розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дворічанського районного суду Харківської області, у складі судді Буніна Є. О., від 15 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б., від 30 жовтня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Дворічанського району Харківської області в інтересах держави в особі Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області звернувся до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою.

В обґрунтування вимог посилався на те, що проведеною перевіркою за зверненням голови Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області були встановлені підстави для представництва інтересів держави в особі Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області шляхом подачі заяви про визнання спадщини відумерлою після смерті ОСОБА_2, яка на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) мала право на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 7,29 умовних кадастрових гектар, що розташована за межами населеного пункту на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 01 червня 2015 року спадкоємці останньої не звертались до Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області та Дворічанської державної нотаріальної контори Харківської області з метою оформлення спадщини.

За таких обставин прокурор просив суд визнати відумерлою спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати Кутьківській сільській раді право на земельну частку (пай) площею 7,29 умовних кадастрових гектар, що розташована за межами населеного пункту на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року заяву прокурора задоволено.

Визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та передано право на земельну частку (пай) площею 7,29 умовних кадастрових гектара, яка розташована за межами населеного пункту на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, територіальній громаді Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав, передбачених статтею 1277 ЦК України, для визнання спадщини відумерлою у зв`язку із відсутністю спадкоємців після смерті ОСОБА_2 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що як на час розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення судового рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року, яке оскаржила ОСОБА_1 в апеляційному порядку, так і на час апеляційного перегляду, остання не є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, а відтак відсутні підстави вважати, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та залишити без розгляду заяву прокурора, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована відсутністю правових підстав для визнання спадщини після смерті ОСОБА_2 відумерлою у зв`язку із наявністю складеного останньою заповіту на користь матері особи, що звернулась до суду із апеляційною скаргою на рішення суду про визнання вказаної спадщини відумерлою - ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції вирішив питання про спадкові права ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_4, позбавивши останню права на спадщину.

Оскільки рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року не переглядалось по суті судом апеляційної інстанції, тому відсутні правові підстави, передбачені пунктом першим частини першої статті 389 ЦПК України, для його перегляду судом касаційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 20 листопада 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) в землях колишнього КСП "Хвиля революції", належного ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, виданого 17 березня 1997 року Дворічанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого 18 березня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 420, а також права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства "Хвиля революції" с. Кутьківка Дворічанського району Харківської області, належного ОСОБА_2 на підставі свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, виданого 19 вересня 2002 року головою Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

За заповітом, складеним ОСОБА_2 та посвідченим 28 вересня 2000 року секретарем Кутьківської сільської ради Дворічанського району, зареєстрованим в реєстрі за № 24, спадкодавець заповідала все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, своїй племінниці ОСОБА_3

ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 не проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою на день її смерті та не подала заяву про прийняття спадщини за заповітом до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини та не знала про наявність вказаного заповіту і спадкового майна.

Після смерті ОСОБА_3 15 вересня 2015 року спадщину у встановленому законом порядку прийняла її дочка ОСОБА_1, яка 26 липня 2016 року отримала на своє ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 червня 2019 року державний нотаріус Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі на її ім`я додаткових свідоцтв про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) та майновий пай після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3, оскільки рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року по справі № 618/410/15-ц вищевказане право на земельну частку (пай) визнано відумерлою спадщиною та передано територіальній громаді Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша, третя статті 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша, друга статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

В обґрунтування права на апеляційне оскарження ОСОБА_1 зазначала, що ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції стосується її прав та інтересів, посилаючись на ту обставину, що ОСОБА_2 заповідала все своє майно своїй племінниці ОСОБА_3, а також на ту обставину, що вона ( ОСОБА_1 ) прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3, тому місцевий суд вирішив питання про спадкові права ОСОБА_3 та її дочки ОСОБА_4, позбавивши останню права на спадщину.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, з урахуванням обставин справи, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно встановили, що мати заявника ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті своєї тітки ОСОБА_2, оскільки в установлений законом строк не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини і постійно не проживала зі спадкодавцем.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повність або частково. Особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в разі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси, обов`язки.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, свобод, інтересів, обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено питання у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Судове рішення слід вважати таким, що прийнято про права, свободи, інтереси, обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права, свободи, інтереси, обов`язки цих осіб, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, свободи, інтереси, обов`язки останніх.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами справи не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права, свободи, інтереси, обов`язки цієї особи.

Отже, як на час розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 15 липня 2015 року, яке оскаржила ОСОБА_1 в апеляційному порядку, так і на час апеляційного перегляду справи вона не є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2, а відтак немає підстав вважати, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, оскільки після відкриття апеляційного провадження за апеляційної скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалось.

Таким чином суд апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі правильно виходив із того, що апеляційне провадження у справі підлягає закриттю, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, яке в цьому випадку не відбулось.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки щодо закриття апеляційного провадження.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та додаткового правового аналізу не потребують, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.