розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2018 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 березня 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким позичальник взяв у борг 10 000,00 грн з умовою повернення до 19 квітня 2016 року. На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 склав розписку. Проте, у встановлений договором строк, грошові кошти не повернув.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (з 19 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року) та 3 % річних від простроченої суми на загальну суму 10 907,21 грн.

Також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 640,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання боргової розписки недійсною та визнання факту не укладення договору позики.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він працював водієм у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на підставі трудового договору.

18 березня 2016 року близько 21 год. 40 хв. за вказівкою ОСОБА_1 їхав до ТРЦ "Аеромол" з метою виконання обов`язків з безкоштовного перевезенню пасажирів у межах міста Бориспіль Київської області від ТРЦ "Аеромол" до СМУ17. На перехресті вул. Броварської та вул. Київський шлях у місті Борисполі відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), а саме наїзд транспортним засобом "Рута 23", реєстраційний номер НОМЕР_1, під його керуванням, на пішохода ОСОБА_4

19 березня 2016 року близько 02 год. 00 хв. він разом із ОСОБА_3 поїхали до потерпілої ОСОБА_4, де ОСОБА_3 надав йому грошові кошти у сумі 10 000,00 грн, які він через чоловіка потерпілої - ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 у рахунок відшкодування шкоди, а ОСОБА_5 надав йому розписку про відсутність претензій до нього та ОСОБА_1 щодо спричиненої шкоди, завданої ДТП.

Згодом він написав боргову розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000,00 грн, яку передав ОСОБА_3 .

Зазначав, що отримання коштів та складення розписки від 19 березня 2016 року відбувалося внаслідок застосування психологічного, психічного, економічного і фізичного насильства.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики від 19 березня 2016 року.

Протокольною ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2018 року позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики з урахуванням інфляції та 3 % річних в розмірі 10 907,21 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами наявні відносини, що виникли з договору позики, оскільки розпискою підтверджується як факт отримання боржником грошових коштів за договором позики, так і зобов`язання їх повернути, а ОСОБА_2 не довів застосування до нього фізичного чи психологічного впливу під час складання розписки.

Установивши, що ОСОБА_2 в установлений договором позики строк не повернув борг, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті спору.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами наявні договірні правовідносини, оскільки грошові кошти, про які йдеться у борговій розписці, передані ОСОБА_5 як відшкодування шкоди потерпілій, завданої ДТП. Тобто, вказані грошові кошти не є позикою.

При цьому розписка на ім`я ОСОБА_1 була безгрошовою, адже після написання розписки він не отримував грошові кошти від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 березня 2016 року ОСОБА_2 власноруч складена розписка, згідно з якою ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 10 000,00 грн і зобов`язався повернути до 19 квітня 2016 року.

Факт складання вказаної розписки та отримання коштів ОСОБА_2 не оспорював.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що отримання коштів та складення розписки від 19 березня 2016 року відбувалося внаслідок застосування психологічного, психічного, економічного і фізичного насильства.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст розписки, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується змістом розписки, яка власноручно ним складена. ОСОБА_2 не довів застосування до нього фізичного чи психологічного впливу під час складання розписки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Тобто, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У той самий час за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку борговій розписці, встановили її правову природу та дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, що виникли з договору позики, оскільки розпискою підтверджується як факт отримання боржником грошових коштів за договором позики, так і зобов`язання їх повернути.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Установивши, що ОСОБА_2 у строк, визначений договором, не повернув грошові кошти, які отримав у борг, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.