розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року у складі судді Байбари Г. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 04 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 88 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних з кінцевим терміном повернення 03 серпня 2018 року. Відповідно до умов договору банк виконав свої зобов`язання за договором та видав ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та відповідачем було укладено іпотечний договір № 105/24-196-8 від 04 серпня 2008 року, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок, загальною площею 261,6 кв. м., житловою площею 101,7 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого, за погодженням сторін, становила 858 450,00 грн. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 серпня 2010 року у справі № 958/10 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості в розмірі 940 388,23 грн та витрати, пов`язані з вирішенням спору Третейським судом в сумі 9 803,88 грн. Вважають, що проценти за кредитом та неустойка підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було. Заборгованість відповідача за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року станом на 19 грудня 2017 року, з урахуванням трирічного строку, що передував зверненню до суду та рішенням третейського суду, становить 84 442,30 доларів США та 1 127 258,30 грн, а саме: 84 442,30 доларів США - заборгованість за відсотками, 548 370,01 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне повернення кредиту, 578 888,29 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне повернення відсотків, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернувшись до відповідача з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року, цей договір припинив свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після звернення до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів, ухвалення третейським судом 02 серпня 2010 року рішення про стягнення всієї суми заборгованості на вказаний період часу, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, кредитний договір припинив свою дію та банк втратив можливість нарахування та стягнення з відповідачів відсотків за кредитним договором, комісії та пені, оскільки, нарахування відсотків за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року АТ "Укрсоцбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2019 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не виконала своїх зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року, а тому висновок суду про те, що вдоговір припинив свою дію є помилковим. Кредитним договором передбачено сплату процентів позичальником до дня повернення кредиту за фактичну кількість календарних днів користування кредитом та в разі порушення строків погашення кредиту або сплати процентів пені за кожен день прострочення платежу. Пунктом 7.3 чітко встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Суди не звернули увагу та не застосували правові позиції висловлені Верховним судом України у постановах від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16, від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 18 червня 2014 року у справі № 6-61цс14, від 02 вересня 2015 року у справі 6-369цс15, постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 61-5907св18, від 07 березня 2018 року у справі № 61-6052св18, від 03 травня 2018 року у справі № 61-4832св18.

Крім того, суди обох інстанцій не надали жодної оцінки заяві представника позивача АТ "Укрсоцбанк" з проханням захистити порушене право позивача у разі прийняття заяви відповідача про пропуск строку позовної давності та прохання вважати причини пропуску строку позовної давності поважними з огляду на тривалий розгляд справ за участю ОСОБА_1, АТ "Укрсоцбанк": 209/4676/13 - про захист прав споживача, визнання третейської угоди та договору недійсним, стягнення моральної шкоди; 208/7506/15 - по визнання договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року недійсним; 209/3731/15 - про визнання договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року, іпотечного договору № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року недійсним.

Аргументи учасників справи

Відзив від учасників справи до Верховного суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 209/5124/14-ц надійшли до Верховного Суду та 10 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 88 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних з кінцевим терміном повернення 03 серпня 2018 року Відповідно до п.1.2 кредит надавався на поточні потреби.

Згідно з пунктами 3.3.7, 3.3.8, 3.3.14 кредитного договору відповідач зобов`язалася сплачувати відсотки за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 1.1.1, 2.4, 2.10 договору та комісію в розмірах та в порядку, визначених договором; забезпечувати своєчасне та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктами 1.1., 2.4, 3.3.14 договору; достроково повернути кредит, нараховані відсотки, комісії, а також можливі штрафні санкції (пеня, штраф) у випадках, визначених пунктами 2.7.3, 3.2.3, 5.4 цього договору.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, у разі прострочення строків сплати відсотків, визначених пунктами 1.1., 3.2.3, 3.3.14 договору, відповідач зобов`язалася сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у цей період.

Згідно з пунктом 3.2.3 договору кредиту від 04 серпня 2008 року № 105/6-313-8 у разі невиконання позичальником своїх обов`язків за цим Договором, кредитор має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту (траншів кредиту), нарахованих процентів, сплати можливих штрафних санкцій.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі та видав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 88 500 доларів США.

У забезпечення виконання зобов`язання 04 серпня 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 105/24-196-8, відповідно до умов якого відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок, загальною площею 261,6 кв. м., житловою площею 101,7 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого, за погодженням сторін, становила 858 450,00 грн.

Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

У 2010 році ПАТ "Укрсоцбанк" звернулися до третейського суду із позовом про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 .

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 серпня 2010 року у справі № 958/10 задоволено позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк". Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 04 серпня 2008 року № 105/6-313-8 в сумі 940 388,23 грн та 9 803,88 грн витрат, пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року задоволено заяву ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа. Видано виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 02 серпня 2010 року по справі № 958/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості в розмірі 940 388,23 грн та витрат пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом в сумі 9 803,88 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 91 -93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України".

Від протилежного висновку Верховного Суду України, зокрема, викладеного у постанові № 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, на яку посилається в касаційній скарзі ВАТ "Укрсоцбанк", Велика Палата відступила.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову та зробили висновок що позивач, звернувшись до Третейського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що утворилася станом на 12 квітня 2010 року, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, змінив строк виконання зобов`язання за договором відновлювальної кредитної лінії № 105/6-313-8 від 04 серпня 2008 року з 03 серпня 2018 року на 12 квітня 2010 року (день нарахування заборгованості за кредитом) та отримав право звернутися до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків, пені та штрафів. Своїм правом позивач скористався, звернувся до Третейського суду і його позовні вимоги рішенням суду від 02 серпня 2010 року були задоволені в повному обсязі. З позовними вимогами про стягнення з відповідача суми коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, згідно зі статтею 625 ЦК України позивач не звертався.

Після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки після звернення до третейського суду, ухвалення третейським судом 02 серпня 2010 року рішення, яке є чинним, позичальник був зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі.

З розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що нарахування заборгованості за відсотками, комісією та пені проведено банком після 02 серпня 2010 року.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про незастосування правової позиції Верховного суду України, висловленої в постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15 необґрунтоване, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) відступила від висновку, викладеного в даній постанові.

Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 07 березня 2018 року (провадження № 61-6052св18), від 14 березня 2018 року (провадження № 61-5907св18)та від 03 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц (провадження № 61-4832св18) є безпідставними, оскільки в цих постановах Верховним Судом застосовано висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 (щодо права кредитодавця нараховувати проценти та пеню до повного погашення позичальником кредитної заборгованості), від якого відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки заяві про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та незастосування правових позицій Верховного суду України викладених в постановах від 29 червня 2016 року (провадження № 6-1188цс16), від 06 листопада 2013 року (провадження № 6-116цс13), від 18 червня 2014 року (провадження № 6-61цс14) необгрунтовані, оскільки виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду України в постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18).

Оскільки суди дійшли висновки про відмову в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю, підстави для вирішення питання про поважність причин пропуску строку позовної давності відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).