покладання на посадових осіб цього органу функції щодо вчинення нотаріальних дій. Крім того, сільський голова порушив принцип територіального округу, посвідчивши заповіт особи, яка не проживала на території територіальної громади, інтереси якої представляє Рогачинська сільська рада Бережанського району Тернопільської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що голова Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області на час посвідчення спірного заповіту був компетентною особою, уповноваженою на вчинення нотаріальних дій, відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України "Про нотаріат", статей 38, 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", що узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 23 березня 2019 року у справі № 471/855/17-ц. Висновок суду про те, що представницький орган місцевого самоврядування наділяється правом представляти інтереси територіальної громади відповідної адміністративно-територіальної одиниці, не відповідає статтям 24, 33 Конституції України, статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 листопада 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача ОСОБА_5, після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 був зареєстрований у вказаній квартирі.

Спадкоємців першої черги та спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині, у померлого немає. Після смерті ОСОБА_5 . Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 12 квітня 2017 року відкрито спадкову справу № 260\2017.

13 квітня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини, однак листом від 05 липня 2017 року за вих. № 2369/02-14 отримала відповідь про неможливість оформлення спадщини у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують факт родинних відносин між нею і ОСОБА_5 . Крім того, із заявами про прийняття спадщини за законом звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким також листами від 05 липня 2017 року, нотаріусом запропоновано подати документи, що підтверджують родинні відносини із спадкодавцем.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 січня 2018 року (цивільна справа № 607\8630\17) встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 та її рідним дядьком ОСОБА_5 .

24 липня 2015 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким він на випадок смерті все своє майно, в тому числі спірну квартиру заповів ОСОБА_2, яка є племінницею спадкодавця. Заповіт складено та посвідчено головою Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області.

Рішенням першої сесії Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області № 6 від 18 листопада 2010 року затверджено персональний склад виконавчого комітету сільської ради у складі голови - сільського голови ОСОБА_6, секретаря сільської ради - ОСОБА_7, заступника сільського голови - ОСОБА_8, членів виконавчого комітету: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 .

Розпорядженням сільського голови № 30 від 19 листопада 2010 року призначено відповідальною особою за виконання нотаріальних дій -секретаря сільської ради ОСОБА_7 .

Рішенням Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області від 31 березня 2014 року № 210 достроково припинено повноваження та звільнено секретаря сільської ради ОСОБА_7 у зв`язку з виходом на пенсію з 31 березня 2014 року. Обов`язки секретаря сільської ради покладено на сільського голову ОСОБА_6 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, тому сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та іншими законами до їх відання (статті 2, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Так, зокрема, органи місцевого самоврядування уповноважені посвідчувати заповіти осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Установивши, шо заповідач ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав у АДРЕСА_1, тобто у населеному пункті, де є нотаріус, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що посвідчення заповіту від імені ОСОБА_5 головою Рогачинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області є порушенням порядку його посвідчення, що тягне за собою нікчемність цього заповіту.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Проживання ОСОБА_5 у літній період у с. Волиця Бережанського району Тернопільської області не свідчить про його постійне проживання і належність до територіальної громади, інтереси якої представляє Рогачинська сільська рада Бережанського району Тернопільської області. Вказане спростовує доводи касаційної скарги про те, що законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації заповідача.

Така позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 червня 2019 року по справі № 136/576/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, апеляційний суд, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про їх невідповідність мотивів відмови у позові нормам закону, підставно вказавши, що оспорюваний заповіт є нікчемним в силу закону, так як сільський голова, який його посвідчував, не був наділений правом особисто вчиняти нотаріальні дії відносно особи, яка постійно проживає та зареєстрована поза межами цієї територіальної громади, у населеному пункті, де є нотаріус, тому визнання оспорюваного правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є також посилання заявника у касаційній скарзі на висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 23 березня 2019 року у справі № 471/855/17-ц, оскільки обставини у цій справі та справі, що переглядається, є різними. Так, зі змісту вказаної постанови Верховного Суду від 23 березня 2019 року вбачається, що оскаржуваний у цій справі заповіт був посвідчений особою уповноваженою на вчинення нотаріальних дій.

Колегією суддів також не приймаються до уваги доводи касаційної скарги про зловживання позивачем своїми процесуальними правами у зв`язку із повторним поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, оскільки вказані дії особи, що звернулася із апеляційною скаргою до суду, зумовлені допущеною судом першої інстанції опискою щодо року ухвалення оскаржуваного рішення місцевого суду, що у свою чергу призвело до порушення прав останньої на доступ до правосуддя, які і були поновлені ухвалою апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.